Характеристика земноводных

Земноводные – это первые позвоночные животные, которые смогли жить на суше, но также они не расстались с водной стихией. Амфибии появились около 350 млн лет назад. Их предками были древние кистеперые рыбы. Земноводные – это многочисленный класс позвоночных животных. Их насчитывают около 3,5 тыс. видов. Современные земноводные делятся на три отряда:

1. Безногие;
2. Хвостатые;
3. Бесхвостые.

У земноводных есть множество признаков, по которым их отличают от других животных. Это позвоночные животные, которые имеют голову, туловище, конечности, и у некоторых видов есть хвост (рис. 1).

Рис. 1. Строение земноводных (Источник)

На голове расположена пара ноздрей для дыхания. Есть глаза, они могут быть защищены веками. Есть рот. Кожа голая, увлажненная слизью. Дышать земноводные могут легкими, а также кожей. У некоторых видов есть жабры.

Температура тела этих животных зависит от температуры окружающей среды, поэтому они активны лишь в теплое время. При понижении температуры они сразу впадают в оцепенение. Встречаются в природе и ядовитые особи.

Размножаются амфибии, как и рыбы, откладывая икру. Икринки не защищены скорлупой или кожей, поэтому размножаются земноводные обычно в воде. Из икринок амфибий выходит личинка, которая внешне очень похожа на рыбу. Развитие дальше происходит в воде с превращением – метаморфозами. Метаморфоз – это глубокое преобразование строения организма, превращение. Затем будущие земноводные теряют жабры, некоторые особи – даже хвост. Потом отращивают конечности и выходят на сушу в виде взрослого животного.

Земноводные питаются исключительно подвижной живой пищей. Они уничтожают в огромном количестве насекомых и их личинок. Встречаются они повсеместно, исключая только слишком холодные или знойные зоны Земли.

Отряд безногих земноводных

Наиболее древними и дожившими до наших времен благодаря своему подземному образу жизни являются безногие земноводные. Их в природе насчитывают около 150 видов. К ним относятся все тропические и очень многие водные червяги. Эти земноводные отличаются своим необычным строением тела.
этих амфибий червеобразное цилиндрическое тело. Кожа голая, снабжена слизистыми ядовитыми железами. Есть поперечные кольца, как у дождевых червей. У животных нет конечностей и хвоста. Голова у них крепкая, маленькая, незаметно переходит в туловище. Ею червяки прокладывают во влажной земле себе подземелья. В связи с роющим образом жизни глаза оказались у них под кожей. Еду амфибии отыскивают с помощью обоняния и осязания. Поедают улиток, червей, личинок, насекомых. Ведут очень скрытый образ жизни, не любят солнечный свет. Самая известная – кольчатая червяга (рис. 2).

Рис. 2. Кольчатая червяга (Источник)

В отличие от других амфибий, икру они откладывают на суше. Самка сворачивается вокруг кладки яиц и увлажняет ее своей слизью, высиживает.

У рыбозмея в коже имеются мелкие незаметные костные чешуйки (рис. 3).

Рис. 3. Рыбозмей (Источник)

Центральноамериканская червяга не откладывает икру, у нее сразу рождаются живые детеныши.

Отряд хвостатых земноводных

Науке известно около 350 видов хвостатых земноводных. Эти животные внешне похожи на ящериц, только кожа мягкая и совершенно лишена чешуи. К хвостатым земноводным относятся тритоны, саламандры. У этих животных удлиненное веретенообразное туловище, которое незаметно переходит в длинный хвост. Изгибание хвоста вправо и влево помогает двигаться в воде. На суше амфибии передвигаются с помощью двух пар слаборазвитых конечностей. Пальцы могут иметь перепонки и лишены когтей.

Сирены имеют только передние конечности (рис. 4).

Рис. 4. Сирена (Источник)

Амфибии, постоянно живущие в воде, дышат жабрами. Во рту находится язык, форма его разнообразна. Есть мелкие зубы. Многие хвостатые имеют способность при потере хвоста или ноги отрастить новую. Жевать амфибии не умеют, глотают пищу целиком. Земноводные схватывают все, что движется, и не берут вполне пригодный в пищу неподвижный корм. Питаются бесхвостые земноводные насекомыми, хватая их в движении при помощи длинного липкого языка. Хвостатые питаются червями и членистоногими.

Безногие земноводные пищу находят на ощупь или пользуются обонянием. Питаются они личинками насекомых и червями.

Сибирский углозуб – одна из немногих амфибий, которая не боится жить в условиях вечной мерзлоты (рис. 5).

Рис. 5. Сибирский углозуб (Источник)

Самая общеизвестная хвостатая амфибия – это тритон (рис. 6). Похожи они на маленьких дракончиков. Охотиться тритоны любят ночью.

Рис. 6. Тритон (Источник)

Огненная саламандра знаменита своим ярким окрасом (рис. 7). Интересно то, что форма, размер, рисунок на теле саламандр у каждой особи свой неповторимый.

Рис. 7. Саламандра (Источник)

Аксолотль похож на взрослую личинку (рис. 8).

Рис. 8. Аксолотль (Источник)

Отряд бесхвостых земноводных

В природе есть самый многочисленный отряд земноводных – это бесхвостые амфибии. Их насчитывают около 3 тыс. видов. Это самый известный человеку отряд.
ним относятся жабы, лягушки, квакши, жерлянки, чесночницы. Тело у них короткое, приземистое. Голова широкая, без шеи, переходит в туловище. Хвоста нет. Кожа голая, увлажненная секретами. На голове пара подвижных глаз. С помощью зрения амфибии отыскивают добычу. Имеется пара ноздрей. Передние конечности короче задних. На них есть перепонки, которые помогают плавать. На земле амфибии прыгают, они ведут активный образ жизни. Ловить добычу им помогают мелкие зубы и клейкий язык, который складывается во рту.

Лягушка-бык – хищница (рис. 9). Она нападает даже на цыплят и поедает молодых утят. Крик ее напоминает рев быка.

Рис. 9. Лягушка-бык (Источник)

Суринамская пипа знаменита тем, что вынашивает головастиков в ячейках на спине (рис. 10). Из них появляются уже взрослые лягушата.

Рис. 10. Суринамская пипа (Источник)

Волосатая лягушка защищается острыми коготками, как у кошки (рис. 11).

Рис. 11. Волосатая лягушка (Источник)

Крошечная колумбийская лягушка (рис. 12) умещается в чайной ложке, а яд ее – самый сильный из животных ядов.

Рис. 12. Колумбийская лягушка (Источник)

Летающие лягушки ловко прыгают с деревьев, расправляя свои перепонки (рис. 13). Это помогает удерживаться им в воздухе.

Рис. 13. Летающие лягушки (Источник)

Источник: interneturok.ru

Травна система земноводних починається ротоглотковою порожниною, яка переходить у стравохід.

Сюди відкриваються протоки слинних залоз.
ина слугує лише для зволоження їжі, що полегшує її ковтання. На дні ротоглотки розташований язик. У жаб і ропух він вкритий клейкою речовиною та прикріплений до дна ротоглотки переднім кінцем, тоді як задня його частина вільна. Жаба під час полювання викидає язик із ротової порожнини вперед, до якого приклеюється здобич. При ковтанні їжі очі втягуються, тиснуть на стінки ротоглотки, сприяючи проштовхуванню їжі до стравоходу. Їжа перетравлюється у шлунку та кишечнику, в який відкриваються травні залози: печінка та підшлункова залоза. Кишечник, як і в хрящових риб, відкривається в клоаку.

Видільна система земноводних також відкривається в клоаку.

Ми иже згадували, що земноводні у дорослому стані здебільшого дихають за допомогою легенів. Легені — парні комірчасті мішки, які забезпечують дихання атмосферним киснем. Повітря потрапляє в легені за допомогою рухів дна ротоносоглоткової порожнини. Значну роль у процесах дихання відіграє шкіра. Так, у жаб через шкіру може надходити близько половини необхідного кисню, а в далекосхідного тритона та американських безлегеневих саламандр легені взагалі зникають і газообмін відбувається тільки через шкіру та слизову оболонку ротоглоткової порожнини. Шкірне дихання забезпечує тривале перебування земноводних під водою.

Личинки земноводних дихають зябрами, а у протеїв і сиренів зябра зберігаються протягом усього життя тварини.

Кровоносна система личинок земноводних побудована так само, як і в риб: серцедвокамерне, одне коло кровообігу. Але в дорослих земноводних серце має вже три камери (два передсердя та шлуночок, є два кола кровообігу). Передсердя, скорочуючись, виштовхують кров до шлуночка. Зі шлуночка кров потрапляє в основні артерії і розноситься по всьому тілу. Частина крові зі шлуночка надходить до легеневих артерій і легенів. Там вона збагачується киснем, і по венах артеріальна кров повертається до лівого передсердя. Це мале коло кровообігу. Решта крові зі шлуночка надходить до всіх інших органів. Там вона віддає кисень і стає венозною. Венозна кров повертається у праве передсердя. Так утворюється велике коло кровообігу. Крім венозної крові, в правий шлуночок по шкірних венах потрапляє й артеріальна кров. Таким чином, у правому передсерді венозна та артеріальна кров змішуються.

Внутрішня поверхня шлуночка має багато комірчин.
ішана кров (з правого передсердя) та артеріальна (з лівого) окремими порціями заповнює їх на короткий час і вже не змішується. Унаслідок цього найбідніша на кисень кров надходить до легенів, змішана — до різних внутрішніх органів, найбільш насичена киснем — до головного мозку.
Для дихання атмосферним киснем треба набагато більше дихального пігменту гемоглобіну, ніж для дихання киснем, розчиненим у воді. Тому еритроцити (червоні клітини крові) у земноводних утворюються не лише в селезінці, як у риб, а й у червоному кістковому мозку, який характерний тільки для наземних хребетних тварин.
Як і риби, земноводні належать до холоднокровних тварин. При зниженні температури активність цих тварин знижується і вони можуть впадати у неактивний стан.

Нервова система земноводних складається з тих самих відділів, що й у риб. Але в них краще розвинений передній мозок. У ньому, на відміну від риб, розміщені півкулі, які відповідають за складні форми поведінки.

Органи чуттів земноводних досить різноманітні, оскільки в них є як органи, характерні для мешканців водойм, так і такі, що притаманні наземним тваринам. Так, у земноводних, як і в риб, є бічна лінія.
жаб вона розвинена лише на стадії личинки (пуголовка), а у видів, які постійно мешкають мохом у водоймах (деякі хвостаті земноводні), зберігається протягом усього життя. А ось очі земноводних пристосовані до функціонування на суходолі: вони допомагають тваринам краще орієнтуватися в навколишньому просторі і знаходити об’єкти живлення. Але сприймають вони лише предмети, що рухаються. Від пересихання очі захищені трьома повіками (верхньою, нижньою та миготливою перетинкою). У земноводних розвинений кольоровий зір. Очі у жаби опуклі й розташовані над поверхнею голови. Це дає змогу тварині перебувати у воді й спостерігати за тим, що відбувається поза водним середовищем.

Органи слуху земноводних здатні сприймати звуки, які поширюються в наземному середовищі. Тому, крім внутрішнього вуха, вони мають ще й середнє. До його складу входить слухова кісточка й барабанна перетинка. Вона відокремлює заповнену повітрям порожнину середнього вуха від довкілля. Звукові коливання через барабанну перетинку і слухову кісточку передаються на внутрішнє вухо. Саме там розташовані чутливі клітини, які сприймають звуки. З внутрішнім вухом пов’язаний і орган рівноваги. Чутливі клітини, які слугують смаковими рецепторами, розташовані в земноводних на язиці та у ротовій порожнині. Чутливі клітини у шкірі земноводних сприймають хімічні речовини, дотик, зміни температури.

Регенерація добре виражена у хвостатих земноводних (особливо в личинок), у яких можуть відновлюватись хвіст, кінцівки, кишечник, легені, око тощо. А в дорослих жаб, ропух й інших безхвостих земноводних здатність до регенерації виражена слабше. 

Особливості поведінки земноводних.

Як і у риб, поведінка земноводних пов’язана з різноманітними інстинктами (мисливськими, захисними, турботою про нащадків тощо). Але у них досить легко виробляються й умовні рефлекси.

Источник: www.sites.google.com

Общая характеристика

Современная фауна земноводных, или амфибий, немногочисленна — менее 2 тыс. видов. В течение всей жизни или хотя бы в личиночном состоянии земноводные обязательно связаны с водной средой, так как их яйца лишены оболочек, предохраняющих от иссушающего действия воздуха. Взрослые формы для нормальной жизнедеятельности нуждаются в постоянном увлажнении кожи, поэтому обитают лишь вблизи водоемов или в местах с высокой влажностью.

Амфибии по морфологическим и биологическим признакам занимают промежуточное положение между собственно водными и собственно наземными организмами.

Происхождение амфибий связано с рядом ароморфозов, таких как появление пятипалой конечности, развитие легких, разделение предсердия на две камеры и появление двух кругов кровообращения, прогрессивное развитие центральной нервной системы и органов чувств.

Лягушка — земноводное (не пресмыкающееся), типичный представитель класса амфибий, на примере которой и дается обычно характеристика класса. Лягушка имеет короткое туловище без хвоста, удлиненные задние конечности с плавательными перепонками. Передние конечности, в отличие от задних, имеют значительно меньшие размеры; на них четыре пальца вместо пяти.

Строение земноводных

Скелет и мускулатура

Покровы тела амфибий. Кожа голая и всегда покрыта слизью, благодаря большому количеству слизистых многоклеточных желез. Она выполняет не только защитную функцию и воспринимает внешнее раздражение, но и участвует в газообмене.

Скелет земноводных. В позвоночном столбе кроме туловищного и хвостового отделов впервые в эволюции животных появляются шейный и крестцовый отделы.

В шейном отделе имеется лишь один кольцеобразный позвонок. Затем следует 7 туловищных позвонков, имеющих боковые отростки. В крестцовом отделе тоже один позвонок, к которому причленяются кости таза. Хвостовой отдел лягушки представлен уростилем — образованием, состоящим из 12 слившихся хвостовых позвонков. Между телами позвонков сохраняются остатки хорды, имеются верхние дуги и остистый отросток. Ребра и грудная клетка у амфибий отсутствуют.

В черепе сохранились значительные остатки хряща, что обусловливает сходство земноводных с кистеперыми рыбами. Скелет свободных конечностей расчленяется на 3 отдела. Конечности связаны с позвоночным столбом через кости поясов конечностей. В пояс передних конечностей входят: грудина, две вороньи кости, две ключицы и две лопатки. Пояс задних конечностей представлен сросшимися тазовыми костями.

Мускулатура амфибий. Скелетные мышцы лягушки могут обеспечивать движение частей тела благодаря сокращению. Мышцы можно разделить на группы антагонистов: сгибатели и разгибатели, приводящие и отводящие. Большинство мышц прикрепляется к костям сухожилиями.

Внутренние органы лягушки лежат в полости тела, которая выстлана тонким слоем эпителия и содержит небольшое количество жидкости. Большая часть полости тела лягушки занята органами пищеварения.

Пищеварительная система земноводных

В ротовой полости лягушки находится язык, который прикрепляется своим передним концом и животные выбрасывают его при ловле добычи. На верхней челюсти лягушки, а также на небных костях имеются недифференцированные зубы, в чем проявляется сходство с рыбами. Слюна не содержит ферментов.

Пищеварительный канал, начинаясь ротоглоточной полостью, переходит в глотку, затем в пищевод и, наконец, в желудок, который переходит в кишки. Двенадцатиперстная кишка лежит под желудком, а остальные кишки складываются петлями, затем переходят в заднюю (прямую) кишку и заканчиваются клоакой. Имеются пищеварительные железы: слюнные, поджелудочная и печень.

Выделительная система земноводных. Продукты диссимиляции выделяются через кожу и легкие, но большая их часть выделяется почками. От почек по мочеточникам моча выводится в клоаку. Некоторое время моча может накапливаться в мочевом пузыре, который расположен у брюшной поверхности клоаки и имеет с ней связь.

Дыхательная система у земноводных

Земноводные дышат как легкими, так и кожей.

Легкие представлены тонкостенными мешками с ячеистой внутренней поверхностью. Воздух накачивается в легкие в результате нагнетающих движений дна ротоглоточной полости. При нырянии лягушки ее наполненные воздухом легкие выполняют роль гидростатического органа.

Появляются черпаловидные хрящи, окружающие гортанную щель и натянутые на них голосовые связки, имеющиеся только у самцов. Усиление звука достигается голосовыми мешками, образованными слизистой оболочкой ротовой полости.

Кровеносная система земноводных

Сердце трехкамерное, состоит из двух предсердий и желудочка. Сокращаются поочередно сначала оба предсердия, затем — желудочек. В левом предсердии кровь артериальная, в правом — венозная. В желудочке кровь частично смешивается, но строение кровеносных сосудов таково, что:

• Мозг получает артериальную кровь;
• венозная кровь поступает в легкие и кожу;
• во все тело кровь поступает смешанная.

У амфибий два круга кровообращения.

Венозная кровь в легких и коже окисляется и поступает в левое предсердие, т.е. появился малый круг кровообращения. Из всего тела венозная кровь поступает в правое предсердие.

Таким образом, у земноводных сформировалось два круга кровообращения. Но поскольку в органы тела в основном поступает смешанная кровь, интенсивность обмена веществ остается (как и у рыб) невысокой и температура тела мало отличается от окружающей среды.

Второй круг кровообращения возник у земноводных в связи с их приспособлением к дыханию атмосферным воздухом.

Нервная система

Нервная система земноводных состоит из тех же отделов, что и у рыб, но в сравнении с ними имеет ряд прогрессивных черт: большее развитие переднего мозга, полное разделение его полушарий.

Из головного мозга выходит 10 пар нервов. Появление амфибий, сопровождавшееся сменой обитания и выходом из воды на сушу, было связано со значительными изменениями в строении органов чувств. В глазу появились уплощенный хрусталик и выпуклая роговица, приспособленные к видению на довольно далекое расстояние. Наличие век, защищающих глаза от иссушающего действия воздуха, и мигательной перепонки указывают на сходство в строении глаза амфибий с глазами настоящих наземных позвоночных.

В строении органов слуха представляет интерес развитие среднего уха. Наружная полость среднего уха закрыта барабанной перепонкой, приспособленной к улавливанию звуковых волн, а внутренняя полость представляет собой евстахиеву трубу, открывающуюся в глотку. В среднем ухе есть слуховая косточка — стремя. В органе обоняния имеются наружные и внутренние ноздри. Орган вкуса представлен вкусовыми почками на языке, небе и челюстях.

Размножение земноводных

Амфибии раздельнополы. Половые органы парные, состоят из слегка желтоватых семенников у самца и пигментированных яичников у самки. От семенников отходят выносящие протоки, проникающие в передний отдел почки. Здесь они соединяются с мочевыми канальцами и открываются в мочеточник, функционирующий так же, как и семяпровод, и открывающийся в клоаку. Яйцеклетки из яичников попадают в полость тела, откуда через яйцеводы, открывающиеся в клоаку, выводятся наружу.

У лягушек выражен половой диморфизм. Отличительными признаками самцов являются бугорки на внутреннем пальце передних ног и голосовые мешки (резонаторы). Резонаторы усиливают звук при квакании. Голос впервые появляется у земноводных: это связано, очевидно, с жизнью на суше.

Развитие у лягушки, как и у других земноводных, происходит с метаморфозом. Личинки земноводных — типичные обитатели воды, что является отражением образа жизни предков.

К особенностям морфологии головастика, имеющим приспособительное значение в соответствии с условиями среды обитания, относятся:

• специальный аппарат на нижней стороне головы, служащий для прикрепления головастика к подводным предметам;
• более длинные, чем у взрослой лягушки, кишки (по сравнению с размерами тела). Это связано с тем, что головастик потребляет растительную, а не животную (как взрослая лягушка) пищу.

Особенностями организации головастика, повторяющими признаки предков, следует признать рыбообразную форму с длинным хвостовым плавником, отсутствие пятипалых конечностей, наружные жабры, боковую линию и один круг кровообращения. В процессе метаморфоза перестраиваются все системы органов:

• Отрастают конечности;
• рассасываются жабры и хвост;
• укорачиваются кишки;
• меняются характер пищи и химизм пищеварения, строение челюстей и всего черепа, кожные покровы;
• осуществляется переход от жаберного дыхания к легочному, глубокие преобразования происходят в системе органов кровообращения.

Скорость развития головастиков зависит от температуры: чем жарче, тем оно быстрее. Обычно на превращение головастика в лягушку требуется 2-3 месяца.

Многообразие земноводных

В настоящее время к классу земноводных относятся 3 отряда:

• Хвостатые;
• бесхвостые;
• безногие.

Хвостатые амфибии (тритоны, саламандры и т.д.) характеризуются удлиненным хвостом и парными короткими конечностями. Это наименее специализированные формы. Глаза маленькие, без век. У некоторых на всю жизнь сохраняются жабры и жаберные щели.

У бесхвостых амфибий (жабы, лягушки) тело короткое, без хвоста, с длинными задними конечностями. Среди них есть ряд видов, которые употребляются в пищу.

К отряду безногих амфибий относятся червяки, которые обитают в тропических странах. Тело их червеобразное, лишено конечностей. Питаются червяки гниющими растительными остатками.

На территории Украины и РФ водится самая крупная из европейских лягушек — лягушка озерная, длина туловища которой достигает 17см, и одна из самых маленьких бесхвостых земноводных — обыкновенная квакша, имеющая длину 3,5-4,5см. Взрослые квакши живут обычно на деревьях и имеют специальные диски на концах пальцев для прикрепления к ветвям.

Четыре вида земноводных занесены в Красную книгу: тритон карпатский, тритон горный, жаба камышовая, лягушка прыткая.

Происхождение земноводных

К амфибиям относятся формы, предки которых около 300млн. лет назад вышли из воды на сушу и приспособились к новым наземным условиям жизни. От рыб они отличались наличием пятипалой конечности, легких и связанными с ними особенностями кровеносной системы.

С рыбами их объединяло:

• Развитие личинки (головастика) в водной среде;
• присутствие у личинок жаберных щелей;
• присутствие наружных жабр;
• наличие боковой линии;
• отсутствие зародышевых оболочек во время эмбрионального развития.

Предками земноводных среди древних животных считают кистеперых рыб.

Все данные сравнительной морфологии и биологии указывают, что предков амфибий следует искать среди древних кистеперых рыб. Переходными формами между ними и современными амфибиями были ископаемые формы — стегоцефалы, существовавшие в каменноугольном, пермском и триасовом периодах. Эти древнейшие земноводные, судя по костям черепа, были чрезвычайно сходны с древними кистеперыми рыбами. Характерные признаки их: панцирь из кожных костей на голове, боках и животе; спиральный клапан кишок, как у акуловых рыб, отсутствие тел позвонков.

Стегоцефалы были ночными хищниками, жившими в мелких водоемах. Выход позвоночных на сушу совершился в девонский период, отличавшийся засушливым климатом. В этот период преимущество приобретали те животные, которые могли по суше переселяться из пересыхающего водоема в соседний.

Расцвет (период биологического прогресса) земноводных приходится на каменноугольный период, ровный, влажный и теплый климат которого был благоприятен для амфибий. Только благодаря выходу на сушу позвоночные получили возможность в дальнейшем прогрессивно развиваться.

Источник: animals-world.ru

  КЛАС ЗЕМНОВОДНІ, АБО АМФІБІЇ (AMPHIBIA)

  Земноводні — перші наземні хребетні. Звичайно зберігають в онтогенезі стадію водної личинки; більш-менш тісний зв’язок з водним середовищем характерний для більшості видів земновод­них і в дорослому стані. Земноводні походять від стародавніх кис­теперих риб у верхньому девоні і займають проміжне положення між рибами і «справжніми» наземними хребетними (амніотами). Залежно від стадії життєвого циклу вони мешкають то у воді, то на суші. Протягом життя амфібії, як правило, зазнають метамор­фоз, перетворюючись із личинок, які ведуть водний спосіб життя, у дорослі форми, що мешкають переважно поза водою. Поширені земноводні переважно в районах із високою вогкістю і позитив­ною середньорічною температурою навколишнього середовища. Звичайні місця їх життя — береги прісних водоймищ і сирі ґрун­ти тропіків і субтропіків. У тропічних лісах види здебільшого пе­рейшли до деревного способу життя. У той же час деякі види при­стосувалися до посушливих умов середовища і зустрічаються в пустелях. Сучасна фауна земноводних нечисленна, менше 2 тис. видів. Вони об’єднуються в три ряди: хвостаті, безногі та безхвості.

  Основні ароморфози класу: поява п’ятипалих кінцівок; роз­виток легенів; наявність трикамерного серця і двох кіл кровообі­гу; розвиток середнього вуха.

  Морфофізіологічна характеристика класу. Довжина тіла су­часних земноводних від 2-3 см. до 1,8 (велетенська саламандра). Шкіра м’яка, гола, позбавлена яких-небудь кісткових або рого­вих лусочок, рясно зволожена секретами численних слизових залоз, проникна для газів і води (газообмін значною мірою здійс­нюється через шкіру). Зокрема жаби основну частину споживаної ними води одержують за рахунок всмоктування роси спеціалізо­ваними ділянками шкіри живота. Незначні елементи шкірного скелета зустрічаються тільки у тих, що мешкають в ґрунті, безно­гих (черв’яки) і деяких безхвостих. У більшості земноводних у шкірі є також серозні залози, секрет яких іноді дуже токсичний (захисна функція). Необхідність постійного зволоження шкірних покривів не дала можливості амфібіям усунути залежність від первинного для них водного середовища і повністю пристосувати­ся до наземних умов.

  Скелет складається з черепа, хребта, кісток кінцівок і їх по­ясів. Череп амфібій має сплощену форму, у його потиличному відділі знаходяться дві суглобові поверхні, які слугують для зчленування з шийним хребцем. Завдяки цьому голова набуває деяку рухливість щодо тулуба (пригадаємо, що у риб голова міцно сполучена з хребтом і нерухома щодо тулуба). Хребет складаєть­ся з чотирьох відділів: шийного, тулубного, крижового і хвостово­го. Шийний і крижовий відділи з’являються у земноводних впе­рше і мають тільки по одному хребцю. До поперечних відростків крижового хребця причленяються клубові кістки тіла. Хвостовий відділ виражений у хвостатих амфібій, а у безхвостих є редукова­ним і може бути представлений однією кісточкою, яка утворюєть­ся в результаті злиття хвостових хребців, що закладаються в емб­ріональному періоді розвитку. Тулубні хребці хвостатих амфібій несуть короткі ребра, у безхвостих ребра відсутні. Парні кінцівки земноводних різко відрізняються від кінцівок їх предків —  кис­теперих риб. Якщо плавник кистеперої риби з кістками і м’язами, що входять до його складу, є цільною пружною пластинкою, то кінцівки земноводних побудовані у вигляді системи важелів — рухливо сполучених суглобів. Ускладнюється будова поясів кін­цівок, які забезпечують вільним кінцівкам міцну опору і здійс­нюють їх зв’язок із хребтом. Пояс передніх кінцівок включає де­кілька кісток і утворює суглобову западину для головки плеча. У зв’язку з відсутністю або неповним розвитком ребер грудної клі­тини у амфібій відсутній і плечовий пояс, що має вигляд півкіль­ця, вільно лежить в товщі мускулатури.

  Вільна п’ятипала передня кінцівка складається з плеча, пе­редпліччя і кисті. У безхвостих амфібій ліктьова і променева кіс­тки зливаються, утворюючи загальну кістку передпліччя. Кисть утворена численними дрібними кістками і підрозділяється на зап’ясток, п’ясток і фаланги пальців. Пояс задніх кінцівок (тазо­вий пояс) включає три парні кістки, які утворюють вертлужну западину — місце прилягання головки стегна.

  Вільна п’ятипала задня кінцівка складається із стегна, гомі­лки та стопи. У безхвостих обидві кістки гомілки зливаються в одну. Стопа включає передплюсну і фаланги пальців (у жаб вели­ка частина кісток зап’ястка і передплюсни зростаються між со­бою, що є пристосуванням до пересування стрибками).

  Така схема будови кінцівок типова для всіх наземних хребет­них і дещо видозмінюється тільки у зв’язку з особливостями руху.

  М’язова система земноводних значно ускладнюється в порі­внянні з одноманітно розташованими м’язовими сегментами риб. Це пов’язано з пересуванням тварин по твердому субстрату за до­помогою п’ятипалих кінцівок. М’язові пласти розпадаються на окремі пучки (м’язи), які забезпечують рух окремих кісток і кінці­вок щодо один одного і всієї кінцівки щодо тулуба. Ускладнюється і спеціалізується мускулатура голови, що бере участь в захопленні і проковтуванні їжі, вентиляції ротової порожнини тощо.

  Анатомічна перебудова скелета та м’язової системи, пов’язана із виходом земноводних на сушу, забезпечує їм можли­вість існування в наземних умовах. Проте швидкість і маневре­ність рухів, рівень пристосованості в цілому невисокі.

   Травна система починається ротовою щілиною, яка веде в обширну ротоглоточну порожнину, перехідну в стравохід. У ротоглоточну порожнину відкриваються протоки хребетних слинних залоз, що вперше з’явилися в еволюції.

Їх секрет служить для змочування харчової грудки і не впли­ває на їжу хімічно. На дні ротоглоточної області розташований язик. У жаб він прикріплений переднім кінцем до дна рота, а ві­льна задня частина повернена всередину. Язик виділяє клейку речовину і служить для лову дрібних тварин. На щелепах та ін­ших кістках, які обмежують ротоглоткову ділянку, розташовані дрібні конічні зуби, які допомагають утримувати здобич. У безх­востих амфібій зуби зберігаються тільки на верхній щелепі, у жаб щелепи позбавлені зубів.

 

Рис. 78. Анатомічна будова жаби: 1 — серце; 2 — легеня; 3, 4 — печінка; 5 — жовчний міхур; 6 — шлунок; 7 — підшлункова залоза; 8 — дванадцятипала кишка; 9 — тонка кишка; 10 —- товста кишка; 11 — селезінка; 12— клоака; 13 — сечовий міхур; 14 — отвір сечового міхура в клоаку; 15 — нирка; 16 — сечпровід; 17 — отвір сечопроводу в клоаку; 18,19 — яєчник; 20—22 — яйцепровід; 23 — отвір яйцепроводу в клоаку; 24 — спинна аорта; 25 — задня порожниста вена; 26 — сонна артерія; 27 — дуга аорти; 28 — легенева артерія.

 

  Стравохід впадає в шлунок, від якого відходить дванадцяти­пала кишка. У печінці є жовчний пузир, її протік впадає в  двана­дцятипалу кишку. У жовчний протік виливається і секрет під­шлункової залози, яка самостійного сполучення з кишечником не має. Дванадцятипала кишка переходить в тонку, яка впадає в широку пряму кишку. Пряма кишка відкривається в клоаку (від лат. cloaca — труба для стоку нечистот).

  Харчуються земноводні різними дрібними безхребетними. Вони можуть ловити мальків риб, а більш великі з них (озерна жаба) — пташенят водоплавних птахів. Тритони знищують вели­ку кількість личинок комарів.

Органами дихання у більшості амфібій служать легені — па­рні тонкостінні мішки, внутрішні стінки яких мають комірчасту будову. Дихання забезпечується коливальними рухами дна ротоглоточної порожнини. Повітря засмоктується через ніздрі при опусканні дна ротоглоточної порожнини, а потім при закритих ніздрях підняття нижньої стінки цієї порожнини проштовхує повітря в легені. Дихальна поверхня легенів невелика: відношення поверхні легенів до поверхні шкіри у амфібій складає 2:3 (для порівняння вкажемо, що у ссавців поверхня легенів в 50- 100 разів більше поверхні шкіри). У зв’язку з цим в життєдіяльності амфібій важливе значення має шкірне дихання. У різних видів земноводних через шкірні капіляри надходить від 15 до 55 % споживаного кисню. Шкірне дихання стає єдиним джерелом кисню при тривалому знаходженні тварин у воді: під час сплячки або при затаюванні у водоймищі під час переслідування наземними хижаками. У цьому випадку окислена кров через шкірну вену поступає в праве передсердя, а ліве передсердя стає венозним. Деякі види амфібій позбавлені легенів (безлегеневі саламандри, далекосхідний тритон), і газообмін у них здійснюється повністю через шкіру і слизову оболонку ротової порожнини. Через шкіру у амфібій виділяється також двоокис.

  Кровоносна система має два кола кровообігу. Серце трика­мерне, складається з двох передсердь і одного шлуночка. Насиче­на киснем (артеріальна) кров від легенів по легеневих венах по­ступає в ліве передсердя і звідти в шлуночок. Венозна кров від органів тіла збирається у вени, які впадають у праве передсердя, сюди ж поступає окислена кров, що відтікає по шкірних венах. Отже, у праве передсердя потрапляє не чисто венозна, а змішана кров. Коли кров із обох передсердь виливається в шлуночок, вона в ньому змішується тільки частково. Судина, що відходить від шлуночка, дає початок трьом парам артерій. При скороченні шлуночка з нього спочатку виштовхується якнайменше окислена кров, яка потрапляє в легеневі артерії. Наступна порція — змі­шана кров — потрапляє в дуги аорти. На висоті скорочення  шлуночка сама окислена кров із лівої його половини прямує в сонні артерії, які забезпечують головний мозок. Таким чином, наяв­ність двох кіл кровообігу й одного шлуночка в кровоносній системі земноводних призводить до того, що їх тіло забезпечується непов­ністю окисленою змішаною кров’ю. Це одна з причин невисокої активності амфібій.

  Органами виділення служать парні нирки, лежачі з боків хребетного стовпа. В ниркоподібних канальцах здійснюється зво­ротне всмоктування води, що має велике значення для життя на суші. Основний кінцевий продукт метаболізму білків у амфібій — сечовина, для виведення якої потрібна менша кількість води, ніж для аміаку.

  Земноводні — різностатеві тварини. Запліднення, як прави­ло, зовнішнє, у воді. Внутрішнє запліднення спостерігається у частини хвостатих і безногих амфібій. Запліднені яйця звичайно розвиваються у водоймищах, де батьки залишають їх напризво­ляще. В окремих випадках у зв’язку з умовами існування личин­ки амфібій розвиваються зовні води. Наприклад, сумчасті жаби запліднені яйця поміщають в складки шкіри на спині, звідки ви­ходять вже жабенята, які закінчили перетворення. Деякі види деревних жаб будують гнізда з листя рослин, які висять над во­дою. Личинки, що вивелися, вивалюються у воду, де і закінчують метаморфоз. Деяким видам властиве живородіння.

  В будові нервової системи не відбулося великих змін у порів­нянні з рибами. Головний мозок розділений на п’ять відділів, що властиво всім хребетним. Поведінка амфібій нескладна і заснова­на головним чином на безумовних рефлексах. Умовні рефлекси виробляються поволі і швидко стихають. Низький розвиток голо­вного мозку пов’язаний з украй одноманітними рухами амфібій.

  В будові органів чуття виникає низка змін, пов’язаних з ви­ходом тварин на сушу. Очі набувають жваві повіки, які захища­ють рогівку від висихання. Рогівка стає опуклою, кришталик лін­зоподібної форми, що забезпечує можливість розрізняти предмети на великій відстані. Орган слуху пристосований до кращого сприйняття звукових коливань у повітряному середовищі: у ньо­му з’являється середнє вухо, що є порожниною з кісточкою, затя­гнутою барабанною перетинкою. У всіх личинок амфібій є органи бічної лінії, які в дорослому стані зберігаються тільки у водних форм у вигляді груп кліток, що відчувають, розкиданих в шкірі.

  Середовище існування амфібій різко відрізняється залежно від стадії онтогенезу. Личинки, як правило, живуть у воді. Дорос­лі форми ведуть звичайно напівводний або повністю наземний спосіб життя. Виключно у воді мешкають деякі хвостаті амфібії, з безхвостих — африканська шпорцева жаба. Майже всі безногі — мешканці ґрунтів, що рідко виходять на поверхню. У тропічних лісах є види, що живуть на деревах.

  При всій різноманітності умов існування земноводних, їх гео­графічне розповсюдження обмежене низкою умов. До них відно­сяться: достатньо висока температура навколишнього середови­ща, наявність водоймищ, значна вогкість повітря, певний хіміч­ний склад води і ґрунту. Із цих причин амфібії найбільш численні в тропічних областях. Вони не витримують низьких температур і практично не зустрічаються за полярним колом. Погано перено­сять земноводні і жаркий сухий клімат. Тільки деякі види при­стосувалися до життя в пустелях завдяки ороговінню епідермісу, що зменшило випаровування води, і здібності накопичувати запа­си води в сечовому пузирі.

  Різноманіття земноводних. Клас амфібій підрозділяється на два основні ряди: Безхвості (Anura) (ряпушки, жаби) і Хвостаті (Caudata, Urodela) (тритони, саламандри).

  Жаба (зелена, бура, трав’яна, ставкова) мешкає поблизу во­доймищ, серед трав і чагарників. Шия у ряпушки відсутня, і пло­ска голова переходить в широкий тулуб, який спирається на дві пари кінцівок. Кінцівки мають п’ять пальців, між якими натяг­нуті плавальні перетинки. Задні кінцівки довше передніх. У во­доймищі ряпушка плаває, на суші пересувається короткими стрибками.

  Ряпушка харчується в основному комахами, причому тільки такими, що рухаються. Вона хапає здобич липким язиком, який викидає з рота. Язик прикріплений переднім кінцем, а задній кі­нець залишається вільним. Дрібні зуби верхньої щелепи допома­гають утримувати здобич, слинні залози змочують її. Здобич за­ковтується цілком. Травлення її відбувається в шлунку і тонкому кишечнику під дією травних ферментів.

  Будова всіх систем органів типова для представників даного класу.

  Запліднення і розвиток ряпушки відбувається у воді. Оболон­ка яйця (ікринки) після запліднення набухає, ущільнюється і захищає зародок, що розвивається, від різних пошкоджень. З яй­ця виходить личинка, яка називається пуголовком. На прикладі розвитку пуголовка виразно простежується історична спорідне­ність риб і амфібій. Пуголовок на вигляд схожий на малька риби. У нього відсутні п’ятипалі кінцівки, є хвостовий плавник. Серце двокамерне, коло кровообігу одне. Органи дихання представлені зябрами, спочатку зовнішніми, пізніше внутрішніми. Є бічна лі­нія. Осьовий скелет — хорда. Харчується пуголовок рослинною їжею і має довгий кишечник. Його метаморфоз полягає в посту­повому перетворенні всіх систем органів до органів дорослої жаби. Коротшає і зникає хвіст, з’являються задні, потім передні кінців­ки. Після перетворення внутрішніх органів пуголовок перетворю­ється на ряпушеня.

  Представниками безхвостих земноводних окрім ряпушок є жаби. Шкіра у них груба, горбиста. Виділення шкірних залоз от­руйні. У порівнянні з ряпушками жаби більш повільні в рухах. Ведуть нічний спосіб життя. З безхвостих слід зазначити також червоно-пузу жерлянку (мешканець водоймищ) і деревну квакшу (зустрічається в південних районах на листі дерев і чагарників).

  Характерною ознакою другого ряду амфібій є наявність у йо­го представників хвоста. Кінцівки у них однакової довжини, зад­ня пара може бути редукована. Більшість представників — водні тварини. Вони можуть досягати значних розмірів (гігантська са­ламандра — до 160 см.). Тритони і саламандри на вигляд нагаду­ють ящірок, але їх шкіра не має луски.

  Значення земноводних полягає у тому, що вони поїдають ба­гатьох шкідливих безхребетних (молюсків, комах і їх личинок), а нерідко мишей і пацюків — переносників збудників хвороб люди­ни. Самі амфібії служать їжею для більшості птахів і ссавців — качок, журавлів, чорного тхора, єнотоподібного собаки. У деяких країнах населення вживає в їжу м’ясо великих жаб і саламандр. Походження амфібій від кистеперих риб було вже детально роз­глянуто. Слід зазначити, що пристосування риб до життя на суші супроводилося великими змінами їх організації (ароморфозами): перетворенням плавника в ходильну кінцівку, диференціюван­ням мускулатури, розвитком органу повітряного дихання — ле­генів і другого кола кровообігу, розривом міцного зв’язку черепа з хребтом. Удосконалення цих новоутворень привело до широкого розселення хребетних по суші.

Источник: subject.com.ua

КЛАС ЗЕМНОВОДНІ

Земноводні, або амфібії — перша група хребетних тварин, що у процесі історичного розвитку вийшла на сушу, однак їх розмноження та розвиток відбувається у прісній воді. Вихід земноводних на сушу пов’язаний із виникненням багатьох прогресивних ознак: появою п’ятипалої кінцівки; розвитком легень; розділенням передсердя на дві камери; появою двох кіл кровообігу; прогресивним розвитком центральної нервової системи і органів чуття.

Клас Земноводні налічує понад 2,8 тис. видів (з них в Україні — 17), які належать до трьох рядів: Хвостаті (тритони, саламандри), Безхвості (жаби, ропухи), Безногі (червуги).

Місця проживання земноводних.

Багато земноводних значну частину життя проводять у прісних водоймах або поблизу них. По берегах озер і ставків зустрічаються озерна і ставкова жаби. Водойми зі стоячою або слабопроточною водою та болота населяють кумки. Деякі жаби (земляна, трав’яна, гостроморда) до води приходять лише під час розмноження. Більшість видів безногих земноводних ведуть підземний спосіб життя. Земноводні активні в теплий період року. При зниженні температури до 4 °С вони впадають у заціпеніння. Зимують, зазвичай, на дні водойм (зелені жаби) або в укриттях на суші (тритони, кумки, ропухи).

Особливості будови земноводних.

Тіло земноводних коротке, широке, без вираженого хвоста (жаби) або довге з хвостом (тритони, саламандри). У всіх земноводних, крім безногих, є дві пари кінцівок, які закінчуються пальцями, для пересування на суші.

Шкіра тонка, гола, з численними слизовими залозами. Слиз зменшує тертя земноводних у воді, запобігає проникненню в шкіру хвороботворних бактерій і грибів, деякою мірою захищає її від пересихання, створює рідку плівку, в якій розчиняється атмосферний кисень і таким чином забезпечується дихання через шкіру. Забарвлення тіла захисне або попереджувальне. Окремі види земноводних (деревні квакші) здатні змінювати забарвлення залежно від кольору фону. На голові земноводних міститься пара великих опуклих очей і пара ніздрів.

Особливості скелета

У ньому розрізняють скелет голови, тулуба і кінцівок. Череп переважно хрящовий, але складається з меншої кількості кісток, ніж череп риб. Хребет диференційований на 4 відділи: шийний, тулубний, крижовий і хвостовий. У шийному відділі є лише один хребець. За допомогою двох потиличних виростів череп з’єднується з шийним відділом хребта, що забезпечує рухливість голови у вертикальній площині. Число тулубових хребців різне (від 7 до 100), а крижовий хребець 1. У хвостовому відділі хребців багато (у хвостатих), або вони зрослися в одну хвостову кістку (у безхвостих).

Скелет кінцівок складається зі скелета вільних кінцівок і скелета їхніх поясів.

Передні кінцівки утворені кістками плеча, передпліччя та кисті, а задні — кістками стегна, гомілки та стопи. Відділи кінцівок рухомо з’єднуються між собою за допомогою суглобів. У більшості земноводних стопа має по 5 пальців. У безхвостих земноводних пальці стопи з’єднуються між собою плавальною перетинкою, що забезпечує їхнє пересування у воді.

Пояс передніх кінцівок утворений парними кістками: лопатками, воронячими кістками та ключицями. Воронячі кістки з’єднуються з грудиною.

Грудної клітки у земноводних немає.

Пояс задніх кінцівок утворений парними кістками: сідничними, клубовими та лобковими. Він кріпиться до крижового відділу хребта, утвореного одним хребцем. Однак у будові як самих кінцівок, так і їхніх поясів у земноводних є примітивні ознаки: неповне окостеніння поясів; відсутність зв’язку плечового пояса з осьовим скелетом; розташування плеча і стегна паралельно до поверхні землі.

Скелетна мускулатура м’язи більш диференційовані. Добре розвинені м’язи вільних кінцівок та їх поясів.

Травна система

у земноводних має складнішу, ніж у риб, будову. Широкий рот веде до великої ротової порожнини. У ротовій порожнині (на щелепах, піднебінні) більшості земноводних розташовані дрібні однотипні зуби. Добре розвинутий язик. Він липкий. Язик безхвостих земноводних переднім кінцем прикріплений до нижньої щелепи, задній його кінець вільний і під час захоплювання здобичі викидається назовні. Проковтуванню їжі допомагають очні яблука. Шлунок слабо відмежований від стравоходу. Кишечник відкривається у клоаку. Важливу роль у травленні їжі відіграють травні залози: печінка і підшлункова залоза.

Органами дихання

у більшості земноводних у дорослому стані є легені. Повітря у легені надходить через дихальні шляхи: довгу трахею (у хвостатих) або коротку трахейно-гортанну камеру шляхом заковтування. Значну роль у газообміні всіх земноводних відіграє шкіра.

Кровоносна система

земноводних у зв’язку з наявністю легень складається з двох кіл кровообігу: великого і малого. Серце у них трикамерне (два передсердя та один шлуночок). До всіх органів, окрім голови, тече змішана кров.

Органи виділення

представлені тулубовими нирками та видільними протоками, що відкриваються у клоаку. У земноводних є сечовий міхур. Продукти обміну речовин частково виділяються через шкіру.

Обмін речовин.

Слабкий розвиток легень, змішування артеріальної і венозної крові у шлуночку серця не забезпечують органи тіла великою кількістю кисню, тому процеси окиснення у тканинах відбуваються повільно, виділяється мало енергії і температура тіла земноводних невисока і непостійна. Земноводні — холоднокровні тварини.

Центральна нервова система

у земноводних складається з таких самих відділів, що й у риб, але передній мозок більших розмірів і розділений на півкулі. Мозочок розвинений гірше, що зв’язано з обмеженістю їх рухів.

Будова органів чуття

Органи зору характеризуються наявністю опуклої рогівки, лінзоподібного кришталика. У більшості земноводних (за винятком хвостатих) очі захищені повіками: верхньою, нижньою та миготливою перетинкою; є слізні залози.

Орган слуху складається з внутрішнього та середнього вуха, відмежованого від навколишнього середовища барабанною перетинкою. У земноводних наявний голосовий апарат.

Органами нюху є зовнішні та внутрішні ніздрі. За запахом вони розрізняють їжу, середовище, представників свого виду.

Органи смаку розвинені слабо.

3. Сезонні явища:

3.1. весняне пробудження;

3.2. розмноження (нерест);

3.3. період літньої активності;

3.4. зимівля (зимове заціпеніння).

весняне пробудження — (весняне пробудження у середній смузі припадає на весну. Прокинувшись від зимового заціпеніння, вони не просто відшукують теплі водойми, а повертаються в свій дім. І жаби, і тритони відшукують те озеро, річку чи іншу водойму, в якій вони народилися на світ. Учені вважають, що земноводні знаходять свої домівки за запахом. Деякі дослідники стверджують, що жодні будівлі, чи осушення не зможуть повністю знищити запах рідної водойми, що визначається грунтом, мікроорганізмами, рослинами тощо. В їх орієнтуванні важливу роль відіграє напрям вітру. За добу можуть долати до 1 кілометра. Таке явище повернення в рідні домівки вчені називають ХОМІНГОМ. Жаби мігрують масово. Особливо це помітно, коли на їх шляху постає шосе. У Швейцарії у таких місцях встановлюють знаки, які означають, що водій мусить їхати обережніше і повільніше)

розмноження (нерест) — (Нерест починається приваблюванням самок до місць розмноження. Самці починають голосно квакати, що посилюється завдяки резонаторам.

РЕЗОНАТОРИ – це парні мішкоподібні вирости по кутках ротової щілини (у самців), які можуть роздуватися і підсилювати звук.

У тритонів на спині може розвиватися гребінь, на кінцівках жаб можуть з’являтися мозолі, це все підсилює газообмін. Самців і самок можна відрізнити і за забарвленням та збільшенням черевного відділу у самок. Тобто, для земноводних характерний СТАТЕВИЙ ДИМОРФІЗМ.

Квакша філомедуза, яка живе у верхів’ях Амазонки, залазить на дерево, на гілку, що звисає над водою. Переповзає на листочок. Задніми лапками обхоплює краї і згинає їх. Вийшов пакетик, у який відкладає ікру. Клейка ікра склеює краї. Висить таке гніздо над самою водою, вітер його гойдає, дощ поливає. Збирається в ньому вода. Пуголовки, які вилуплюються, плавають у мішечку, поки не підростуть. Тоді вискакують і падають в річку)

розвиток — (Розвиток:стадії)

1. Оболонки ікринок набрякають і збільшуються в розмірах.

2. Ікринки склеюються між собою.

3. Ікринки утримуються на поверхні води, де температура вища.

4. Ікринка зверху темніша.

5. Перші години життя пуголовок існує на оболонках ікринки і ними живиться.

6. Перші години пуголовок існує за рахунок жовтка ікринки, потім прорізується рот і вони починають самостійно живитися.

7. Спочатку з’їдають драглисті оболонки, потім живляться водоростями, найпростішими, вони обшкрябують роговими зубчиками оброслі предмети під водою.

8. Потім переходять на інші корми, виловлюють водних безхребетних.

9. У пуголовка серце двокамерне, одне коло кровообігу, дихає зябрами.

10. Зовнішні зябра замінюються на внутрішні.

11. Розвиваються кінцівки, спочатку помітні лише задні.

12. В міру теплішання пуголовок змінюється.

13. Розвиваються легені і мале коло кровообігу.

14. Пуголовок підпливає до поверхні і заковтує повітря.

15. Хвіст поступово коротшає, видно передні кінцівки.

16. У безхвостих розсмоктується хвіст.

17. Пуголовок стає жабеням і частіше виходить на берег.

18. Метаморфоз триває 35-40 (при несприятливих умовах –до 70 днів).

турботу про потомство.

Окремі види турбуються про потомство:

• самець жаби-повитухи обхоплює задніми кінцівками стрічкоподібну ікру і носить до повного вилуплення;

• у самок сумчастих квакш і сурінамської піпи на спині є виводкові комірки, у які самець розміщує запліднену ікру;

• метаморфоз ринодерми Дарвіна та жаби чилійської відбувається у голосових мішках самців;

• самка тритона відкладає 60-700 яєць, загортаючи у листок водяної рослини;

• Деякі саламандри виношують ікру протягом 10 місяців;

• Самка рибо змія цейлонського відкладає 5-15 яєць у викопану неподалік водойми нірку. Вона обвивається навколо кладки яєць, обволікаючи її слизом.

Період літньої активності дає змогу відпочити земноводним після розмноження. Накопичені за літо поживні речовини використовуються земноводними упродовж зимівлі для формування статевих продуктів та їх дозрівання.

Зимівля розпочинається певними підготовками восени. Активність тварин знижується. Тварини стають кволішими, шукають місця до зимівлі. Кожному виду властиве певне місце зимівлі. Зелені жаби – у водоймах; гостро морді жаби і квакші – на суходолі, деякі у водоймі. Ропухи, кумки, тритони, саламандри – у ямах, норах гризунів, під корінням, пеньками…

У напівпустелях і пустелях земноводні впадають у літню сплячку.

Різноманітність земноводних.

Відомо три ряди земноводних: Безногі, Хвостаті та Безхвості(мал.. №3)

Мал. №3

Безногі земноводні поширені лише у тропіках. Їхнє червоподібне тіло пристосоване до риючого способу життя. Кінцівки відсутні, очі дуже маленькі. Більшість видів цього ряду (наприклад, кільчаста черв’яга) живе у ґрунті, інколи — у прісних водоймах (водні черв’яги). (мал. №4)

Мал. №4

У хвостатих земноводних(мал.№5) видовжене тіло, хвостовий відділ добре розвинений, передні та задні кінцівки розвинені здебільшого однаково, іноді задня пара відсутня (сирени). Довжина тіла від кількох сантиметрів до 1,8 м завдовжки, як-от у велетенської саламандри. Ця тварина мешкає в річках Японії та Китаю, живиться чорними, рибами, жабами тощо.

Мал. №5

Аксолотль. Саламандра вогняна.

Запліднення у більшості хвостатих земноводних внутрішнє. Відомо близько 350 видів цих тварин (у фауні України -5)

Представниками фауни України є плямиста саламандра та чотири види тритонів. Плямиста саламандра має яскраве забарвлення: чорне з жовтими плямами. Її шкірні залози виділяють отруйну речовину, яка слугує для захисту від ворогів. В Україні ця тварина поширена на терені Карпат. Звичайний і гребінчастий тритони влітку живуть у водоймах з невеликою течією, порослих рослинами. Зимують вони на суходолі (під пеньками, в купах листя тощо), а навесні знову повертаються до водойм. Інші два види тритонів — карпатський та альпійський — також поширені в Карпатах.

Цікаві представники хвостатих земноводних — протеї та сирени. Протеї трапляються у підземних водоймах Балкан. Як і в більшості мешканців підземних водойм, покриви протею позбавлені пігменту, а очі сховані під шкірою. Протягом усього життя він зберігає зовнішні зябра. Довжина тіла становить близько 30 см. Сирени живуть у болотах Північної Америки. У них теж протягом усього життя зберігаються зябра, передні кінцівки недорозвинені, задні відсутні, очі затягнені шкірою. Довжина тіла сягає 70 см.
     Ряд Безхвості земноводні налічує близько 3500 видів, поширених на всіх континентах, крім Антарктиди.(мал.. №6)

Мал. №6

В Україні мешкає лише 12 видів цих тварин. Їхнє тіло коротке, оскільки хвостовий відділ хребта перетворений на єдину хвостову кістку. Задні кінцівки розвинені набагато краще за передні, між їхніми пальцями часто є плавальні перетинки. Розміри безхвостих земноводних відносно невеликі: від 1,5 см (короткоголов) до 32 см (голіаф). Маса голіафа може сягати 3,25 кг.

В Україні поширені жаби, ропухи, квакші та кумки. Зелені жаби (наприклад, озерна) більшу частину свого життя мешкають у воді, а якщо й виходять на суходіл, то лише на короткий час. Від своїх водойм вони нікуди не віддаляються, там вони розмножуються та зимують. Бурі жаби (гостроморда та трав’яна) влітку мешкають на суходолі і лише на період розмноження переходять до водойм.

Ропухи пов’язані з водоймами менше, ніж жаби. В Україні відомі зелена та звичайна ропухи, а також очеретяна, що трапляються на Волині і в Карпатах. У ропух шкіра горбкувата, її верхній шар роговіє, що захищає тіло від пересихання. Ропухи активні переважно вночі, коли повітря більш вологе і прохолодне. Пересуваються вони тільки переповзаючи або невеликими стрибками. На нерест прямують у водойми, а зимують на суходолі.

Квакша звичайна (деревна жаба) — єдиний вид земноводних у фауні України, який живе на кущах і деревах. Її легко відрізнити за яскраво зеленим забарвленням та особливими круглими присосками на кінчиках пальців. Завдяки їм квакша може прикріплюватись до плоских предметів — листків, стовбурів дерев і навіть до скла — та пересуватися по вертикальних поверхнях.

У чистих джерелах, криницях та інших невеликих водоймах протягом усього літа можна бачити невеликих безхвостих земноводних, які мають темне забарвлення з яскравими жовтими чи червоними плямами на череві. Це кумки. Кумка червоночерева поширена скрізь  в Україні, а жовточерева — лише в Карпатському регіоні.

Роль земноводних у природі та житті людини. Земноводними живиться багато тварин, і вони самі знищують чимало безхребетних, регулюючи тим самим чисельність шкідливих і кровосисних видів. Деякі види земноводних (наприклад, велетенську саламандру, тигрову та гостроморду жабу, жабу-голіафа) людина вживає в їжу. Окремі види навіть розводять на спеціальних фермах. Земноводні — класичний об’єкт лабораторних досліджень учених, студентів-біологів і медиків, завдяки яким зроблено чимало відкриттів. У Токіо та Парижі жабам навіть споруджено пам’ятники.

До Червоної книги України занесено тритона карпатського та альпійського, саламандру плямисту, ропуху очеретяну, жабу прудку.

Источник: vseosvita.ua