УРОК 24. СУЧАСНА ПОЛІТИЧНА КАРТА АФРИКИ

Навчальна мета: поглибити та систематизувати знання про головні держави Африки, їх розміщення, особливості розвитку; вдосконалювати практичні уміння характеризувати географічне положення, населення, особливості розвитку найбільших держав Африки; розвивати пізнавальну активність, вміння працювати в групах.

Обладнання: політична карта Африки, ілюстративні (відео)матеріали головних держав Африки, енциклопедії, туристичні проспекти, підручники, атласи, папір, маркери.

Основні поняття: географічна характеристика країни, географічне положення, природні умови та ресурси, господарство, промисловість, рослинництво, тваринництво, транспорт.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань та вмінь

Тест

1. Більшість держав Африки в минулому були:

А) колоніями; б) незалежними; в) економічно розвиненими.


2. Найбільша за площею країна Африки:

А) Нігерія; б) Судан; в) Кенія.

3. Основою економіки більшості африканських держав є:

А) промисловість;

б) туризм; в) сільське господарство.

4. Найбільш розвиненою державою Африки є:

А) Єгипет; б) Алжир; в) Південна Африка.

5. Серед країн Африки українські туристи найчастіше відвідують:

А) Чад; б) Анголу; в) Єгипет.

III. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності

Дивною та неповторною є історія розвитку кожної держави африканського континенту. Змішання культур, рас, народів, мов і релігій, необхідність пристосовуватися до своєрідних природних умов виробили особливий колорит, своєрідність побуту й традицій африканських народів. Подорож африканськими країнами можна порівняти з читанням захоплюючого пригодницького роману, кожний розділ якого приховує безліч інтриг, нерозгаданих таємниць. Давайте здійснимо уявну подорож до країн Африки за допомогою груп, які готували презентації.

ІV. Вивчення нового матеріалу

Робота в групах. Презентації країн

1. Єгипет

Площа: 1 млн.


2. Населення: 77 млн. осіб (2007 р.). Столиця: Каїр. Офіційна мова: арабська. Країна розташована відразу на двох континентах – на північному сході Африки і на Синайському півострові в Азії. Більш ніж 90 % території країни займає посушлива пустеля, розділена Нілом на дві частини. На родючих мулистих берегах річки єгиптяни вирощують бавовник, кукурудзу, пшеницю, цукрову тростину, овочі й фініки. Із галузей промисловості в Єгипті розвинені видобувна (видобування нафти, залізної руди, фосфоритів, марганцю), машинобудування, харчова, хімічна, текстильна, швейна. Туризм.

2. Алжир

Площа: 2,4 млн. км2. Населення: 34 млн. осіб (2008 р.). Столиця: Алжир.

Офіційна мова: арабська. Алжир розташований в північно-західній частині Африки. Близько 2/3 території займає пустеля Сахара, 90 % населення країни проживає на півночі в умовах м’якого субтропічного клімату. Вирощують пшеницю, виноград, маслини, цитрусові, інжир, фініки, овочі. Крім видобувних галузей розвинені обробна, харчова, промисловість, металургія. Основним джерелом прибутку Алжиру є продаж нафти й газу, які трубопроводами, прокладеними дном Середземного моря, доставляються в Європу.

3. Ефіопія

Площа: 1,09 млн. км2. Населення: 85 млн. осіб (2008 р.). Столиця: Аддис-Абеба. Офіційна мова: ахмарська. Більша частина країни розташована в межах Ефіопського нагір’я. Клімат Ефіопії субекваторіальний, сезонно вологий. Східні райони займає напівпустельна рівнина, а на Ефіопському нагір’ї кліматичні умови залежать від висоти місцевості.


льша частина населення Ефіопії належить до ефіопської раси, яка займає проміжне положення між європеоїдною і негроїдною расами. Вирощують пшеницю, ячмінь, просо, сорго, кукурудзу, кавові дерева. Розводять горбатих антилоп – зебу, овець, кіз, ослів, верблюдів. Промисловість розвинена слабко. Добуваються золото, платина, марганцева руда, калійна сіль. Є підприємства харчової, шкіряно-взуттєвої, текстильної промисловості.

4. Нігерія

Площа: 923,8 тис. км2. Населення: 154 млн. осіб (2008 р.). Столиця: Абуджа.

Офіційна мова: англійська. Країна розташована в ніжній течії річки Нігер, на узбережжі Гвінейської затоки. Клімат майже по всій території екваторіальний, мусонний. Майже половину території країни займає савана.

Нігерія – найбільш багатонаселена та багатонаціональна країна Африки. Це сільськогосподарська країна з розвиненою нафтовидобувною промисловістю. Головні сільськогосподарські культури – какао, бавовник, арахіс, цукрова тростина, маслинова пальма. Розводять велику рогату худобу, овець, кіз.

5. Південна Африка

Площа: 1,2 млн. км2. Населення: 48,7 млн. осіб (2008 р.). Столиця: Преторія. Офіційні мови – африкаанс, англійська. Країна розташована на крайньому півдні африканського континенту, омивається водами двох океанів – Атлантичного та Індійського. Більша частина країни лежить на південній окраїні Південно-Африканського плоскогір’я.

iv>
імат тропічний на півночі й субтропічний на півдні. У Південній Африці проживають представники корінних африканських народів банту, бушмени, готтентоти, близько 15 % населення представлено вихідцями з Європи – нащадками голландських, французьких і німецьких колоністів, англійців. Єдина в Африці економічно розвинена країна. На її долю припадає 40 % промислового виробництва і більш ніж половина всієї виробленої на материку електроенергії. Переробні галузі – машинобудування, металургія, хімічна, легка, харчова, які грунтуються на розвиненій електроенергетиці. Вирощують пшеницю, кукурудзу, цукрову тростину, картоплю, близько 140 видів овочів і фруктів. Крім традиційного розведення великої рогатої худоби й овець є й екзотичні галузі (розведення крокодилів і страусів).

V. Закріплення вивченого матеріалу

Творче завдання. Створити свій проект герба країни, яку презентували, та поясніть його елементи.

VІ. Підсумок уроку

VІІ. Домашнє завдання

– Опрацювати параграф…

– Описати уявну подорож уздовж меридіану 20° сх. д. з півночі на південь. Розказати, які країни будете перетинати, із представниками яких народів зустрінетеся. Звернути увагу на особливості культури й побуту, господарської діяльності.

– Підготуватися до підсумкового уроку, повторити параграфи.

Источник: predmety.in.ua

Африка – другий за розміром материк після Євразії. Його площа разом із островами становить 30 320 тис. км2. Материк перетинають і нульовий меридіан, і екватор, а тому його частини розташовані у Східній та Західній півкулях відносно нульового меридіану й у Північній та Південній півкулях відносно екватора.


Африку омивають два океани: Індійський та Атлантичний. На півночі води Середземного моря відокремлюють Африку від Євразії. Найменша відстань між материками – у Ґібралтарській протоці, яка з’єднує Середземне море з Атлантичним океаном. На північному сході Африку відокремлює від Євразії Червоне море.

В Африці багато річок. Тут протікають найдовша у світі річка Ніл (6 671 км), яка утворюється від злиття Білого та Голубого Нілу, та найбільш повноводна річка Східної півкулі Конґо. Численні озера материка мають різне походження: друге за глибиною озеро планети Танґаньїка утворилося в розломі земної кори, найбільше озеро континенту Вікторія виникло в прогині давнього фундаменту платформи, а озеро Чад є залишком давнього моря.

Поверхня материка значно підвищена над рівнем моря (середня висота 660 м), понад 70 % її лежить на висотах 300-2 000 м. Високі рівнини материка простягаються на сотні кілометрів у вигляді плоскогір‘їв. Найвищими є східна та південна частини материка. Найвища точка – вулкан Кібо в масиві Кіліманджаро (5 895 м), найнижча – рівень оз. Ассаль (–155 м).

Рельєф материка пов’язаний переважно зі структурами давньої докембрійської платформи, деякі ділянки якої були омолоджені у період байкальської та альпійської складчастостей. Складні горотворчі процеси, що відбувались під впливом внутрішніх сил Землі, супроводжувались виливом магми та виверженнями вулканів. На материку є діючі та згаслі вулкани.

>

На півночі Африки знаходиться найбільша пустеля планети Сахара. У пустелях річки пересихають, утворюючи сухі русла ваді та солоні озера шотти.

Африка дуже теплий материк. Тут фактично не буває зими такої, до якої звикли ми. Узбережжя континенту омиваються переважно теплими течіями, які створюють сприятливі умови для життя коралів. Тому в Червоному морі, біля узбережжя Мозамбіку, о. Мадаґаскар, та Коморських островів є коралові рифи й острови.

  • ← Атлантичний океан
  • АФРИКА. Клімат. Геологія →

Источник: geomap.com.ua

Як ви тепер зрозуміли, сучасна політична карта Африки склалася кілька десятків років тому. На території материка знаходяться 55 держав, з них найбільші за площею:

  • Судан;
  • Алжир;
  • Конго;
  • Лівія та ін.

Найменші країни позначені на політичній карті цифрами. Користуючись картою, назвіть їх. Найбільша країна за населенням – Нігерія. Більшість держав має виходи до морів і океанів. Назвіть країни, що не мають виходу до океану.

Тривале панування колоніальних держав затримало господарський і культурний розвиток африканських країн, тому до часу отримання незалежності більшість з них мали відсталі господарство і культуру.


новне населення було суцільно неписьменним. Виняток становила Південно-Африканська Республіка – високорозвинена країна, розташована на півдні материка. Отримавши незалежність, уряди країн направили зусилля на розвиток господарства, підготовку національних кадрів, на зменшення залежності від іноземного капіталу, на підвищення грамотності та культури населення.

За площею території (більше 30 млн. км2) Африка поступається лише Євразії. На території Африки налічується 55 країн, в яких проживає близько 1,1 млрд. чоловік (на 2013 рік).

Особливість економіко-географічного положення Африки полягає в її близькості до Західної Європи і Південно-Західної Азії за відсутності виходу багатьох країн до морських транспортних шляхів, що йдуть навколо Африки і з’єднують країни Азії з країнами Європи та Америки.

Ще на початку XX століття в Африці існувало всього дві незалежні держави:

  • Абіссинія (Ефіопія);
  • Ліберія.

Велика частина Африки була розділена між найбільшими європейськими державами:

  • Великобританією;
  • Францією;
  • Німеччиною;
  • Італією;
  • Бельгією;
  • Португалією;
  • Іспанією.

В даний час практично всі країни континентальної Африки добилися політичної незалежності.


встигнувши отримати політичну незалежність, територія Західної Сахари виявилася окупованою Марокко. Лише невеликі острівні країни продовжують залишатися залежними територіями, наприклад, острова Реюньйон і Майотта (Франція), острів Святої Єлени і острів Вознесіння (Великобританія). У спадок африканським країнам дісталися прямолінійні межі, які не враховують географічні та етнічні особливості територій, що розділяють єдині народи, відсталість економіки, монокультурність виробництва.

На сучасній політичній карті Африки переважають республіки і держави з унітарним адміністративно-територіальним устроєм. В Африці лише три країни є конституційними монархіями (Марокко, Лесото і Свазіленд) і чотири – федеративними державами (Нігерія, Ефіопія, ПАР і Коморські Острови). Найбільшою за чисельністю населення країною Африки є Нігерія (близько 150 млн. чоловік), а по площі території – Судан (2,5 млн. км2). За рівнем соціально-економічного розвитку лише одна ПАР є економічно розвиненою країною (країна «переселенського капіталізму»), а всі інші країни – країни, що розвиваються, причому явно переважають країни, що відносяться до найбідніших держав світу. З десяти найбідніших країн світу – більшість є африканськими. Африка рясніє «гарячими точками»:

  • Західна Сахара;
  • Південний і Східний Судан;
  • Ліберія;
  • Кот-д’Івуар;
  • Демократична Республіка Конго;
  • Руанда;
  • Ангола;
  • Ефіопія;
  • Еритрея;
  • Сомалі.

Источник: moyaosvita.com.ua

Материк занимает 1/5 часть суши земного шара и по размерам уступает только Евразии. Население — свыше 600 млн чел. В настоящее время на континенте находится более 50 суверенных государств, большинство из которых вплоть до середины XX века были колониями.

Европейская колонизация началась в этом регионе с XVI века. Сеута и Мелилья — богатые города в Северной Африке (на территории Марокко), конечные пункты транссахарского торгового пути — были первыми испанскими колониями. Далее колонизировалось в основном Западное побережье Африки. К началу XX вв. «черный континент» уже был разделен империалистическими державами на десятки колоний (см. атласы Новой и Новейшей истории 9,10,11 кл. средней школы).

К началу Первой мировой войны около 90% территории находилось в руках европейцев (самые большие колонии были у Великобритании и Франции). Обширные владения были у Германии, Португалии, Испании, Бельгии и Италии.

Причем французские колонии размещались преимущественно в Северной, Западной и Центральной Африке. Великобритания пыталась создать единую Британскую Восточную Африку — от Каира до Кейптауна, кроме того ее колониями в Западной Африке были Нигерия, Гана, Гамбия, Сьерра-Леоне, в Восточной Африке — часть Сомали, Танзания, Уганда и др.

Португалии принадлежали Ангола, Мозамбик, Гвинея-Бисау, Кабо-Верде, Сан-Томе и Принсипи. Германии — Танганьика, Юго-Западная Африка (Намибия), Руанда-Урунди, Того, Камерун. Бельгии принадлежало Конго (Заир), а, после 1-й мировой войны, еще Руанда и Бурунди. Большая часть Сомали, Ливия и Эритрея (государство на берегу Красного моря) — были колониями Италии. (Изменения на политической карте в результате мировых войн — см. соответствующие разделы пособия).


В начале 1950-х гг. на континенте было только четыре юридически независимых государства — Египет, Эфиопия, Либерия и ЮАР (хотя Египет независим с 1922 г., суверенитета он добился только в 1952 г.).
Распад колониальной системы начался на севере континента. В 1951 г. независимыми стали Ливия, в 1956г. — Марокко, Тунис и Судан. Суверенное государство Марокко образовалось из бывших владений Франции и Испании и международной зоны Танжер. Тунис был французским протекторатом. Судан формально находился под совместным англо-египетским управлением, а фактически был английской колонией.

В 1957—58 гг. пали колониальные режимы в Гане (бывшая колония Англии) и Гвинее (бывшая французская колония).

1960-й год вошел в историю как «год Африки». Добились независимости сразу 17 колоний, а в 60-е годы — еще 15. Процесс деколонизации шел практически до 90-х гг. Последняя колония на материке — Намибия — получила независимость в 1990 г.

В настоящее время большинство государств в Африке имеют республиканскую форму правления. Монархий три — Марокко, Лесото и Свазиленд.

Практически все африканские государства отнесены по типологии ООН к группе развивающихся стран. Исключение составляет единственное на континете экономически развитое государство — Южно-Африканская Республика.

Успехи борьбы африканских государств за укрепление политической и экономической самостоятельности в очень значительной степени зависят от того, какие политические силы стоят у власти.

Политическая карта Африки

В 1963 г. создана Организация африканского единства (ОАЕ). Ее цели — содействовать укреплению единства и сотрудничества государств континента, защищать их суверенитет, бороться против всех форм неоколониализма.

Другой влиятельной организацией является Лига арабских государств (ЛАГ), образованная в 1945 г. В нее входят арабские страны Северной Африки и страны Ближнего Востока. Лига выступает за укрепление экономического и политического сотрудничества арабских народов.

Большинство стран Африки из эпохи войн за независимость попали в эпоху гражданских войн и межэтнических конфликтов. Во многих государствах Африки за годы независимого развития общим правилом стало привилегированное положение этнической группы, представители которой находились у власти. Отсюда множество межэтнических конфликтов в странах этого региона.

Около 20 лет продолжались гражданские войны в Анголе, Чаде и Мозамбике; многие годы царят война, разруха и голод в Сомали. Более 10 лет не прекращается межэтнический межконфессиональный конфликт в Судане (между мусульманским Севером и приверженцами христианства и традиционных верований на юге страны). В 1993 г. произошел военный переворот в Бурунди, идет гражданская война в Бурунди и Руанде. Конфликт перекинулся на соседние государства. Гражданские войны нередки и в Либерии (первой из стран «черной Африки», получившей независимость еще в 1847 г.).

Не приживается демократия в Нигерии — 23 года из 30 с лишним лет после получения независимости страна жила при военном режиме. В июне 1993 г. были проведены демократические выборы и сразу после этого — очередной военный переворот, снова были распущены все демократические институты власти, запрещены политические организации, митинги и собрания.

Примеры борьбы за политическую власть в африканских странах можно продолжить.

А недавно на карте Африки появилось еще одно суверенное государство Эритрея (после 30 лет борьбы за самоопределение), бывшее ранее одной из провинций Эфиопии.

Тем не менее на карте Африки практически не осталось мест, где бы не была решена проблема государственной независимости. Исключение составляет Западная Сахара, которая до сих пор не обрела статуса самостоятельного государства, несмотря на 20-летнюю борьбу за освобождение, которую ведет фронт ПОЛИСАРИО. В ближайшем будущем ООН намеревается провести в стране референдум — самостоятельность или присоединение к Марокко?

Отдельно следует рассматривать ситуацию в Южно-Африканской Республике, где происходит переход от «демократии для белого меньшинства» к нерасовым принципам местного и центрального управления: ликвидации апартеида и созданию единой, демократической и нерасовой Южной Африки. Впервые проведены нерасовые выборы президента. Избран Нельсон Мандела — первый чернокожий президент ЮАР. Бывший президент — Фредерик де Клерк вошел в состав коалиционного кабинета. ЮАР востановлена (после 20 лет отсутствия) в правах члена ООН.

В заключение отметим, что для многих африканских стран переход к политическому плюрализму и многопартийности стал большим испытанием. Тем не менее именно стабильность политических процессов в странах Африки является главным условием их дальнейшего экономического развития.

Источник: geographyofrussia.com