Источник: www.pitomec.ru

  • Друкувати
  • Запитати
  • Надіслати другу
  • Поділитись
    • Facebook
    • Twitter
    • Google+
  • Підписатись на новини

У рефераті подано відомості про деяких гризунів. Зокрема, розглянуті ондатри, щурі, миші, бобри, ховрахи

Гризуни

Гризуни — найбагатший на види ряд ссавців. Це дрібні та середні за розміром тварини. Ці тварини здатні швидко розмножуватися. Тверда їжа стирає й притупляє зуби, особливо різці. Через те у ссавців, які споживають тверду рослинну їжу, зуби мають особливу будову. Такі тварини вигризають їжу різцями й старанно перетирають кутніми зубами.

Іклів у них немає, різці великі й гострі. Спереду вони вкриті товстим шаром емалі, через те не тупляться навіть від дуже твердої їжі.


Під час гризіння різці верхньої та нижньої щелеп дотикаються і сточуються — більше з того боку, де немає емалі (або де вона тонша). Різці, хоч би як сильно сточувалися, завжди однакового розміру, бо ростуть протягом усього життя тварини.

Ондатра

Батьківщина ондатри — Північна Америка. У 1928 році її було завезено з Канади до Росії. За порівняно короткий час вона розселилася на величезних просторах, прижившись майже скрізь від Крайньої Півночі до жаркого субтропічного поясу. В Україні її розводять з 1944 року. Ондатри живуть у великих і малих озерах, затонах, болотах, прісних і солонкуватих річках, де споруджують свої хатки з рогозу та інших водяних рослин.

Поселення цих звірят знайти легко. Їхні оселі, заввишки з метр і майже стільки ж завширки, мають конусоподібну форму. Всередині є одна або й кілька камер. У центрі споруди міститься гніздо. Дитинчата зазвичай народжуються з листопада по квітень. У виводку буває від одного до одинадцяти малюків, котрих мати годує до місяця. Самиці можуть завагітніти, коли ще годують, тож приносять щороку по кілька виводків, чим і пояснюється численність ондатрових популяцій.

Ондатра просто створена для життя у воді. Плаває вона легко й швидко. Кремезне 30-сантиметрове тіло мчить водною гладінню, як маленька торпеда. На задніх лапах, пальці котрих з’єднані невеликою плавальною перетинкою, є товсті жорсткі волосини, що утворюють так звану плавальну торочку і забезпечують краще відштовхування у воді. Голий лускатий хвіст, завдовжки понад 20 сантиметрів, сплющений і править за кермо.


Коли ондатра пірнає, складки шкіри затуляють вушні отвори. Звіря може пробути під водою кілька хвилин. На суходолі воно незграбне й, бігаючи, швидко стомлюється. Живиться ондатра переважно болотною рослинністю, іноді поїдає і жаб, молюсків та дрібних рибок. Вона цінується за гарне й тепле хутро.

Ондатра приносить велику користь тим, що поліпшує кисневий режим для риб у водоймі: взимку робить у кризі отвори, а влітку знищує жорсткі водорості. Одне слово, людина має дбати про ондатру.

Щури

Навіть нині ці кмітливі, хитрі й спритні істоти становлять серйозну проблему для малих і великих міст. А в середні віки вони були справжнім стихійним лихом. Свого часу натураліст Руссенель порівнював появу цих тварин з навалою Чингісхана та Атилли. Їх винищували сотнями, тисячами, використовуючи отруту, вогонь, окріп, навіть відлучали від церкви, прикликаючи на них прокляття небес.

То хто ж ці страхітливі істоти? Найзвичайнісінькі щури, або пацюки. Живуть вони повсюди, а особливо добре їм ведеться біля людини. Вони понад усяку міру ненажерливі і плодючі. Одна самиця щура здатна за рік привести близько сотні собі подібних. Тож вони практично незнищенні.

Найвідоміші щури — чорний і сірий. Останнього іноді називають голландським корабельним щуром. Чорний пацюк завдовжки 35 сантиметрів, з котрих 19 припадає на хвіст. Сірий, відповідно, 42 і 18 сантиметрів. В обох видів легендарне бойове минуле. Чорні щури тероризували в середні віки всю Європу, пожираючи харчові запаси й прирікаючи на голодну смерть цілі міста.


Сірі пацюки здійснили 1727 року похід від Каспійського моря до Італії. Щури величезними зграями рушили на захід після землетрусу. Їх не зупинила навіть повноводна Волга, в якій вони гинули тисячами. Дорогою багатьох зжерли хижі птахи, вовки й лисиці, але то була лиш незначна частина незліченної армії. Того року було знищено багато ланів та складів з продовольством, безліч людей і тварин зегризено на смерть. На одній паризькій бойні протягом місяця знищили 16000 цих істот.

Щури виживають у найскрутніших обставинах. Вони напрочуд живучі — їх не беруть ні морози, ні вода, ні навіть радіація. Так, на одному з островів, де проводилися випробування ядерної зброї, жили щури. Через рік після ядерного вибуху вони не тільки не зникли, а й надзвичайно розмножилися, ставши завбільшки понад метр.

Головні недруги щурів, окрім людей, — кішки й деякі породи собак. До того ж, пацюки поїдають одне одного, чим сприяють власному винищенню. Буває, що батьки пожирають своїх дітей, і навпаки. У щурів існує дуже цікаве явище — так званий щурячий король. Насправді, це клубок переплетених хвостами й лапками щурів, що іноді містить у собі до 50 особин. Живуть вони лише за рахунок підношень інших щурів, оскільки самі не можуть рухатися. Це явище досі є загадкою для вчених.

iv>

Щури дуже кмітливі істоти. Свою кмітливість і відвагу вони проявляють насамперед у добуванні їжі. Ось як, наприклад, пацюки крадуть яйця. Один щур охоплює яйце передніми лапами, а другий тягне його за хвоста до нори. Дуже оригінально добувають вони і сметану з банок і вузьких посудин. Щур опускає туди свого хвоста, а потім дає іншим його облизувати. Для людини щури небезпечні тим, що переносять жахливу хворобу — чуму. Це одна з причин непримиренної з ними боротьби. Потерпати, що цей вид вимре, не доводиться, бо щури дуже швидко набувають імунітету до різних отрут. Деякі вчені вважають, що після ядерної війни на землі залишаться тільки таргани й щури.

Миші

Миші видаються симпатичнішими за щурів. Проте, шкоди вони завдають не менше. Окрім того, ці істоти розносять жахливу хворобу — холеру. Тому люди так наполегливо їх винищують.

Найпоширеніші три види мишей. Перший — хатня миша, що живе в сільських оселях і навіть у міських помешканнях, завдаючи людям чимало клопоту. Завдовжки вона разом з хвостом до 18 сантиметрів.

Другий вид — лісова, а третій — польова миші. Способом життя всі три види схожі між собою, причому віддавна відома людині хатня миша легко приручається. Лагідна й жвава, вона неабияк тішить господарів. Деякі хатні миші навіть уміють співати й заливаються трелями, що нагадують пісню молодої вільшанки. Шкода, яку робить хатня миша, навіть не в тому, що вона краде їстівні припаси, а в тому, що нівечить книжки й меблі.


Розмножуються ці гризуни надзвичайно швидко. Протягом року одна самиця приводить до 45 мишенят.

Лісова миша поширена по всій Європі й Середній Азії. Вона така сама спритна, як і хатня, але вміє ще й стрибати. Польова миша живе на величезній території від Рейну до Західного Сибіру. Це найменш спритна з усіх мишей, зате найдобродушніша. Живиться вона збіжжям, комахами, червами. Ця істота не тільки прудко бігає, а й вміє лазити по стеблах. Найцікавіше, що польова миша будує свої гнізда на зразок пташиних, вправно звиваючи їх з прутиків.

Бобер

Бобер віддавна користується загальною пошаною як вправний чотириногий будівник і лісоруб. Він став не тільки уособленням працелюбності й наполегливості, а й багато чого навчив людей, які запозичили у нього деякі методи й інженерні вирішення при будівництві гребель. П’ять мільйонів років тому предки бобрів могли позмагатися з самим ведмедем. Теперішні бобри, звісно, значно менші. Доросла особина важить 20-30 кілограмів при довжині 120 сантиметрів, а деякі старші самці заважують до 45 кілограмів. Близько 15-18 сантиметрів загальної довжини бобра припадає на унікальний хвіст завширшки 15-18 сантиметрів.

Бобри — чудові плавці. Відштовхуючись від води дужими задніми лапами, вони розвивають швидкість до 10 кілометрів на годину. Цілком імовірно, що саме боброві перетинчасті лапи надихнули винахідника ластів для плавання. Передні, досить маленькі, лапи бобра позбавлені перетинок, зате мають довгі міцні кігті для копання. Плаваючи, бобер стискає передні лапи в кулачки й відгортає ними все, що йому заважає. Ними ж він носить гілки й глину, притискаючи їх до грудей і нижньої щелепи.

>

Від холоду бобра рятує товстий шар жиру й густа гарна шерсть, за якою він старанно доглядає, розчісуючи роздвоєними кігтями задніх лап. Аби хутро не намокало, бобер змащує його маслянистою рідиною зі своїх залоз. Бобри, що живуть біля великої річки чи озера, нерідко викопують собі нору в крутому березі. А уславилися вони тим, що роблять у струмках греблі і зводять неприступні хатинки-острівці.

Для будівництва й споживання бобри використовують вільху й осику, що густо росте понад берегами. Дерева вони валять, перегризаючи стовбур. Тоненьку вільху бобер перегризає десятьма укусами. Відгризені шматки він переносить у зубах на будову й втикає гострими кінцями в дно. Інші цурпалки вкладає так, щоб їх не віднесло течією. Помалу над річкою здіймається рівний вал з хмизу, пригнічений задля певності важкими, до 15-18 кг каменюками. Довершує будову глина, листя та всілякий непотріб.

Якось у США виявили боброву греблю шість метрів заввишки, а завдовжки всього десять метрів. А ось біля містечка Нью-Гемпшир знайшли греблю завдовжки 1200 метрів, а в загаті за нею було збудовано 40 бобрових хатинок.

У XIX сторіччі бобри ледь не зникли через моду на їхнє розкішне хутро. Врятувало їх те, що ця мода невдовзі минула, і було ухвалено закон про охорону цих тварин. Бобри почали так швидко плодитися, що в деяких районах завдавали справжньої шкоди, затоплюючи поля, дороги й лісові ділянки. У таких випадках їх доводиться відловлювати й переселяти у віддалені місця, де вони можуть, нікому не заважаючи, будувати свої греблі.


Ховрахи

Ховрахи належать до родини гризунів. Ці маленькі симпатичні створіння водяться у степах України, Казахстану, Приволжя та на Північному Кавказі. Живуть ховрахи в норах завглибшки від 80 до 150 сантиметрів. У кінці нори вони облаштовують затишні гніздечка із сухої трави. Дуже часто можна побачити ховраха, що завмер біля входу до своєї нори.

Він стоїть на задніх лапках, немов стовпчик чи кам’яна фігурка. Та варто наблизитись до нього, як над степом пролунає тривожний посвист. Умить безліч фігурок, що якусь секунду тому стояли нерухомо, зникають в норах.

Існує кілька видів ховрахів. Найпоширеніші — малий, крапчастий, європейський, жовтий, рудуватий, великий та червонощокий ховрахи (перші водяться в Україні). Живляться вони сочистими частинами степових трав, цибулинами рослин та насінням. Споживають вони також і комах, таких, як сарана, коники, жуки й гусінь. У посушливу пору це маленьке звірятко робить у пошуках корму переходи на відстань 7-10 кілометрів.

Попри свою миловидність, ховрахи — одні з найбільших шкідників. Вони поїдають колоски зернових культур, роблять спустошливі набіги на лісонасадження. Ховрахи за запахом знаходять і викопують посаджені жолуді, насіння клена, ліщини, абрикосу та інших порід дерев. На осінь і зиму ховрахи забивають вхід до нір землею і впадають у сплячку. У цей час вони нічого не їдять. Більше того, перебувають у близькому до смерті стані.


Температура тіла падає до 1-2 градусів тепла. Серце ледь б’ється — 5 ударів на хвилину. Так вони можуть перебувати більш як півроку. Іноді сон триває до 9 місяців. За цей час вони втрачають до половини своєї ваги. Прокинувшись на весні, ховрахи зігріваються до нормальної температури (38-40 градусів), проривають вертикальний хід і вибираються назовні. Невдовзі самиці приводять 6-7 ховрашків.

Источник: osvita.ua

Особенности представителей отряда мышиных

Семейство мышиных относятся к отряду грызунов. Науке известны 519 видов этих животных. Типичный представитель семейства мышиных — маленький зверек с маленькими ушками и короткой шерстью, имеющей серый, рыжеватый, бурый или черный окрас. В природе встречаются и белые альбиносы с красными глазами.

Гризуни представникиМыши очень плодовиты.


мка вынашивает детенышей 25 дней и приносит до пяти пометов в год. В каждом помете бывает по 8-12 маленьких мышат. Около трех недель мышь выкармливает детенышей молоком. Через 20 дней у них формируются резцы, и они начинают питаться самостоятельно. Развиваются мышата очень быстро, уже через три месяца после рождения они готовы приносить потомство. Продолжительность жизни мыши в среднем составляет около 2 лет.

У мышей отсутствует ключица, что позволяет этим грызунам проникать в самые узкие щели. Кроме того, животное быстро приспосабливается к любым условиям обитания и может долгое время обходиться без воды. Все это делает мышей очень живучими.

Наличие тонких усов помогает зверькам в ориентации на местности. Грызуны имеют по две пары постоянно растущих острых резцов. Если их размер достигнет 2 см, грызуны могут погибнуть, поэтому им необходимо что-нибудь грызть, стачивая резцы.

Гены мышей на 80% совпадают с человеческими. Благодаря этому свойству мышки, в основном белые, используются в лабораторных научных и медицинских исследованиях.

Образ жизни и питание грызунов

Мыши в большинстве случаев ведут ночной образ жизни. Они обладают полифазной активностью: сон чередуется периодами бодрствования от 25 до 90 минут.

Селятся грызуны группами, состоящими из самца и нескольких самок с детенышами. Каждое семейство имеет свой участок. Самцы очень агрессивны к другим особям мужского пола. Подросшее потомство обычно изгоняется из семейства.

В природе зверьки делают гнезда из травы, селятся в норах или дуплах деревьев, делая запасы продуктов на зиму. Попадая в помещение, они поселяются под полом, между стенами, на чердаках.


Гризуни представникиПитаются зверьки семенами растений и мелкими беспозвоночными. Могут поедать также яйца птиц и маленьких птенцов. Мыши, живущие в доме, едят любые продукты, грызут свечи, мыло, полиэтиленовые предметы, бумагу. Эти зверьки способны нанести серьезный урон человеку.

Самый большой вред, который может причинить человеку дикая мышь, — это различные опасные заболевания, переносимые ею:

  • сыпной тиф;
  • кишечные инфекции;
  • бубонная чума;
  • лентоспироз;
  • сальмонеллез;
  • содокоз;
  • бешенство;
  • туляримия.

Учеными не исключается возможность передачи мышами рака молочной железы. Заболевания могут передаваться через зараженные грызунами продукты, воду, укусы, воздух в помещении сильно загрязненном отходами грызунов.

Описание видов диких мышей с фото

Представители разных видов мышей отличаются друг от друга размерами, окрасом и местом обитания. В России обитают следующие виды диких мышей:

  • Гризуни представникимышь-малютка (самая маленькая из мышей, которая имеет размер до 5 см);
  • полевая;
  • восточноазиатская;
  • лесная;
  • степная;
  • желтогорлая;
  • понтийская;
  • желтобрюхая;
  • домовая;
  • курганчиковая;
  • серые и черные крысы.

Лесная мышь

Гризуни представникиЛесная мышь проживает на опушках смешанных и лиственных лесов или на лугах среди высокой травы. Размер грызуна составляет около 10 см, а длина хвоста достигает до 7 см. Мышь имеет круглые уши, окрас ее может быть от рыжего до темно-коричневого (смотрим фото). Ушастый зверек очень быстро передвигается, может забираться высоко на деревья.

Поселяется грызун в дуплах деревьев, под корнями и валежинами. Зимует лесная мышь в норах, глубина которых составляет до 2 метров. Норки имеют несколько камер для запасов продуктов, гнездовой отсек и 2-3 выхода.

Питается зверек опавшими семенами деревьев, желудями, орешками, ягодами, ростками трав. Рацион дополняется мелкими беспозвоночными.

Плодится зверь 2-3 раза в год, принося по 5-8 детенышей. Численность зверьков зависит от урожая кормов и климатических условий.

Домовая мышь

Домовая мышь обитает в жилье человека или придомовых постройках: амбарах, складах, сараях. Может забираться на верхние этажи многоквартирных домов. Обычно это серая или черная мышь, которая достигает 6-10 см в длину. Длина ее хвоста — до 60% от размера туловища.

Полевая мышка

Полевыми называются мыши, проживающие на лугах и полях. Распространены они в Европе, Сибири, на Дальнем Востоке и в Монголии.

Гризуни представникиПолевки имеют темный или рыжеватый окрас с более темными полосками и белый живот и лапки. Их размер достигает 7-12 см. Хвост у зверьков сравнительно небольшой. За пропитанием они выходят в основном в ночное время, так как днем рискуют стать жертвой многочисленных хищников, например обыкновенного ужа. Питаются растительной пищей и мелкими насекомыми. Эти мыши очень плодовиты и живучи.

Мышь песчанка

Песчанка была завезена в Россию из Америки для лабораторных исследований. Сейчас насчитывается больше 100 разновидностей этого зверька. В России обитают карликовые и монгольские песчанки.

Песчаных мышей нередко содержат в качестве декоративных домашних животных. Они имеют рыжий окрас с черной полоской и белый животик. На конце хвоста у некоторых животных имеется пушистая кисточка.

Желтогорлая мышь

Желтогорлая мышь встречается в России, Молдове, Белоруссии, Китае, на Украине. Эта мышь получила свое название из-за необычной окраски: сам зверь окрашен в рыжий цвет, а шея его опоясана желтой полоской. Зверек занесен в Красную книгу Московской области.

Размеры этих мышек составляют 10-13 см. Длинный хвост имеет такую же длину. Питаются грызуны растительной пищей. Могут наносить вред садам, уничтожая побеги плодовых деревьев.

Травяные мыши

Гризуни представникиТравяные мыши живут в Африке. Эти грызуны являются самыми крупными среди сородичей. Их размер достигает 35 см вместе с длиной хвоста. Вес может составлять больше 100 г. Окрас животных имеет сероватые или коричневатые оттенки с темными вкраплениями. Гнездятся зверьки в норах или кустарниках. Могут селиться в помещениях и домах. Травяные мыши живут большими колониями. Питаются растительностью. Могут полностью уничтожить сельскохозяйственные посевы.

Декоративные домашние мыши

Благодаря работе селекционеров выведены разнообразные домашние декоративные мышки. Различаются они по виду шерсти и окрасу. Шерсть у домашнего декоративного зверька может быть кудрявой, длинной, сатиновой. Выведены даже голые мыши, совсем не имеющие шерсти.

Зверьки могут быть окрашены как в мышиный стандартный цвет, так и в голубой, серебристый, рыжий и другие оттенки. Пользуются спросом мышки с сиамским окрасом, окрасом соболя или шиншиллы. В зависимости от особенностей окраска бывает:

  1. Гризуни представникиОднотонная. Мышь имеет «чистую» окраску без «примесей» других цветов (например, голубую, рыжую или белую).
  2. Тан. Так называют декоративную мышь, на однотонной шерстке которой расположены рыжие подпалины.
  3. Фокс — однотонная окраска с белыми подпалинами.
  4. Помеченные – на теле мышки присутствуют пятна, создающие определенный узор.
  5. Пестрые – мышки с яркими пятнышками на шерстке.

В домашних условиях маленькие декоративные мышки содержатся в клетках с мелкими ячейками или стеклянных террариумах. Им создают живой уголок, в который помещают кормушки, поилки, предметы для игр. К корму они неприхотливы. Это могут быть крупы, зерно, зелень, овощи, молочные продукты или специальные корма, приобретаемые в специализированных магазинах. Для стачивания резцов зверькам дают черствые хлебные корочки и веточки деревьев.

Чаще всего дома содержат белых мышей. Белая мышь имеет больший размер, чем декоративная, и меньший, чем ее дикий сородич. Мышка альбинос имеет красные глаза и розовый нос.

Источник: VrediteliSOS.ru

Основна інформація

гризуни всі видиВідомо, що найчисленнішим загоном ссавців, що заселяють нашу планету, є гризуни. Всі види цих звірків займають за кількістю третину даного класу. Вони, як правило, харчуються рослинністю. Мешкають поодинці або (рідше) в співтоваристві.

Гризуни живуть у норах, а взимку йдуть в сплячку. Завдяки цим якостям вони краще за інших можуть переносити погані умови проживання. Також ці тварини швидко розмножуються навіть у несприятливому середовищі і в неволі. Практично у всіх місцях на земній кулі (за винятком Антарктиди та інших небагатьох точок) живуть гризуни. Всі види, кількість яких перевищує 1,5 тисячі, становлять близько 30 сімейств, найбільш поширені з яких наступні:

  • мишіние- представники — миша, щур, хом’як і інші;
  • полівки — водяний щур, полівка і інші;
  • полукопитние — морська свінка;
  • дікобразние;
  • заячі — кролик, заєць;
  • бобровие;
  • тушканчіковие;
  • соні — мушловка і інші;
  • білячі — ховрах, бабак і так далі.

Опис виду

гризуни всі види фото

Представників цього роду ссавців, як уже згадувалося вище, можна зустріти повсюдно, як у тропіках, так і в холодних зонах. Незважаючи на це, звірята практично не відрізняються в будові. Довгий хвіст, вуса і компактно складене тулуб — головні ознаки, які мають гризуни. Всі види (фото деяких представників можна побачити в статті), як правило, мають по 5 пальців на лапах попереду. Іноді один кінцевий елемент може бути відсутнім або бути рудиментарним, тобто залишковим, що втратив своє значення.

Також в основному ці звірі є стопоходящие. Форма хвоста у представників загону може бути обумовлена функціональністю. Так, у бобра ця частина широка і плоска, на зразок ласт, що дуже допомагає тварині при плаванні. А у миші-крихітки хвіст вузький і пластичний, що дозволяє їй лазити по траві.

Як правило, у більшості представників цього загону хутро дуже пухнастий і м’який. Однак у деяких видів волосяний покрив переродився в жорсткі голки, як, наприклад, у дикобраза.

Розведення гризунів

Як відомо, деяких представників даного загону можна утримувати в неволі для різних цілей, а інших — просто як домашніх улюбленців. Домашні гризуни (види для вирощування) — це, як правило, кролики, нутрії, морські свинки і так далі. Для кожного представника окремих родин існують свої вимоги до змісту.

домашні гризуни види

Так, для ондатр і нутрій рекомендується підготувати вільне місце проживання, наприклад, захистити достатню площу на присадибній ділянці. Для білочок, хом’ячків та інших дрібних тварин досить облаштувати клітку. Можна виділити загальні вимоги до умов утримання гризунів:

  • клітини краще виконати з дерева, а частину стін покрити сеткой;
  • у вольєрі бажано облаштувати невеликий будиночок з круглим отверстіем;
  • на підлозі рекомендується розстелити вату, сіно або інші подібні матеріали;
  • кришка клітки повинна подніматься;
  • в місці утримання повинна бути ванночка з піском або водою;
  • в якості харчування для гризунів корисні насіння, горіхи, морква, картопля, листя салату, злаки і інша їжа. Також непогано підгодовувати тварин у неволі полівітамінами, дріжджами.

Источник: faqukr.ru

Классификация

Грызуны классифицируются в следующей таксономической иерархии:

  • Домен: Эукариоты;
  • Царство: Животные;
  • Тип: Хордовые;
  • Класс: Млекопитающие;
  • Отряд: Грызуны.

Ученые согласны с определениями большинства семейств, но они исторически не соглашались к организации семейств в более крупные группы, а именно — подотряды. В ранних классификациях вообще были опущены подотряды, а семейства группировались в надсемейства. В последней официальной классификации выделяются пять подотрядов, представители которых имеют похожие особенности:

  • Дикобразообразные (Hystricomorpha): есть около 300 видов дикобразообразных грызунов, живущих сегодня. Среди членов этого подотряда — агути, дикобразы, землекопы, нутрии, шиншиллы, водосвинки и многие другие. У грызунов Hystricomorpha уникальное расположение мышц челюсти, которое отличает их от других грызунов.
  • Мышеобразные (Myomorpha): существует около 1400 видов живых мышеобразных грызунов. К этой группе относятся мыши, крысы, хомяки, полевки, лемминги, тушканчики, ондатры и др. Большинство видов мышевидных грызунов ночные, они питаются семенами и зернами.
  • Шипохвостообразные (Anomaluromorpha): насчитывает девять видов, включая шипохвостых белок, шипохвостов Пела, длинноухих шипохвостов, капских долгоногов и др. Некоторые члены этого подотряда (за исключением шипохвостых белок) имеют летательные перепонки, которые позволяют им планировать.
  • Белкообразные (Sciuromorpha): есть около 273 видов белкообразных грызунов. Среди членов этого подотряда — белки, бурундуки, сурки, летяги и др. Белкообразные, имеют уникальное расположение мышц челюсти, которое отличает их от всех других грызунов.
  • Боброобразные (Castorimorpha): насчитывает около 100 видов из 3 семейств: бобровых, гоферовых и мешотчатопрыгуновых. Этот подотряд выделили в 2005 году.

Распространение и среда обитания

Гризуни представники» data-layzr=»https://natworld.info/wp-content/uploads/2018/02/Sibirskij-burunduk.jpg» alt=»» width=»500″ height=»351″ data-layzr-srcset=»https://natworld.info/wp-content/uploads/2018/02/Sibirskij-burunduk.jpg 500w, https://natworld.info/wp-content/uploads/2018/02/Sibirskij-burunduk-300×211.jpg 300w» sizes=»(max-width: 500px) 100vw, 500px» />

Грызуны являются широко распространенным отрядом млекопитающих. Они встречаются в большинстве наземных местах обитания и отсутствуют только в Антарктиде, Новой Зеландии и на некоторых океанических островах.

Экологически они невероятно разнообразны. Некоторые виды проводят всю свою жизнь на поверхности земли, в подстилке тропических лесов или кронах деревьев; другие редко вылазят из-под земли. Некоторые виды являются в основном водными, в то время как другие в приспособлены жить в пустынях.

Размеры

В отряде грызуны различный диапазон размеров тела. Одним из самых маленьких грызунов является хомяк болотный (Delanymys brooksi), распространенный в болотах и горных лесах Африки. Он весит от 5 до 7 граммов и имеет длину от 5 до 6 см. Самым крупным грызуном является капибара (Hydrochoerus hydrochaeris) из Центральной и Южной Америки, которая весит от 35 до 66 кг и имеет высоту в холке от 50 до 60 см, и тело длиной от 100 до 135 см. Некоторые вымершие виды были еще более крупными, достигая размера черного медведя или небольшого носорога. Самый крупный грызун (Josephoartigasia monesi), жил около двух-четырех миллионов лет назад, в эпоху плейстоцена и плиоцена; по некоторым оценкам, он имел длину около 3 метров и весил почти 1000 кг.

Описание

 

У всех грызунов постоянно растут бескорневые резцы с жестким эмалевым слоем спереди каждого зуба и более мягким дентином. Грызение твердой пищи постоянно стачивает резцы. Отсутствие у грызунов клыков приводит к зазору или диастеме между резцами и коренными зубами. У них есть от 12 до 22 зубов

Строение челюсти гарантирует, что резцы не встречаются, верхние и нижние премоляры, и моляры не контактируют, пока животное грызет. Мощные мышцы, прикрепленные к челюсти и черепу, обеспечивают силу жевания, и грызения.

Форма тела древесных белок может быть моделью для самых ранних и уже вымерших грызунов из рода Paramys. С их способностью удерживаться за кору своими когтями, белки умело взбираются по стволам деревьев, бегают по веткам и прыгают на соседние деревья; но они одинаково проворны на земле, а некоторые — способные пловцы.

Специализированные формы тела других видов грызунов привязывают их к определенным местообитаниям. У некоторых строго древесных видов есть цепкий хвост; другие планируют от дерева к дереву, с помощью летальных кожистых перепонок, расположенных между передними и задними конечностями (например, летяга). Высокоспециализированные роющие грызуны, в том числе слепыши, землекопы и земляные белки, имеют цилиндрическую форму тела, сильные резцы, маленькие глаза и уши, а также большие передние конечности с мощными роющими когтями.

Полуводные грызуны, такие как бобры, ондатры, нутрии и водяные крысы, обладают специальными особенностями, которые позволяют им кормиться в водных средах, но в то же время жить в земляных норах. Наземные прыгающие виды, такие как кенгуровые прыгуны, тушканчики и песчанки, имеют короткие передние конечности, вытянутые и мощные задние конечности, и длинный хвост, используемый для равновесия.

Независимо от формы тела, у всех грызунов есть одни и те же приспособления, которые могут быть использованы для разных целей: срезать траву, открывать орехи, убивать свою добычу, рыть туннели, заваливать деревья и др.

Основные характеристики грызунов

К основным характеристикам грызунов относятся:

  • одна пара резцов на каждой челюсти (верхней и нижней);
  • резцы растут непрерывно;
  • резцы не имеют эмали на задней части зуба (и изнашиваются с использованием);
  • большой разрыв (диастема) за резцами;
  • нет клыков;
  • сложные жевательные мышцы;
  • есть полностью развитый бакулюм.

Питание

Гризуни представники» data-layzr=»https://natworld.info/wp-content/uploads/2017/09/Полевая-мышь.jpg» alt=»» width=»500″ height=»334″ data-layzr-srcset=»https://natworld.info/wp-content/uploads/2017/09/Полевая-мышь.jpg 628w, https://natworld.info/wp-content/uploads/2017/09/Полевая-мышь-300×200.jpg 300w, https://natworld.info/wp-content/uploads/2017/09/Полевая-мышь-500×334.jpg 500w, https://natworld.info/wp-content/uploads/2017/09/Полевая-мышь-197×133.jpg 197w» sizes=»(max-width: 500px) 100vw, 500px» />

Грызуны едят разнообразную пищу, включая листья, фрукты, семена и мелких беспозвоночных. Целлюлозная пища переваривается в слепой кишке (мешочек в пищеварительном тракте, в котором содержатся бактерии, способные разрушать твердый растительный материал в перевариваемую форму). Пища либо съедается там, где ее собирают, либо ее заносят в норы для хранения (например, гоферовые, гамбийские крысы, хомяки и др.). Виды, живущие в засушливых местах обитания и на океанических островах, могут получать необходимую жидкость из своей пищи.

Поведение и размножение

Гризуни представники» data-layzr=»https://natworld.info/wp-content/uploads/2017/02/Обыкновенный-бобр.jpg» alt=»» width=»500″ height=»334″ data-layzr-srcset=»https://natworld.info/wp-content/uploads/2017/02/Обыкновенный-бобр.jpg 500w, https://natworld.info/wp-content/uploads/2017/02/Обыкновенный-бобр-300×200.jpg 300w, https://natworld.info/wp-content/uploads/2017/02/Обыкновенный-бобр-197×133.jpg 197w» sizes=»(max-width: 500px) 100vw, 500px» />

Некоторые грызуны способны сооружать самые разнообразные дома; они варьируются от отверстий в деревьях и скалах, простых нор в гнездах, конструкций из листьев и палок в кронах деревьев, до сложных подземных туннелей, и строительства плотин на реках, и ручьях.

Грызуны могут вести дневной или ночной образ жизни, или иногда они активны часть дня и ночи. Представители этого отряды могут быть активными в течение всего года, но у некоторых видов наступают периоды покоя или глубокая зимняя спячка.

Время и частота размножения, длительность беременности и размер выводка сильно различается от вида к виду. К примеру, серая крыса (Rattus norvegicus) может произвести на свет до 22 детенышей за раз, а домашняя мышь (Mus musculus) может производить до 14 приплодов ежегодно. Размер популяций может оставаться стабильным или колебаться, а некоторые виды, особенно лемминги, мигрируют, когда популяции становятся чрезмерно большими.

Источник: natworld.info