Андрій М. ЗАМОРОКА

 

251 мільйонів років тому, на межі пермського й тріасового періодів, Землю сколихнула небачена раніше до того катастрофа, яка вражає своєю масштабністю. За дуже короткий відтинок часу вимерли ледь не всі живі організми, які населяли нашу планету в той час! Палеонтологи уже давно шукали винуватця трагедії, підозрюючи астероїд або комету, проте, причина виявилась цілком інша…

 

Пермсько-Тріасова межа

 

У науковому середовищі палеонтологів жвавий інтерес завжди викликав той факт, що на розкопках відкладів пізнього пермського періоду знаходять багато ендемічних видів, які мали дуже обмежене розповсюдження на невеликих територіях. Тоді як у ранньому тріасі ендеміки практично повсюдно зникли, а їм на заміну прийшли космополітичні види з всепланетарним поширенням. Ендемізм свідчить про кілька речей, з-поміж яких найбільш вагомими є ізоляція великої групи різних видів на певній території, а також високий рівень біотичного різноманіття у екосистемах. Стало зрозуміло, що з якихось причин багатство екосистем наприкінці пермського періоду різко знизилось.

Палеонтологічні дані свідчать, що рання тріасова фауна відзначалася одноманітністю у різних куточках єдиного на той час земного континенту Пангеї. Зокрема, вчені повсюдно виявили скам’янілі рештки морських організмів Лінґул (Lingula Bruguiere, 1797), приналежних до типу Плечоногих (Brachiopoda). До слова, Лінґули існують по нинішній день і є найдревнішим родом багатоклітинних організмів на Землі, який виник близько 550 млн. років тому – на початку кембрійського періоду і за цей час абсолютно не змінився! Окрім Лінґул, звичайними були двостулкові молюски Кляраї (Claraia (Bittner 1901), звіроподібні ящери Листрозаври (Lystrosaurus Cope 1870) і ще ціла низка видів.
ло того, що ця невелика група тварин розповсюдилась по усій планеті, то вони ще й мали мізерні розміри. Так, домінуючі морські молюски досягали у діаметрі всього 5-10 мм. Схожі тенденції були і серед рослин, наприклад, болота були вкриті суцільними заростями всього кількох видів дрібних – до 10-15 см заввишки Плаунів-молодильників (Isoetes L.).

Вчені відмічають, що впродовж близько 4-5-и мільйонів років після закінчення пермського періоду на Землі не було звичних осадових відкладів. Зокрема у тому проміжку часу не накопичувались океанічні крейдові відклади, які утворюються мікроскопічними скелетами радіолярій та форамініфер. У мілководних морських басейнах відсутні скам’янілі залишки коралових рифів. А на суші не виникло жодних покладів вугілля, в яке перетворюються ліси… В цілому, у тріасі, палеонтологи недолічились близько 90% усіх видів, що населяли Землю у пермському періоді! Однакова картина спостерігається повсюдно, де б не проводились розкопки: у Китаї, Японії, Пакистані, Ірані, Австрії, Італії, Сицилії, Ґренландії, Канаді, Південній Африці, Антарктиді чи Австралії…

 

Вимирання у морі

 

Найбільших втрат зазнали морські екосистеми. У відкладах пермсько-тріасової (П-Т) межі, яка у різних частинах світу утворює темнозабарвлений пласт товщиною від 0,5 до 3 м, практично, цілком зникли скам’янілості живих істот. Наприклад, у локалітетах П-Т межі Південного Китаю із 329 відомих науці пермських викопних родів морських безхребетних у тріасі знайдено лише 49! Тобто, 280 родів і тисячі видів, які входили до них, вимерли за дуже короткий час, – майже, одномоментно…

Палеонтологічні дослідження по всій планеті свідчать, що на П-Т межі цілком вимерли Трилобіти (Trilobita Walch, 1771) і Фузулінідні Форамініфери (Fusulinida Fursenko, 1958).
ло втрачено 98% Морських лілей (Crinoidea Miller, 1821); 97% Амонітів (Ammonitida Hyatt, 1889); 96% Антозоєвих коралів (Anthozoa Ehrenberg, 1834) і Плечоногих (Brachiopoda Duméril, 1806). На 94% скоротилась кількість видів усіх нефузулінідних Форамініфер, Напівхордових Ґраптолітів (Graptolithina Bronn, 1849), Голкошкірих Морських бутонів (Blastoidea Say, 1825), Колючоплавцевих риб (Acanthodii Owen, 1846), Чотирипроменевих (Rugosa (Milne-Edwards et Haime, 1850) й Табулятових (Tabulata) коралів. Вимерло 85% Черевоногих молюсків (Gastropoda Cuvier, 1795); 79% Моховаток (Bryozoa Ehrenberg,1831); 59% Двостулкових молюсків (Bivalvia Linnaeus, 1758)…

 

Вимирання на суходолі

 

Наземні екосистеми зазнали також серйозних втрат, а декотрі зникли цілком. Вивчення викопного пилку рослин з різних частин світу продемонструвало, що більшість рослин пермського періоду відсутні у відкладах як П-Т межі, так і у ранньому тріасі. Всього кілька видів пермських голонасінних дерев та плаунів пережили вимирання.
види типові для бідних на органіку болотних ґрунтів та оліготрофних озер, проте, їх пилок домінує у ґеологічних відкладах після П-Т межі (251-254 млн. років тому), поява в осадових породах великої кількості пилку голонасінних датується приблизно 255-256 мільйонами років. Ці дані навели вчених на думку, що у ранньому тріасі лісів не було – вони усі вимерли в горні катаклізму. А сушу вкривали лишайники, мохи і плауни – це піонерні види, що заселяють голі скелі, болота, згарища тощо. Ліси ж відновились тільки через 4-5 млн. років! Перші ліси тріасу були утворені, майже, виключно із Плевромей (Pleuromeia), і лише в середині тріасового періоду її витіснили інші голонасінні, наприклад, Вольції (Voltzia).

За період від П-Т межі до середнього тріасу не виникло жодного вугільного басейну! І це при тому, що впродовж усього карбону і перму – до П-Т межі, і починаючи із середнього тріасу – після П-Т межі, відкладались потужні товщі антрациту, який нині добувають з тих горизонтів.
актично, “вугільні діри” – відсутність покладів вугілля у ранньому тріасі,  – є унікальним явищем в історії фанерозою – останніх 550 млн. років, які свідчать про цілковиту відсутність лісів на Землі у цей період…

Ще один цікавий факт, пов’язаний із пермським вимирання, це те, що після П-Т межі, поруч зі скам’янілим пилком плаунів, у величезній кількості виявлено спори і міцелій грибів! Причому, гриби домінували як на суходолі, так і в морях. Ранній тріасовий період по праву можна назвати великою епохою грибів, коли вони були основними організмами, що населяли Землю. Викопні рештки з локалітетів у Італії та Ізраїлю свідчать про те, що гриби складали до 90% усіх організмів екосистем! Оскільки гриби не здатні самостійно продукувати первинні органічні речовини, то, звичайно, що більша їх частина була представлена у вигляді лишайників – симбіозу гриба і водорості. Причому ранньотріасові лишайники досягали, направду, величезних розмірів, – майже, до півметра у висоту! Для тріасових лишайників, як і для сучасних рослин, була характерна кліматична й висотна зональність – вони утворювали як величезні біоми, на кшталт, сучасних тундри, тайги чи тропічних лісів, а також висотні пояси у горах, як от нинішні альпійські луки, смерекові чи букові ліси Карпат.

Понесено у фауні також велику втрату – 50-60% родин пермських тетрапод вимерли цілком. Тільки 6 із 44-х відомих вченим таксонів наземних хребетних пережили вимирання. У 50-метровому шарі осадових порід, який називається дицинодонтовою зоною, що лежить нижче П-Т межі відомо безліч знахідок скелетів Дицинодонтових звірозубих ящерів: Пристеродонів (Pristerodon), Ціонозаврів (Cyonosaurus Olsen, 1937), Диїктодонів (Diictodon Owen, 1876), Рубідґій (Rubidgea (Tate 1867), Пеланомодонів (Pelanomodon), Звіроголовів (Theriognathus Owen, 1876), Циногнатусів (Cynognathus Seeley, 1895) тощо. Тоді як у 40-метровій товщі породи, розташованої вище П-Т межі, знайдено лише Листрозаврів, а інші групи звіроподібних тетрапод з’являються ближче до середини тріасу. Зокрема: Протерозухуси (Proterosuchus Broom, 1903), Мікрофоліси (Micropholis (Griseb.), Ґалезаври (Galesaurus Owen, 1859), Тринаксодони (Thrinaxodon Seeley, 1894), Проколофони (Procolophon Owen 1876) та Лідекеріни (Lydekkerina Broom 1915). Разом із ними з’являються у великій кількості Архозаври, котрі у середині тріасового періоду дали початок динозаврам.

 

Океанічна аноксія та глобальне потепління

 

У Японії та Британській Колумбії Канади є кілька локалітетів, де на поверхню виходять глибоководні відклади океанічних осадових порід, що датуються пізнім пермським і середнім тріасовим періодами. Вони складені червонуватими гематитами, що утворились зі скелетів радіолярій, проте, на П-Т межі відмічається відносно неширокий прошарок сірувато-чорних карбонатовмісних доломітів із піритовими включеннями. У цьому прошарку присутні мушлі та черепашки мікроскопічних морських молюсків, про що уже говорилось вище. Наприклад, у доломітах Італії знайдено представників лише 5 тогочасних родів: Зоофікосів (Zoophycos A.
ilacher, 1967), Ризокоралів (Rhizocoralliums Zenker, 1836), Сколітосів (Skolithos), Диплократеріїв (Diplocraterion Torell 1870) та Планолітів (Planolites), розміри яких складали всього 1,5-10 мм. Найцікавіший той факт, що одні й ті самі види молюсків були розповсюджені від екваторіальних до помірних районів древнього океану Тетіс. Часом тут знаходять поодинокі мініатюрні сліди червів, молюсків, плечоногих чи якихось ще інших організмів, але цілком відсутні сліди великих морських тварин…

Ґеохімічні дослідження показують, що у доломітах П-Т межі відбулось зміщення співвідношення ізотопів торію й урану у сторону першого. Причому уран у сполуках є чотиривалентним… Зазвичай, цей радіоактивний елемент утворює шестивалентний карбонат урану, а чотиривалентний – за нестачі розчиненого у воді кисню. Зміна валентності урану свідчить про глобальну відсутність кисню у всіх морях і океанах на П-Т межі! Це явище називається аноксією і виникає у відносно невеликих і непротічних водоймах, однак ніколи не спостерігалося у планетарних масштабах. Із сучасних морів, де виявлена аноксія, є Чорне море. Його глибина, часом, складає понад 2 тисячі метрів, проте, глибше 100-а метрів від поверхні води, кисню у Чорному морі немає! Тут у величезних кількостях накопичується сірководень і екологи дуже стурбовані тією ситуацією, що цей отруйний газ може вийти на поверхню, спричинивши цілковите вимирання біоти як у водному басейні, так і вздовж всього узбережжя.

Саме аноксією й пояснюються дрібні та мікроскопічні розміри молюсків, відсутність радіолярій та форамініфер у морях наприкінці перму й початку тріасу. Аноксія та викид сірководню із морів викликали глобальне вимирання живих організмів.

Однак, аноксія була не єдиним феноменом тієї епохи. Ґеофізики провели вивчення співвідношення цілої низки ізотопів різних елементів. Виявилось, що на П-Т межі частка ізотопу “важкого” кисню, з атомовою масою 18, збільшилась, у відношенні до його основної “легкої” форми – оксиґен-16, у порівнянні із тим, що було на початку пізнього пермського періоду. Аналогічна ситуація спостерігалась й зі стронцієм-87 та стронцієм-86, причому збільшення присутності “важкого” ізотопу в кінці перму було найбільшим за усю історію фанерозою – 550 млн. років! Схожа ситуація склалась й ізотопами карбону 13 і 12…

Вчені довели, що у періоди планетарного потепління концентрація важких ізотопів основних біоґенних елементів у ґеохімічних обігах біосфери зростає, а у періоди похолодання – навпаки, спадає. Відповідно, і у осадових породах їх частка пропорційно коливатиметься. Підрахунки за співвідношеннями основних елементів П-Т межі показали, що на планеті розпочався глобальний парниковий ефект, який дуже швидко проґресував. Температура атмосфери за короткий період зросла на екваторі більш як на 6°С! Вчені порахували, що для такого стрибка температури, необхідно було окислити 6500-8400 ґіґатон вуглецю, ввівши його у систему атмосфера-океан впродовж всього 40-100 тисяч років.

Глобальне потепління одразу ж відобразився на розповсюджені живих організмів. Зокрема, виявлено, що вапнякові водорості – мешканці коралових рифів – розповсюдились у високі широти обох півкуль, а на суші аналогічне поширення виявлено у тропічних Листрозаврів.

 

Яка причина планетарних пертурбацій?

 

На відміну від крейдово-третинного (К-Т), де визначальну роль зіграв астероїдний потік, П-Т вимирання не має однозначної причини глобальної катастрофи.

Найбільш прийнятною і ймовірною гіпотезою є астероїдна. На її користь свідчить присутність іридію та хрому у пізньопермських осадових породах Австралії та Антарктиди, однак, у Кару – на території Африки (тоді ці три континенти та Індія були з’єднані в єдине ціле) згадані елементи відсутні. Згодом ґеологи відкрили два велетенські астероїдні кратери у Австралії та Антарктиді, які датуються пізнім пермським періодом (250,1±4,5 млн. років тому), які за розмірами рівнозначні кратеру Чіксулуб на півострові Юкатан, що поклав край ері динозаврів. Перший кратер Бед’ю Хай (Bedout High) – за назвою місцевості на північному заході Австралії – складає у діаметрі 250 км. Другий – Кратер Землі Вілкса (Wilkes Land crater), у Антарктиді, практично, не поступається своїми розмірами Бед’ю Хай – 243 км у діаметрі і, як мінімум, 848 м завглибшки.

Астероїди, певна річ, стали причиною вимирання, але їх падіння не може пояснити різке і довготривале глобальне потепління та океанічну аноксію, адже вимирання спричинене астероїдом відбулось також 65 млн. років тому. Крейдово-третинне вимирання набагато краще вивчене і зібрано безліч доказів, що після катастрофи наступило нетривале похолодання, а не навпаки… Та й аноксії воно не спричинило.

Продовжуючи пошуки, вчені звернули увагу на 3-6-сантиметровий прошарок скам’янілого вулканічного попелу знайденого на П-Т межі у Південному Китаї. Його особливістю була наявність двопірамідальних кристалів кварцу, скляних кульок, а ізотопний склад показав, що це був силікатний вулканізм, а не базальтовий. Об’єм викинутого попелу склав понад 1000 кубічних кілометрів! Найцікавіше те, що південно-китайський вулканізм у часі співпадає із найбільшим, з відомих у фанерозої, виверженням сибірського супервулкану чи навіть групи вулканів. В результаті їх вивержень утворилась особлива форма рельєфу – “сибірські східці”, які ще часом називають “сибірськими трапами” (від шведського trappa – сходи) – терасовані пагорби з оголеннями породи. Сибірські східці займають територію площею 2 мільйони квадратних кілометрів, а вулканічний попіл, що був викинутий у повітря вкрив територію площею 7 мільйонів квадратних кілометрів! І це тільки на суходолі… Для порівняння, площа України складає 603,628 тис. кв. км, яка є у 11596,55 разів менша за площу вкриту попелом! Результатом виверження сибірського супервулкану став викид понад 3 мільйонів кубічних кілометрів лави. Аби уявити собі ґрандіозність цього явища, наведу приклад, результатом найбільшого виверження історичних часів, яке трапилось 1783-84 років у Ісландії, був викид лише 12 кубічних кілометрів лави, що у 250 тисяч разів менше сибірських східець!

Вчені розрахували, що сибірський супервулкан викинув у атмосферу неймовірний об’єм вуглекислого газу – 10 трильйонів тон – основного винуватця парникового ефекту. Разом із ним у повітря потрапили оксиди сірки та азоту, які при контакті з водою утворили кислотні хмари (прикладом можуть бути сучасні хмари з води і сірчаної кислоти на Венері), які проливались на поверхню Землі, вбиваючи ліси і їх мешканців. Підвищення температури атмосфери знизило розчинність кисню в океанах, а зменшення різниці у ґрадієнті температур від екватора до полюсів – послабило глибинні океанічні циркуляції. Вода у океанах не перемішувалась, що слугувало накопиченню сірководню – виник ефект Чорного моря – вимерли усі морські організми. Забруднення атмосфери вулканічним попелом спричинило повсюдне вимирання фітопланктону – основного джерела їжі для морських організмів. Далі вимирання пішло по ланцюгах живлення: вимерли радіолярії та форамініфери, дрібні ракоподібні, риби і усі безхребетні. Вижили тільки ті форми, які були стійкими до безкисневих і кислих умов середовища – болотні рослини, як от плауни і мохи, дрібні молюски, гриби тощо…

Чому ж трапилось таке ґрандіозне й катастрофічне виверження? До нині це запитання залишається без відповіді. Декотрі вчені припускають, що його причиною було падіння велетенського астероїда, котрий “поцілив” у сплячий супервулкан, на кшталт, сучасного Єловстону у США… Зіткнення збіглося із потужним аномально гарячим висхідним потоком лави, що йде від ядра Землі до поверхні, поступово охолоджуючись. Такі потоки завжди циркулюють у вулканічно-активних зонах Землі. Розрахунки показують, що виверження тривало 40-50 тисяч років, а біосфера відновлювалась 5 мільйонів років…

Трагічний збіг, майже, неможливих подій завершив еру давнього життя – палеозойську, – розпочавши мезозойську – еру середнього життя. Ті види, що вижили дали нові, небачені до того форми життя, наблизивши нашу з Вами появу…

Источник: www.naturalist.if.ua

Основные подразделы пермского периода, его география и климат

У нас в стране пермский период принято подразделять на два отдела – верхний и нижний, но соответствуясь с делением Международного союза геологических наук, пермский период имеет три отдела – Логинский (подразделяющийся на Чансиньский и Вучалинский ярусы), средний Гваделупский (Келтенский, Вордский, Роудский ярусы) и Приуральский (Кунгурский, Артинский, Сакмарский и Ассельский ярусы).

На протяжении всего пермского периода географические очертания материков Земли постоянно менялись. Лавразия постепенно сливалась с Гондваной, в результате чего вырос Уральский хребет. Индийский континент столкнулся с азиатской частью будущей Пангеи, что взметнуло ввысь Гималаи. В североамериканском сегменте вырастают Аппалачи. Очертания прибрежных материковых линий, как и внутренних озер и морей, постоянно меняются, и все это происходит на фоне постоянной вулканической активности и извержении магматических раскаленных пород, получивших наибольшую активность к завершению пермского периода, что, по всей видимости, и послужило вымиранию больших групп растений и животных. Если к началу перми уже повысившееся по сравнению с каменноугольным периодом содержание углекислого газа в атмосфере составляло 250 ppm, то к середине оно достигло 1000 ppm, а к завершению поднялось до 3000 ppm.

Климат пермского периода менялся так же кардинально. Начавшееся в конце каменноугольного периода оледенение в пермском периоде длилось недолго. Море регрессировало в связи с началом поднятия суши, обусловленной сближением континентов. На большей территории Пангеи выросли огромные песчаные пустыни, вблизи экватора климат приобрел признаки субтропического, где осадки были более частым явлением.

Осадконакопление

В пермском периоде сформировалось подавляющее большинство соленосных бассейнов Земли. Отложения эти, в основном, формировались в соленосных лагунах, поскольку большее количество будущего глобального материка было покрыто песками, не исключением была даже Сибирь. В некоторых районах песчаные отложения чередовались с временно наступавшими и отступавшими угольными слоями.

Животные пермского периода

В начале пермского периода органический мир во многом был схож с каменноугольным и приобрел индивидуальность лишь ближе к середине. В морях еще продолжали существовать беспозвоночные фораминиферы (в основном швагерины), замковые плеченогие (продуктиды, спирифериды), гониатиды начали понемногу вымирать, заменяясь цератитами. У брахиоподов появились новые конкуренты – двустворчатые моллюски, далекие предки нынешних мидий. Они неплохо питались донными осадками, зарываясь в ил с помощью своей мощной ноги. Некоторые даже освоили передвижение в водной толще. Открывая и резко захлопывая створки, они могли плавать на небольшие расстояния, чего было достаточно для поиска новых мест пропитания.

На начало перми все прибрежные и болотистые участки заселяли животные пермского периода, представленные множеством различных видов земноводных. Особенно много их было найдено в сибирском речном бассейне Северной Двины еще в 1985 г. профессором Аманицким В. П. Но понемногу стегоцефалы и прочие их разновидности начали вымирать. В большинстве случаев это связано с появлением в водной среде новых спиралевидных хищников – аммонитов, родственников наутилоидей. Обладая мощными челюстями, они легко расправлялись с беззащитными и миролюбивыми земноводными, и те не могли от них укрыться, ни закопавшись в ил (так или иначе им приходилось выползать на сушу в поисках пищи) ни выползая наружу, поскольку рано или поздно им приходилось возвращаться в водную среду.

Но происходило это все реже и реже. Некоторые земноводные пермского периода в результате эволюции обросли мощными панцирями, но зачастую это их не спасало. Некоторые виды земноводных предпочитали все больше времени проводить на суше, чем спускаться в опасные морские прибрежные воды, что и послужило тому, что некоторые из них эволюционировали в рептилий. Их икринки обзавелись собственной скорлупой, превратившись в яйца, что давало им возможность навсегда распрощаться с водной средой, ведь теперь в нее не надо было возвращаться даже для размножения.

Первыми рептилиями были создания, более походившие на небольших ящериц. Питались они в основном различными жуками, в большом количестве появившимися в пермском периоде, всевозможными сетчатокрылыми и ручейниками. Но со временем из них развились огромные рептилии, с мощными развитыми челюстями, наподобие сегодняшних крокодилов. Древние рептилии были весьма неповоротливы, поскольку ноги их располагались по бокам туловищ, из-за чего они передвигались как бы вразвалку, и не могли развить подвижность и скорость. Но эволюция исправила и это. Со временем среди рептилий развилось ответвление горгонопсов, у которых ноги располагались прямо под туловищем, что в разы увеличило им подвижность. Челюсти многих горгонопсов были снабжены острыми зубами, что делало из них грозных хищников, способных охотиться на прочих даже панцирных низкоподвижных рептилий.

На протяжении пермского периода вымерло огромное количество древних лучеперых рыб, также исчезли разнообразные акулы и кистеперые. А некоторые виды рептилий наоборот вернулись в водную среду, только теперь это были уже не те древние еле подвижные земноводные, а грозные хищники наподобие мезозавров, которым не представляло труда растерзать таких, в свою бытность, непобедимых противников, как акул. В основном они питались мелкими беспозвоночными и рыбами, но не прочь были полакомиться и крупной добычей.

На некоторых участках континентов некоторые виды зверообразных рептилий появились еще к концу каменноугольного периода. В пермском периоде они развились в огромных травоядных рептилий, самых крупных представителей животного мира пермского периода. Связан данный гигантизм был с тем, что долгоперевариваемая растительная пища требовала выращивать для своей обработки гигантские желудки, а эволюционное развитие обеспечивало данные желудки средствами передвижения и поедания. В результате чего и появлялись на свет все более крупные разновидности земноводных. Поначалу плотоядные хищные разновидности рептилий были намного меньше по размерам, но эволюция и тут внесла свои коррективы, вследствие чего хищники к концу перми не уступали, а иной раз даже превосходили своих плотоядных собратьев по размерам.

Сближение материков послужило тому, что на обширные пространства суши пришла засуха. Изменившийся климат толкал эволюцию на создание все новых видов, которые, не просуществовав и 5-10 млн. лет вымирали. Ввиду резких перепадов дневных и ночных температур многие земноводные обзавелись на своей спине огромными гребнями, при помощи которых генерировали тепло. А по ночам живность была вынуждена прятаться по пещерам и расселинам, где хоть как-то сохранялось дневное тепло.

Все толкало эволюцию на создание теплокровных животных. И ближе к концу пермского периода появились первые их виды. Они были более жизнеспособны. Им не нужно было подолгу отогреваться на утреннем солнце, а потому они были намного активнее. Для того чтобы генерировать тепло посредством обмена веществ, у данных рептилий выработался совершенно новый процесс пищеварения. Пища стала перевариваться в разы быстрее. Многие теплокровные зверообразные, к примеру – цинодонты (рис. 1), обзавелись челюстями, снабженными зубами различной направленности, как у современных млекопитающих. Резцами можно было захватывать и откусывать пищу, клыки неплохо подходили для разрывания пищи на куски, а плоские коренные зубы великолепно пригодились для более тщательного разжевывания.

Рис. 1 – Скелет цинодонта пермского периода

Черепа у данных рептилий обрели новые формы, из которых можно было судить о том, что голова их обзавелась сильными челюстными мышцами для пережевывания пищи. Ноздри были отделены от глотки небом, как у современных крокодилов, что давало им возможность дышать даже с закрытым ртом. Многие для терморегуляции были покрыты шерстью.

Данные зверорептилии пережили в силу своей приспособляемости появившихся в дальнейшем динозавров, и два периода всеобщего вымирания. Впоследствии именно они стали родоначальниками млекопитающих, господствующих по всему миру и по сей день.

Растения пермского периода

Наземная флора стала значительно меняться лишь к середине пермского периода. А к поздней перми она приобретает более однообразный облик, уже совершенно не свойственный палеозою, поскольку большинство растительных видов стали голосеменными. Но не повсюду данный процесс эволюции прогрессировал с равной направленностью. В частях будущего европейского континента данные видоизменения начались лишь с наступлением триаса, а на огромных территориях Гондваны и того позднее.

Растения пермского периода отличались от карбоновых гораздо большим количеством сигиллярий, кордаитов и лепидодендронов. В первую половину перми основными преобладающими разновидностями были папоротниковые и голосеменные, хотя в болотистых и влажных теплых участках сохранились и каламиты, хотя и там их все больше теснили разнообразные виды травянистых и древовидных папоротников.

Все больше территорий захватывают хвойные растения, гинкговые и саговниковые, больше напоминающие современные пальмы. Но размножаются данные растения, как и хвойные, при помощи шишек, коих бывает два вида – женские и мужские. Семена данных растений сравнительно малы по величине.

Рис. 2 – Растения пермского периода

В наши дни из гинкговых остался лишь один вид. А сохранился гинкго только благодаря людям. Древние китайцы и японцы принимали данное дерево с широкими лопастевидными крыльями за священное и рассаживали его вокруг храмов, благодаря чему растение дожило до сегодняшних времен и есть почти во всех ботанических садах.

Также в пермском периоде были чрезвычайно распространены языковые папоротники. Они представляли собой пучок корней, крепящийся в почве, из которого произрастал шершавый ветвящийся ствол с папоротникообразными листьями. Встречались среди таких разновидностей и древесные и кустарниковые формы. На срезах многих языковых папоротников заметны кольца, возникавшие посредством климатических сезонных изменений.

Хвойное изобилие в основном походило на современные араукарии. Встречались и похожие на современные кордаиты, походящие на современные сосны и в большом количестве произрастающие на островах Новой Зеландии. Именно они и образовали в пермском периоде основные толщи каменного угля.

Повсеместно разрослись травянистые и цветковые растения. На некоторых участках Земли в пермский период за счет буйства растительности и засилья известково-раковинах животных, поглощающих углекислый газ и выделяющих кислород, воцарилась атмосфера намного схожая с нашей сегодняшней. И если бы не вулканическая и горнообразовательная деятельность, сопровождающая сближение и сталкивание друг с другом континентальных масс, процесс земной эволюции во многом мог бы пойти по-другому.

Массовое вымирание видов в конце пермского периода

Вообще среди ученых нет единого мнения о причинах, послуживших такому массовому вымиранию видов в конце пермского периода. Одни говорят, что толчком этому послужил упавший на поверхность планеты гигантский метеорит, другие винят во всем вулканическую деятельность, которой сопровождалось слияние древних материков в один гигантский – Пангею. И в том, и в другом случае в атмосферу были подняты огромные массы всевозможных загрязнителей, на долгие годы закрывших как растениям, так и животным доступ к солнцу, вследствие чего от своеобразной постастероидной или вулканической зимы на границе перми и триаса вымерло до 90% всех видов морских организмов и до 70% наземных. В частности навсегда исчезли с Земли четырехлучевые кораллы, табуляты, прекратили свое существование фузулениды, большинство палеозойских брахиопод гоанититов и прямораковинных наутилоидей. Окончательно исчезли трилобиты, древние морские ежи, древнейшие лилии, множество палеозойских рыб и других позвоночных. Исчезло с лица земли и большинство споровых растений.

Полезные ископаемые пермского периода

В пермский период продолжали, хотя уже с меньшей эффективностью, формироваться угольные месторождения. На долю данного периода приходится четверть всех мировых запасов антрацитов (бассейны Печеры и Таймыра, верхние Минусинский, Кузнецкий и Тунгусский российские угольные горизонты). Также некоторые нефтяные горизонты имеют возраст перми (Волго-Уральская провинция, множество месторождений на территории Соединенных Штатов). Отмечен пермский период и газовыми месторождениями (Хьюготон (США, штат Канзас), иранские месторождения).

Источник: vse-lekcii.ru

Климат и география

Как и в предыдущий каменноугольный период, климат пермского периода был тесно связан с его географией. Большая часть суши планеты оставалась запертой в суперконтиненте Пангея, с отдаленными ответвлениями, которые включают современную Сибирь, Австралию и Китай. В начале пермского периода большую частб южной Пангеи покрывали ледники, но глобальная температура значительно повысилась к началу триасового периода. Экосистемы по всему миру стали более засушливыми, что стимулировало эволюцию новых видов рептилий, лучше адаптированных к изменению климата.

Животный мир:

Рептилии

Важнейшим событием пермского периода было появление «синапсидных» рептилий (животных, у которых появились отверстия в черепе за каждым глазом). Во время ранней перми эти синапсиды напоминали крокодилов и даже динозавров, к ним относятся Варанопс и Диметродон.

К концу пермского периода синапсиды отделились от терапсидов или «млекопитающих-рептилий»; в то же время появились первые архозавры, «диапсидные» рептилии, характеризующиеся двумя отверстиями в черепе за каждым глазом. Четверть миллиарда лет назад никто не мог предсказать, что этим архозаврам суждено было превратиться в самых первых динозавров мезозойской эры!

Земноводные

Все более сухие условия пермского периода не способствовали значительному развитию амфибий, в отличии от более адаптируемых рептилий (которые могли откладывать яйца на суше, в то время как амфибии были вынуждены жить вблизи водоемов). Двумя из наиболее заметных амфибий ранней перми были 2-х метровые Эриоты и странные Диплокаулусы.

Насекомые

В пермский период еще не произошло изменений форм насекомых, наблюдавшихся в течение следующей мезозойской эры. Наиболее распространенными насекомыми были гигантские тараканы (их жесткие экзоскелеты придавали этим членистоногим избирательное преимущество над другими наземными беспозвоночными), а также различные виды стрекоз, которые были не столь впечатляющими, как их предки раннего каменноугольного периода (к примеру, Меганевры).

Морская жизнь

Пермский период дал удивительно мало окаменелостей морских позвоночных; наиболее достоверными родами являются доисторические акулы, такие как Helicoprion и Xenacanthus и доисторические рыбы, такие как Acanthodes. (Это не означает, что в мировых океана было мало акул и рыб, а скорее, что геологические условия не поддавались процессу окаменения.) Разнообразие морских рептилий было крайне скудное, особенно по сравнению с последующим триасовым периодом; одним из немногих идентифицированных примеров является таинственный Claudiosaurus.

Растительный мир

Если вы не палеоботаник, вас может не заинтересовать замена одного странного доисторического растения ликопода на другое — глоссоптерис.

Достаточно сказать, что пермский период стал свидетелем эволюции новых видов семенных растений, а также распространения папоротников, хвойных и цикад (которые были важным источником пищи для рептилий мезозойской эпохи).

Массовое пермское вымирание

Все знают о К-Т вымирании (мел-палеогеновом вымирании), которое уничтожило динозавров около 66 млн лет назад, но самым серьезным массовым исчезновением в истории Земли было пермское, уничтожившее около 70 % наземных родов и колоссальные 95 % морских родов. Никто точно не знает, что вызвало это вымирание, хотя наиболее вероятной причиной является серия массивных вулканических извержений. Именно это «великое исчезновение» в конце перми открыло экологические ниши для новых видов наземных и морских рептилий и привело, в свою очередь, к возможной эволюции динозавров.

Понравилась статья? Поделись с друзьями:

Источник: NatWorld.info