Гіпермаркет Знань>>Географія>>Географія 7 клас. Повні уроки>> Грунтово-рослинний покрив і тваринний світ. Природні зони. Вологі екваторіальні ліси.Повні уроки

  • 1 Тема
  • 2 Мета:
  • 3 План
    • 3.1 Грунти Африки
    • 3.2 Рослинний світ материка
    • 3.3 Тваринний світ Африки
    • 3.4 Загальна характеристика природних зон материка
    • 3.5 Вологі екваторіальні ліси
      • 3.5.1 Рослинність
      • 3.5.2 Тваринний світ
      • 3.5.3 Значення
  • 4 А ви знали, що …?
  • 5 Список використаної літератури

Тема

  • 20. Грунтово-рослинний покрив і тваринний світ. Природні зони. Вологі екваторіальні ліси.

Мета:

  • познайомитися із грунтово-рослинним покривом Африки і представниками тваринного світу материка
  • дати загальну характеристику природним зонам Африки
  • детально розглянути таку зону, як Вологі екваторіальні ліси

План

1. Грунти Африки.
2. Рослинний світ материка.
3. Тваринний світ Африки.
4. Загальна характеристика природних зон материка.
5. Вологі екваторіальні ліси.

Грунти Африки

Для всієї Африки між тропіками характерний латеритний процес ґрунтоутворення. В екваторіальному кліматі під вологими вічнозеленими лісами розвинуті ґрунти червоно-жовті латеритні, для яких характерна хороша аерація і водопроникність. Лише в західній частині западини Конго, де стік рік дуже уповільнений, велику площу займають латеритні глейові і тропічні болотні ґрунти. З півночі і до півдня від зони червоно-жовтих ґрунтів лежать зони червоних ґрунтів, що розвиваються при сухому сезоні до 5 місяців під змішаними листопадно-вічнозеленими лісами і вологими саванами. На вододільних рівнинах у багатьох місцях ерозія оголює їх нижні горизонти, що насичені залозистими конкреціями й утворюють панцирні латеритні кори. При підвищенні сухості клімату під сухими саванами і напівпустелями з’являються червоно-бурі і червонясто-бурі ґрунти з карбонатними конкреціями. Найбільше вони розвинуті у Східній Африці у зв’язку з посушливістю її клімату.

Грунти
I.
ларктичне царство, області: 1 — Середземноморська жорстколистих вічнозелених лісів та чагарників на коричневих ґрунтах; 2 — Сахаро-Аравійська пустельна на тропічних пустельних, часто засолених ґрунтах;
II. Палеотропічне царство, області: 3 — Судано-Анголезька саван, чагарників рідколісь на червоних, червоно-коричневих і червоко-бурих ґрунтах; 4 — Гвінейсько-конголезька гілей на червоно-жовтих латеритних ґрунтах; 5 — Наміб-ару пустель та напівпустель на пустельних і червоно-бурих фунтах; 6 — Мадагаскарська тропічних лісів саван і рідколісь на червоних і червоно-коричневих ґрунтах;
III. Капське царство, області: 7 — Капська область субтропічних лісів і чагарників, напівпустель і пустель на коричневих, сіро-коричневих і сіроземних ґрунтах; 8 — межі царств;9 — межі областей. рослині берегової пустелі Наміб. А складна історія формування території обумовила те, що в Атлаських горах можна зустріти білу березу, яка проникла сюди в епоху зледенінь четвертинного періоду в Європі та кактусоподібні молочаї — представники суданської флори, реліктів третинного періоду.

В улоговинах Судану, Східної і Південної Африки значні площі займають чорні гідроморфні і тропічні болотні ґрунти. На півдні Східної Африки і в Південній Африці під рідколіссями знаходяться великі масиви червоно-коричневих ґрунтів, більш гумусованих, аніж ґрунти саван.
стельний процес ґрунтоутворення протікає в субтропічних і тропічних пустелях. Ґрунти пустель примітивні, щебенисті або галечникові. Розвинуті стародавні сольові кори, що бронюють рельєф, і молоді, що утворюють солончаки. Ґрунти оазисів — солончакові і лучно-солончакові. На субтропічних окраїнах Африки у середземноморському кліматі ґрунти коричневі (у більш вологих районах) і сіро-коричневі (у більш сухих), збагачені карбонатами і гіпсом. У напівпустелях і пустелях — сіроземи. На південному і південно-східному узбережжі в мусонних субтропіках у коричневих ґрунтах з’являється червонуватий нижній горизонт.

В Африці використовується близько 1/5 придатних для оранки земель, площа яких може бути розширена при дотриманні правильної агротехніки, оскільки поширена примітивна вирубно-вогнева система землеробства, що призводить до швидкого виснаження родючості і до ерозії ґрунтів. Найбільш родючі чорні тропічні ґрунти, що дають гарні врожаї бавовнику і зернових, і ґрунти на вулканічних породах. Жовті, жовто-червоні ґрунти, що містять до 10% гумусу, і червоні ґрунти з 2-3% гумусу потребують регулярного внесення азотистих, калійних, фосфорнокислих добрив. Коричневі ґрунти містять 4-7% гумусу, але їх використання ускладнене переважним поширенням у горах і необхідністю зрошення при сухому літі.

Рослинний світ материка

Найпомітнішою особливістю розподілу рослинності в Африці є повторюваність її основних типів та формацій по обидва боки від екватора як результат послідовної та рівномірної зміни зволоження в північній та південній частинах материка.
ора нараховує понад 40 тисяч видів квіткових рослин, з яких близько 9000 ендемічні. Більша частина Африки між Сахарою та південною окраїною континенту має багато рослин, що поширені в Південній Америці (родина бромелієвих, олійна пальма, ріпсаліс з родини кактусових та Ін.) та Австралії (деякі протейні, деревовидні папороті та ін.). Сахара перешкоджає поширенню цієї флори на північ.

Північне узбережжя материка поблизу Атлаських гір — це головним чином жорстколисті вічнозелені мезо- і ксерофітні дерева та чагарники, які дуже схожі на рослинність Південної Європи. Для узбережжя та підніжжя гір (до 400 м) характерний маквіс — вторинні зарості ксерофітних вічнозелених жорстколистих чагарників і невисоких дерев (суничник, чист, рокитник, мирт, лаврове дерево, олеандр та ін.).

Лаврове дерево
Лаврове дерево

Олеандр
Олеандр

Є представники і з Південно-Східної Азії, наприклад євфратська тополя. Поширені гаї карликової пальми хамеропс.

Пальма Хамеропс
Пальма Хамеропс


До висоти 1200 м ростуть ліси з вічнозеленого коркового дуба, який не витримує заморозків, з підліском з вічнозелених чагарників, а вище, до 2000 м — листопадні та мішані ліси з вічнозеленого кам’яного дуба з домішками кленів, каштанолистого дуба, алепської сосни, які поступово змінюються хвойними лісами з атласького кедру та тису, а також ялівцем. Вище ростуть низькі кедри, а також туя та ялівець з домішками смереки та осики. Верхня межа лісу досягає 3200 м. В багатьох районах ліси вирубані і на їх місці росте вторинна рослинність, в основному чагарники. На оброблених землях вирощують оливкове дерево, цитрусові, виноград, зернові та садові культури.

На крайньому півдні материка флора дуже ендемічна, реліктова. Тут є майже 700 родів та 6000 видів рослин, причому видовий склад рослинності південного сходу та південного заходу суттєво відрізняється. На атлантичному узбережжі багато вересових, протейних, дикої маслини, носорогового куща тощо. Багато квітів з родин амарилісових, ірисових, орхідних, різних видів пеларгонії, гіацинтів, тюльпанів та ін. Рослинний світ цієї території дуже нагадує південний захід Австралії.

На південному сході Африки, вздовж схилів Капських та Драко¬нових гір простягається зона субтропічних мішаних лісів з вічнозелених порід. Тут багато пальм, троторусів, подокарпусів, фікусів, склерокарій, трихілій тощо. Ці багаті на ліани та епіфіти ліси ростуть до висоти 600 м, в основному вони вирубані. В них багато цінних порід — залізне і жовте дерева, капський гостролист, деревовидні папороті. На галявинах ростуть високі трави, наприклад, стерліція. яка поширена в Австралії.


Подокарпус
Подокарпус

Деревовидні папороті
Деревовидні папороті

Межі основних типів рослинності склалися в другій половині четвертинного періоду, коли встановилися сучасні кліматичні умови. В алювіальні епохи тропічна флора проникала в субтропічні райони, а флора субтропіків — в тропічні широти. Рослини-мігранти в засушливих районах набувають нових властивостей і ознак — з рослин гідрофітів вони перетворювалися в ксерофіти (головним чином сукуленти). Найбільш яскраво така еволюція помітна на вельвічії -рослині берегової пустелі Наміб. А складна історія формування території обумовила те, що в Атлаських горах можна зустріти білу березу, яка проникла сюди в епоху зледенінь четвертинного періоду в Європі та кактусоподібні молочаї — представники суданської флори, реліктів третинного періоду.

Вельвічія
Вельвічія


Перехід від середземноморської флори до тропічних пустель, які рідко зустрічаються лише в районі Кару здійснюється через субтропічні напівпустелі (внутрішні райони Атлаських і Капських гір, узбережжя Єгипту та Лівії, улоговина Велике Кару). Рослинний покрив напівпустель не суцільний, його утворюють дернинні злаки (зокрема трава альфа, яка дає цінне рослинне волокно) та окремі невисокі ксерофітні дерева, чагарники та напівчагарники. В Північній півкулі панує чагарниково-злакова напівпустеля з акаціями, тамариксами, а в Південній півкулі для напівпустель характерні рослини-сукуленти (алое, молочай, дикий кавун колоцинт та ін.) та трави, що зацвітають в період дощів (іриси, амариліси, лілії), хоча є також і ділянки злаково-чагарникових напівпустель, що схожі на північноафриканські. Поширення сукулентів в напівпустелях Південної півкулі пояснюється тим, що тут не такі засушливі умови як в північній материка та наявністю більшої можливості у рослин накопичувати воду для виживання у сухий сезон.

Рослинність африканських пустель дуже бідна. Ксерофітна рослинність має ряд морфоанатомічних та фізіологічних особливостей, що дозволяє їм витримувати засуху. Рослини, як правило, мають дуже розвинену кореневу систему, без листя, а якщо воно і є, то невеликого розміру, вкрите восковою плівкою. Є однорічні рослини, життєвий цикл яких обмежений декількома тижнями і навіть днями, на протязі яких вони проходять період вегетації. Найбідніші на рослинність кам’яні пустелі (гамади), де ростуть лише лишайники. На піщаних ділянках (ергах) поширені багаторічні колючі напівчагарники (ретам, верблюжа колючка) та безлисті злаки (дрін), а на засолених (шоттах) росте тамарикс, полин, курай, солянка, солерос та ін. В оазисах Сахари основною рослиною є фінікова пальма.


Майже 40% площі Африки займають савани, виникнення яких часто пов’язане з діяльністю людини (розорювання, випас худоби), тобто вони з’явилися на місці вирубаних лісів, які колись поширювалися аж до межі з тропічними пустелями. А в природних ландшафтах рослинність саван була лише на рівнинах — гаї чи окремі дерева з травостоєм злаків, галерейними густими лісами та рідколіссям в річкових долинах. Поблизу пустель рослинність ксерофітна — дернинні злаки та безлисті невисокі дерева з колючими чагарниками, де домінують акації. Це опустинена савана. Поступово з віддаленням від пустель трав’яний покрив стає густішим, з’являються невисокі, зі своєрідною плоскою кроною баобаби, хеглік, ардейб, багато різних видів акацій. Цікаво, що акації в саванах Африки в сухий період, коли листя інших дерев часто опадає, зеленіють, а в період дощів, навпаки, скидають листя. Це — типова савана.

З наближенням до екваторіального поясу з’являються високі злаки (слонова трава, бородач), галерейні ліси в долинах річок — це високотравна савана, яка особливо часто своїм походженням завдячує людині. Тут зустрічаються рідколісся, де рослини скидають листя в сухий сезон.
лись тут панували перемінно-вологі ліси, які оконтурювали вологі екваторіальні ліси (гілеї).Їх людина особливо активно вирубувала та випалювала, відвойовуючи собі ділянки під сільськогосподарські угіддя, які через деякий час припиняла обробляти, бо родючість падала і ґрунти швидко виснажувалися. На місці таких ділянок часто з’являлася савана, де серед суцільного моря злаків височать окремі гаї чи окремі дерева: баобаби, пальми дум, олійні та віялові пальми.

В дельтах річок та на узбережжі, які затоплюються під час при-пливів (особливо в районі Гвінейської затоки) панують мангрові ліси.

Мангрові ліси
Мангрові ліси

Дуже цікавими є дихальні корені мангрів — пневматофори з великою кількістю дрібних отворів, які пропускають повітря і затримують воду. При затопленні поглинутий кисень засвоюється. Ланцетоподібний проросток завдовжки 25 см відривається від дереза і падає в воду або мул і швидко вкорінюється. Він здатний довго мандрувати по океану — рік і навіть більше і лише потім, якщо не зустріне субстрату — гине. Цікаво, що спочатку проросток пливе в горизонтальному положенні, а через місяць — у вертикальному і готовий до зустрічі з твердою основою. Одне дерево дає 360 проростків на рік

Тваринний світ Африки

Особливістю тваринного світу Африки євиключне видове багатство ссавців, серед яких особливо багато копитних, бо переважають рівнинні простори. В неогені та на початку четвертинного періоду фауна Африки проникла в Євразію. В льодовикові епохи ця фауна вимерла в Європі, але досить довго зберігалася в Сахарі. Проте аридизація Сахари привела до міграції більшості тварин в інші регіони материка. Багато видів зникли зовсім. Цей період закінчився 3-5 тис. років тому.


В субтропічному поясі Північної Африки поширені шакали,

вівери, дикий кіт, гієни,

алжирські лисиці, леопарди, а також невеликі ведмеді Кроутера. З гризунів — дикобрази,

тушканчики, дикі кролі, а з комахоїдних — алжирські їжаки. В лісах Атласу зустрічаються олені, лані, кабани, безхвості макаки (маго), а також гривасті барани. Багата орнітофауна — кам’яні куріпки, чорноголові грифи, білоголові сипи, стерв’ятники, ягнятники. Численні ящірки, змії, різні комахи. Великої шкоди людям завдає сарана.

Краще зберігся тваринний світ субтропічного поясу Південної півкулі, де поширені слони, леви, леопарди, бегемоти, буйволи, різні антилопи, мавпи, ендемічні види птахів. Тут збереглися дуже рідкісні білі носороги. На берегах водойм багато пеліканів, фламінго, чапель, водяних козлів та африканських бородавочників. Багато змій, особливо пітонів. Поширені антилопи, в тому числі одна з найбільших — антилопа еланд та рідкісні сіро-коричнева ньяла, голуба куду та карликова антилопа.

В пустелях та напівпустелях Північної півкулі поширені численні гризуни (піщанки, тушканчики), декілька видів антилоп (мендес, бубал, аддакс, газель та ін.), хижаки — гієни, сахарські лисиці феньок, шакали. Характерні птахи — дрофи, журавлі красавки, жайворонки, а на берегах водойм — фламінго, пелікани, чаплі. Поширені також численні плазуни(гадюки, кобри, піщані удави), зустрічаються шилохвости та варани.

Взасушливихобластях ПівденноїАфрикитиповими тваринами є довгоніг, капський сліпак, землекоп та своєрідні видизайців,златокріт(з комахоїдних),трубкозуб.З копитнихтиповікафрський буйвол,деяківидиантилоп, Трубкозуб зокреманевеликіантилопи-стрибуни, а з хижаків — лисиця кама, земляний вовк.

Савани Африки мають найбагатшу фауну, бо мають значні кор¬мові ресурси. Особливо вражає кількість копитних та хижаків. Лише антилоп тут понад 40 видів: гну, канна, газелі тощо. Листям акацій живиться жираф. Відносно поширені слони та носороги, збереглися зебри, бегемоти. Багато хижаків — лев, гієна, леопард, гепард, каракал. Цікавими тваринами є копитні трубкозуби — вони схожі на мурахоїдів і живляться термітами та комахами. З гризунів поширені землекопи. В гаях багато мавп, особливо павіанів, бабуїнів, гелад, мандрилів. Орнітофауна нараховує понад 400 видів птахів — страуси, цесарки, грифи, турачі, марабу, птах-секретар, а на водоймах — чайка звичайна, чаплі, пелікани. Багато плазунів та рептилій — ящірки, хамелеони,

гекони, агами, варани,

черепахи, пітони.Повсюди в Африці зустрічаються термітники — споруди термітів, далеких родичів тарганів, В кожному з термітників живе 2-3 мільйони термітів. Вони різні і кожна група виконує свої функції: одні охороняють житло, інші передають різноманітну інформацію, але більшість -це робітники. За декілька годин вони будують двометровий термітник, в якому передбачені вентиляційні канали, коридори для походів у підвали за вологою, галереї для руху, камери для їжі тощо. Терміти сліпі, очі є лише у «цариці» та її близьких. Лише запахи дозволяють реалізувати спадкову профану при будівництві житла. В центрі — покої «цариці», яка завдовжки до 13 см і завширшки до 3 см. її справа — безперервно на протязі 7-Ю років відкладати одне яйце за одну секунду. Терміти-робггники відносять яйця в потрібне місце. Із загибеллю «цариці» гинуть всі терміти. Харчуються терміти лише рослинними рештками та відмерлою деревиною, чим завдають шкоди дерев’яним будівлям. З окремих яєць з’являються терміти, що мають очі, а з часом і крила. Вони в певний час покидають термітник і, зробивши нетривалий політ, зариваються в землю, скидають крила і самка, відклавши перші 5-6 яєць стає царицею і з’являється новий термітник. Мурахоїд з клейким язиком є основним ворогом термітів.

До цього часу поширена і завдає значної шкоди муха цеце.

Муха цеце
Муха цеце

Вона переносить трипаносоми і викликає сонну хворобу у людини та хворобу нагана у великої рогатої худоби. Вперше це виявив Девід Брюс в кінці XIX ст. Від звичайної мухи вона відрізняється тим, що крила складені одне на одне та довгим хоботом. З 1000 мух цеце три є носіями трипаносом, які попадають до них з кров’ю диких тварин, головним чином буйволів, антилоп та мавп. На 6 млн. км2 площі Африки поширена ця комаха і щороку завдає значної шкоди, незважаючи па помітні успіхи у вакцинації населення та худоби, а також застосування різних методів боротьби з нею.

Загальна характеристика природних зон материка

В Африці формуються природні зони екваторіального (вологих вічнозелених екваторіальних лісів), субекваторіального (перемінно вологих листопадних лісів, саван і рідколісь), тропічного (тропічні напівпустелі і пустелі) і субтропічного (субтропічних жорстколистяних вічнозелених лісів і чагарників) географічних поясів.

Розміщення природних зон в Африці е симетричним: по обидві сторони від екватора зони закономірно змінюють одна одну. Проте в зональній структурі Північної і Південної Африки є відмінності. У ширшій рівнинній північній частині материка природні зони витягнуті майже чітко із заходу на схід. Більшу частину території тут займає — зона тропічних пустель.

Південна Африка мав значну контрастність у рельєфі, що вплинула на формування зональних природних комплексів. Вплив повітряних мас з океанів та їх взаємодія виявляються й у внутрішніх частинах південної половини материка, особливо влітку. Тому кількість опадів змінюється у напрямку від океанічного узбережжя до центральних западин і ніде не досягає таких малих величин, як на півночі. Цим зумовлене розміщення у внутрішніх западинах посушливих зон: сухих саван і напівпустель. На сході вони змінюються зонами вологих саван і тропічних лісів, а на заході розміщена пустеля Наміб.

У високо піднятих ділянках плоскогір’їв і гір виражена висотна поясність.

Западина Конго і узбережжя Гвінейської затоки на північ від екватора зайняті зоною вологих вічнозелених екваторіальних лісів. Клімат спекотний і рівномірно вологий. Протягом року майже кожного дня випадають дощі. Це сприяє активності хімічних процесів у верхньому шарі земної кори, які супроводжуються утворенням оксидів заліза та алюмінію. Змінені гірські породи набувають особливої структури та червоного і жовтого кольорів. Це так звані латеритні хори вивітрювання, на яких формуються червоно-жовті фералітні ґрунти.

Велика кількість тепла і вологи протягом року сприяють росту багатої рослинності. Вологі вічнозелені екваторіальні ліси характеризуються великою різноманітністю видів рослин. Ліси ростуть багатьма ярусами. Серед дерев вологих екваторіальних лісів є багато порід із цінною деревиною (ебенове або чорне, червоне, різні види пальм, каучуконоси).

У лісах вологої екваторіальної зони існують різні умови для тваринного світу. Умови змінюються горизонтально (залежно від розміщення стосовно водойм та ін.), а ще більше — вертикально, в різних ярусах. У ґрунті і лісовій підстилці міститься багата мікрофауна, поширені різні безхребетні, землерийки, змії, ящірки. Наземний ярус багатий на дрібних копитних, лісових свиней, біля водойм живуть карликові бегемоти, окапі (родичі жираф). Тут живуть також горили — найбільші людиноподібні мавпи. У кронах дерев живе багато інших мавп — макаки, капуцини, шимпанзе та інші. Багато птахів, гризунів, жуків, часто дуже великих розмірів. На всіх ярусах поширені мурахи і терміти. Повсюдно, в тому числі й на деревах, живуть земноводні (жаби). Найбільшим лісовим хижаком є леопард.

Екваторіальні ліси відіграють велику роль у формуванні природи не тільки тих місць, де вони ростуть, але і всього материка та навіть Землі в цілому. Багато рослин екваторіальних лісів використовуються в господарстві: банан, кавове дерево, маслинова пальма та ін. Вирубка цінних порід деревини і система підсічно-вогневого землеробства призводить до заміни природних корінних лісів вторинними (менш цінними). Це у свою чергу сприяє розвиткові процесів ерозії й утворенню зсувів, збідненню тваринного світу. У результаті природа зони деградує. Необхідні спеціальні заходи для її охорони.

На півночі, півдні і сході зона вологих екваторіальних лісів змінюється зоною перемінно вологих лісів, саван і рідколісь. їх поширення зумовлене наявністю у субекваторіальному поясі посушливого періоду, тривалість якого зростає у міру віддаленості від екватора.

Величезні території в Африці (до 40%) зайняті саваною — своєрідним тропічним лісостепом, де трав’яний покрив є основою рослинності. Над високими травами піднімаються поодинокі дерева або невеликі їх групи, інколи зарості чагарників. Ґрунти саван більш родючі, ніж вологих екваторіальних лісів. У сухий період відбувається накопичення перегною. Формуються червоні фе-ралітні або червоно-бурі ґрунти саван.

Дерева та кущі, які поширені у савані, пристосовані до посух і частих пожеж. У дощовий період у савані панують соковиті трави й зелені дерева. У сухий період трави вигорають, листя з дерев опадає, і савана набуває жовто-бурого кольору. У цей час частими є пожежі від блискавок і багать.
Із дерев у вологій савані переважають баобаби, зонтичні акації, мімози, пальми. У сухих саванах ростуть деревовидні молочаї, алое з м’ясистим листям. Багатий трав’яний покрив є кормом для великих травоїдних тварин: антилоп, жираф, буйволів, слонів, носорогів. Велика кількість хижаків: леви, леопарди, гепарди, шакали, гієни. У водоймах живуть бегемоти, крокодили, на берегах річок і озер гніздяться численні табуни птахів.

Природа саван змінюється під впливом людини. Для збереження природи саван, захисту тварин від знищення в африканських країнах створюються заповідники і національні парки.

Великі площі на північ і південь від саван займають тропічні напівпустелі і пустелі, У них немає сезону стійких опадів. Дощі випадають рідко, у деяких районах раз на декілька років. Для цієї зони характерною є висока сухість повітря, високі денні (+50 °С) і порівняно низькі (+10 °С) нічні температури, пилові та піщані бурі. Через великі перепади температури повітря руйнуються гірські породи. Поверхня пустель вкрита кам’янистими розсипами, що чергуються з піщаними територіями. Там, де колись були озера або морські затоки, формуються глинисті пустелі. На місці висохлих солоних озер утворюються солончаки.

Основною рослиною в оазисах Сахари є фінікова пальма.

В умовах тропічних пустель і напівпустель дуже бідний рослинний світ, який пристосувався до пустельного клімату. Основними рослинами зони є полин, курай, верблюжа колючка. На — півдні зустрічається ендемічний вид — вельвічія дивна, житель пустелі Наміб.

Тваринний світ пустель і напівпустель своєрідний. Тварини в пошуках їжі і води можуть долати великі відстані (антилопи), або тривалий час обходитись без води (деякі плазуни, верблюди). Удень багато тварин зариваються глибоко в пісок, ховаються до нір, а вночі ведуть активне життя. Основними представниками фауни є скорпіони, комахи, павуки, багато плазунів, антилопи, шакали, гієни та ін.

У пустелях господарська діяльність зосереджена тільки в оазисах, тому багато народів ведуть кочовий спосіб життя.

На крайній півночі і крайньому півдні материка в областях із середземноморським субтропічним кліматом розташована зона субтропічних твердолистих вічнозелених лісів і чагарників. Під ними в умовах сухого спекотного літа і вологої теплої зими формуються коричневі ґрунти. Рослини добре пристосувалися до сухого літа. Тут ростуть африканські види дуба і бука, дика маслина, суничне дерево, карликові пальми, кипариси. Найцінніші породи дерев вирубані, а на їх місці нині ростуть чагарники. Представниками тваринного світу є деякі копитні, плазуни та мавпи, серед яких — безхвостий макака.

В умовах піднятого рельєфу виражена висотна поясність. Так, на Ефіопському нагір’ї, в умовах теплого протягом всього року клімату, на вулканічних породах під саванами формуються родючі ґрунти. Цей пояс (від 1700 до 2400 м) сприятливий для проживання людей і розвитку землеробства. Він є батьківщиною цінних сільськогосподарських культур — кави, різних сортів пшениці, жита, проса. Вище за 2400 м клімат стає прохолоднішим і сухішим, природні умови більш сприятливі для розвитку тваринництва. Найвищі вершини на материку, навіть у тропічних і приекваторіальних широтах, вкриті вічними снігами та 1 льодовиками. Але таких небагато — Кенія, Кіліманджаро та деякі інші.

Вологі екваторіальні ліси

Зона вологих вічнозелених екваторіальних лісів розташована обабіч екватора в западині Конго і на узбережжі Гвінейської затоки. Її утворення обумовлено екваторіальним постійно жарким і постійно вологим кліматом.

День в екваторіальному лісі зазвичай починається погожим ранком. До обіду сонце встигає сильного нагріти земну поверхню. Нагріте від неї повітря, насичене вологою, пополудні піднімається вгору і утворює купчасті хмари. Після полудня з хмар, що згустилися до чорноти, на землю падає злива, яка супроводжується грозою. Блискавки у гніві розтинають небо. З настанням негоди дерева скажено розхитуються, немовби хочуть від жаху зірватися з місця. Проте міцне коріння утримує їх потужні стовбури. Через кілька хвилин вода ніби гасить бурю. І коли закінчується дощ, ліс знову стоїть спокійно і велично. Надвечір знову настає тиха і ясна погода.

Під екваторіальними лісами сформувалися червоно-жовті фералітні ґрунти. Назва «фералітні» походить від слів ферум – залізо і літос – камінь. В густому лісі земля завалена опалим листям. В умовах жаркого і вологого клімату воно швидко перегниває. Здавалося б, створюються всі умови для формування родючих ґрунтів. Проте це не так. Органічні речовини, що утворюються у великій кількості, у ґрунті майже не нагромаджуються. Пояснюється це тим, що густе коріння численних рослин, розташоване біля самої поверхні, швидко поглинає поживні речовини. Залишки ж органічних речовини щоденними рясними дощами вимиваються, виносяться у нижчі горизонти. У верхніх горизонтах залишаються нерозчинне залізо і алюміній, які й надають ґрунтам яскравого червонувато-жовтого забарвлення.

Рослинність

Достатня кількість тепла і вологи обумовлює розвиток пишної рослинності. Африканський вологий екваторіальний ліс вражає багатством видів і густотою рослин. Одних тільки дерев там нараховують близько 3 тис. видів. У боротьбі за світло, вони ростуть у 4–5 ярусів. Верхній ярус утворюють високі фікуси і пальми, що сягають 70 м. Багато могутніх дерев мають додаткові доскоподібні коріння-підпірки – міцні вирости, що забезпечують стійкість. У дерев-велетнів листя жорстке і щільне, часто з блискучою поверхнею. Так вони захищаються від палючих променів сонця і ударів дощових струменів під час злив.

У нижніх ярусах ростуть тіневитривалі чагарники, деревовидні папороті, кавове дерево, банани. Гігантські ліани завтовшки з руку обвивають стовбури дерев, вилазять по ним нагору, перекидаються з крони на крону, падають вниз на землю і знову повзуть наверх по іншому стовбуру. Їхні хитромудрі сплетіння роблять лісову гущавину непрохідною. Високо на стовбурах, гілках і навіть листі дерев розташувалися полчища рослин-паразитів, які висмоктують поживні речовини з інших рослин. Здебільшого це орхідеї, які намагаються численними повітряними коренями дотягтися до землі. Ними вони здатні поглинати вологу прямо з повітря.

Листя велике й мале, вузьке й широке, світле й темно-зелене закриває всі щілини й просвіти в куполі лісу. Опадає воно не все одразу, а по черзі, листок за листком. Тому ліс постійно зелений. Рослини в ньому ростуть, цвітуть, плодоносять одночасно і протягом всього року. Через густу крону дерев ледь пробивається сонячне проміння, тому в лісі навіть серед дня панують сутінки. Лісова хаща огорнута густим туманом. У сирому повітрі важко дихати. Людина в екваторіальному лісі почувається ніби на дні зеленого моря.

Баобаб
Баобаб

Акації
Акації

Тваринний світ

Тварини в екваторіальному лісі живуть переважно на деревах. Крім птахів, гризунів і комах, там знаходять їжу і прихисток різні мавпи: мартишки, павіани, шимпанзе. У важко доступних районах мешкають людиноподібні горили. Мавпи харчуються плодами дерев, молодим листям і влаштовують у верховіттях гнізда із зламаних гілок. Пересуватися їм допомагають ліани, окремі їх види так і називаються «мавпячі сходи». Найбільший хижак лісу – леопард, підстерігаючи здобич, теж ховається у кронах дерев.

Наземні мешканці екваторіального лісу дрібніші, ніж на відкритих просторах, тому що великим тваринам важко просуватися у густих заростях. У підліску майже немає трави, тому немає й тварин, які живляться нею. Зате багато таких, що поїдають листя дерев і чагарників: африканський оленьок, китицевухі свині, окапі – родичжирафа. У річках водяться крокодили, а на їх берегах – карликові бегемоти, які є одними з найрідкісніших тварин на Землі.

Всі яруси лісу населяють різноманітні птахи. Серед них багато папуг. Птах-носоріг має великий і товстий дзьоб для збирання плодів.

Змії, більшість з яких отруйні, також живуть на деревах. Зелений колір тіла робить їх схожими на ліани і дозволяє майстерно маскуватися серед листя. Однією з найнебезпечніших змій у світі вважають деревну кобру – мамбу. Вона агресивна і дуже отруйна. Її сильна отрута вражає нервову систему і за кілька хвилин людина втрачає свідомість та вмирає.

В усіх ярусах лісу поширені різноманітні комахи. Багато великих яскравих метеликів. В екваторіальних лісах живе найважча на планеті комаха – жук-голіаф. Він важить 100 г, але не зважаючи на це, може літати. Деякі види мурашок пересуваються довгими колонами, поїдаючи все живе на своєму шляху. Дуже небезпечною є муха цеце, яка переносить збудника хвороби, що викликає загибель свійських тварин і сонну хворобу у людей.

Вологі екваторіальні ліси змінюються перемінно-вологими субекваторіальними лісами, де поруч з вічнозеленими деревами ростуть і листопадні, які скидають листя у сухий сезон.

Срібляста горила
Срібляста горила

Значення

Екваторіальні ліси мають велике господарське значення. В них ростуть дерева, що мають цінну (міцну й красиву) деревину – чорне (ебенове), червоне, сандалове. З неї виготовляють дорогі меблі. Кавове дерево стало родоначальником культурної кави. Олійна пальма дає харчову і технічну пальмову олію. Винна пальма використовується для приготування вина. З листя, кори та плодів багатьох рослин виготовляють ліки.

Проте в природі екваторіальні ліси мають всепланетне значення. Рослини вологого лісу поглинають величезну кількість вуглекислого газу і виділяють в атмосферу Землі кисень. Тому їх називають головним джерелом кисню, „легенями планети”. На жаль, ліси десятиліттями вирубувалися під поля і плантації, для заготівлі деревини. Слідом за вирубаними деревами зникають і тварини.

Znaliwo.jpg

А ви знали, що …?

•Червоно-жовті фералітні ґрунти можуть утворювати на поверхні суцільну тверду кірку. Вміст заліза в ній може сягати 25%. За таких умов ґрунт можна використовувати як залізну руду.

Список використаної літератури

1. Кобернік С. Г., Скуратович О. Я.: Географія материків і океанів: Підручник для 7 кл. загальноосвіт.навч. закладів. — К.: Навч. книга, 2002. — 319 с.: іл., карти.

2. Урок Карпюк Г. І. , викладача Українського гуманітарного ліцею КНУ ім. Т. Шевченка

3. Й. Р. Гілецький, М. М. Богович.:Географія.Довідник.

4. Бойко В. М., Міхелі С. В. Географія материків і океанів: Підручник для 7 кл.


Відредаговано і надіслано Мазуренко М.С.


Над уроком працювали

Мазуренко М.С.

Карпюк Г. І.

Микитенко У.Д.

Источник: edufuture.biz

Найголовніші культурні рослини Африки
Етнографія — Народи Африки

Ми бачили, як Штульман, представник культур но-історичної школи, малює картину распро дження культури в Африці. Ці та подібні шв згляди досі користуються визнанням у широких колах буржуазія них етнографів, археологів, ботаніків і географів. Подивимося, чи правильно думка, що аборигенне населення Африки було настільки бідно і несамостійно, що не мало майже ніякої культури. Теорія Штульман в значній мірі заснована на вивченні розповсюдження культурних рослин, тому ми розпочнемо з з’ясування цього питання.

В даний час головним хлібним рослиною африканців є сорго { Sorghum vulgare Perseori ), яке, поряд з просом і рисом, становить основну їжу всього населення Західного і Східного Судану, Ефіопії, Південної та Східної Африки. На одностайну думку ботаніків, батьківщина сорго — Африка. Серед безлічі різних видів сорго найбільше значення мають посухостійкі види, поширені у смузі степів: кафрський сорго, дурра і суданська трава. Кафрський сорго ( S . caffrorum ) поширене в Південній Африці, яка і вважається його батьківщиною. У Центральній і Східній Африці виростає сорго негритянське ( S . bantum Yakushev ), також відбувається з цих районів Африки. Поряд з ними існують види волого-тропічного типу, як, наприклад, Гвінейська сорго ( S . Guineense Stapf .).

Сорго_било введено в. культуру дуже давно. Безсумнівно, що сорго обробляють в Західній Африці ще з епохи неоліту. Про нього згадують арабські мандрівники. Наприклад, Абу Саїд Хассан повідомляє ще в IX ст., Що в країні Дзендзі, як називали араби негритянське населення Східної Африки, головну їжу становила дурра, а аль Бекрі, описуючи в 1067 р. країни Судану, говорить, що дурра, привезена з півдня , становила основну їжу жителів оазисів Сахари.

Інша хлібна культура — африканське просо ( Pennisetum typhoi deum ) поширена в сухих районах — в смузі сахеля в Західному Судані і в Східному Судані. Ця культура, на думку ботаніків, також африканського походження. Берберський мандрівник ібн Батута, який відвідав Судан в 1354 р., говорить, що місцеве населення обробляє злакова рослина анлі, що, безсумнівно, означає просо, так як туареги і тепер називають цю культуру Енель.

Третя зернова культура — фоніо ( Digitaria exilis Stapf ), на вигляд нагадує дрібне просо, також має Західноафриканське походження. Культура фоніо поширена тепер по всьому Західному Судану-від Гвінеї до країн хауса. Ібн Баттута називає це рослина місцевим терміном фуні, звідки і відбулася його назва фоніо.

В Африці, поряд з сорго, просом та фоніо, з найдавніших часів обробляється рис. Існують різні види рису західноафриканського походження. Деякі багаторічні дикоростучі види рису широко використовуються місцевим населенням в Сенегалі і тропічній Африці (Огові- za Barthii A . Chev . та ін.) У Центральній Африці поширений вид О. Schweinfurthiana Prod , та ін В даний час в Африці найширше поширений рис індійського походження ( Oryza sativa L .), поступово витісняє місцеві сорти. Поширення цього виду рису («культурного рису»), очевидно, пов’язано з появою в Африці в VIII в. арабів, так як відомо, що халіфи посилено впроваджували культуру рису. Однак задовго до арабів Страбон (I в. До н. Е..) Згадує, що рис обробляється в оазисі Аугіла (нині Ауджіла), де, очевидно, вирощувалися місцеві сорти рису.

Інші зернові культури — пшениця і ячмінь — вирощувалися в Північній Африці з глибокої давнини. Походження пшениці залишається поки неясним. На думку академіка М. І. Вавилова, який вивчав це питання, батьківщиною твердих пшениць була Ефіопія. У всякому разі, в Єгипті вже з найдавніших часів вирощувалась полба ( Triticum di — Сосса Schrank), як одна з найважливіших хлібних культур.

У 1949-1953 рр.. при археологічних дослідженнях в Саккара біля піраміди Джосера були знайдені зерна пшениці ( Triticum топососсіт). Таким чином, можна вважати тепер встановленим, що єгиптяни епохи III династії, крім полби (по егіц. bdt ) і ячменю (по егип. It ), обробляли також пшеницю (за егип. swt ). Ячмінь здавна обробляється в стародавньому Єгипті, Карфагені, Кіренаїка і в оазисах Сахари. У XVI в. він засвідчений в Судані — в Тімбукту і Гао.

До числа зернових рослин, введених в культуру африканцями, відноситься також Теффі ( Eragrostis abyssinica Lihk .). Теффі — г одна з зернових культур північно-східної Африки. У дикорослому стані він зустрічається в області оз. Чад, де місцеве населення називає його каша і використовує в пшЦу. Найбільше значення Теффі отримав в Ефіопії, де в межах помірного поясу (війна-дега) Теффі, поряд з дагуссу, становить основу харчування всієї країни.

Так йшла справа з найголовнішими зерновими культурами Північної Африки, Судану, Східної і Південної Африки.

Населення смуги тропічного лісу обробляло, як і тепер, по перевазі коренеплоди, різні бобові та олійні культури. Бульби одного з найдавніших культурних рослин тропіків — ямсу ( Dioscorea sp .) — містять багато крохмалю; їх сушать і розмелюють в «борошно. Серед безлічі видів ямсу існують види місцевого, африканського походження. Арабські мандрівники згадують про обробітку ямсу в X в. В країні Малі (Західний Судан) і називають його кафі, — назва це збереглося за ним в багатьох мовах Західного Судану. Португальці познайомилися з ним у XV в. й назвали його ін’ям (від мандінгского назви ямсу — н’ямбі).

Найбільш поширена бобова культура Африки — коров’ячий горох ( Vigna sinensis h .) — по дослідженнях радянського ботаніка Іванова був окультурено в Східній і Південній Африці. У Західній Африці коров’ячий горох відомий під назвою ніебе і вирощує там з найдавніших часів. У деяких племен еве у Верхній Гвінеї культура бобових була настільки розвинена, що сусіди прозвали їх бобое-дами.

Інший вид бобової культури-воандзея (‘V oandzeiea subterranea Thon ), або земляні боби,-також африканського походження і здавна вирощують в Африці. Арабські мандрівники розповідали, що в країні Малі в XIV в. населення вживає в їжу зерна зразок бобів, які викопують із землі і їдять в смаженому вигляді.

Одна з найважливіших олійних культур — кунжут ( Sesamum L .) — також була освоєна як культурна рослина в Африці. Ботаніки вважають Західну Африку батьківщиною видоутворення кунжуту, так як найбільше число видів його зосереджено саме там. Культурний, так званий «індійський кунжут» ( S . Indicum L .) відбувається, незважаючи на своє ботанічна назва, також з Африки. До числа рослин африканського походження відноситься інша олійна культура — рицина ( Ricinus communisL .), розповсюджена в дикому і культурному стані в Східній Тропічній Африці. Її використовують для приготування їжі і для обробки шкур і шкір. До числа олійних культур відноситься також каріте ( Butyrospermum Parkii Koschy ) , батьківщиною якого вважається Західна Африка. Ібн Баттута описує його під назвою Гарті: «фрукт начебто груші. З кісточок його роблять масло для приготування їжі, для світильників, для мазей і, змішуючи його із землею, вживають при будівництві будинків ».

Одне з найважливіших культурних рослин — олійна пальма ( Elaeis guineensis Jacq .), основне джерело рослинних жирів місцевого населення тропічної Африки. Ботаніки вказують, що олійна пальма введена в культуру в басейні нижньої течії р.. Конго, де вона і тепер зустрічається в дикому стані. Вже перші португальські мандрівники повідомляють про олійної пальми і про способи добування пальмової олії. Культура її здавна була поширена по всьому поясу тропічних лісів.

З найдавніших часів поширена в Африці і кокосова пальма { Cocos nucifera ). Зазвичай вважають, що кокосова пальма занесена арабами з південної Азії. Масуді, який писав у X ст. про країни Дзендзі 1 , вже згадує про кокосової пальми. На західному березі Африки кокосова пальма з’явилася значно пізніше, лише в XVI-XVII ст.

Фінікова пальма — найдавніше культурна рослина Північної Африки. Про культуру фінікової пальми у лівійців і гарамантов згадує Геродот. Арабські мандрівники повідомляють, що вона була поширена в країнах Магрибу та в Сахарі. Ботаніки схиляються до того, що Північна Африка — батьківщина деяких видів фінікової пальми. Фігове дерево — також одна з найдавніших культур Північної Африки і була відома ще в стародавньому Єгипті.

До числа рослин безсумнівно африканського походження відноситься високае ^ вічнозелене дерево кола ( Cola acuminata Schott ), різні види якого поширені по всій Західній Африці і в дикому стані зустрічаються в лісах Ліберії і Берега Слонової Кістки. Плоди його використовуються як наркотик. Назва кола — африканського походження. Перші португальські мандрівники в XVI в. згадують про горіхах кола, називаючи їх горо, що, очевидно, передає назву їх на мові мандінго (Гуро).

Африканське походження має також схоже з перцем рослина малагетта ( Aframomum melequeta К. Schum.), тепер повністю витіснене південноазіатської видами перцю. У XV в. у португальських та іспанських купців малагетта користувалася широкою популярністю і служила головним предметом вивозу з західного берега Африки. Пізніше її змінив гвінейський перець ( Piper guineense Schum . et Thonn .), званий також «перцем ашанті». У XV в. місцеве населення обробляло його в Анголі та Беніні. Цей вид перцю користувався такою славою, що в XVI в. його вивозили з Гвінеї через Сахару в Марокко.

Найдавніші культурні рослини Африки — столовий кавун ( Cit rullus vulgaris Schrad .) та кормової кавун (С. colocynthoides Pang .) — за твердженням ботаніків походять з Центральної або Південної Африки. У дикому вигляді кавун досі зустрічається в Південній Африці в пустелі Калахарі.

До числа рослин, що зустрічаються в Африці з найдавніших часів, відноситься також бавовник ( Gossypium herbaceum L .), деякі види якого мають африканське походження. Культурні види бавовнику походять з Індії і проникли в Африку дуже давно. Аль Бекрі в XI в. писав, що в Західному Судані в країні Текрур проколо кожного будинку відводиться невелика ділянка для розведення бавовнику. Країни Західного Судану здавна славилися своїми бавовняними тканинами. Так, Гана, Тімбукту і деякі міста в країнах хауса ще в XI-XII ст. займалися виготовленням тканин на збут. В XI столітті в Судані було відомо також барвне рослина хна { Lawsonia inermis L .) *

Такі найголовніші культурні рослини Африки, частково введені в культуру самими африканцями, частково відомі їм з найдавніших часів.

На думку ботаніків, банан, таро і дагуссу мають безсумнівно азіатське походження і занесені в Африку в глибокій старовині. У всякому разі банан, батьківщиною якого вважається південно-східна Азія, був відомий на східному березі Африки вже в X в. Перші португальські мандрівники, що відвідали західний берег Африки на початку XVI ст. у вже згадують про бананах. Коли в середині XIX в. були відкриті ^ стоки Нілу і мандрівники проникли в область оз. Вікторія, вони знайшли,, що населення Уганди і сусідніх областей харчувалося переважно бананами.

Таро ( Colocasia antiquorum Schott ), бульбове крохмалистих рослина, також, очевидно, було поширене в Центральній Африці задовго до появи арабів. Те ж можна сказати і про дагуссу, або елевзіне ( Eleusine coracana Gaertn .). Це одне з основних хлібних рослин північно-східної Африки. Поряд з Теффі дагуссу становить основу харчування більшості населення Ефіопії. Назва дагуссу — ефіопського походження: Амхарці називають її дагуссу, у південній Ефіопії, в країні Каффа — дагоссо і т. д.

Деякі рослини, як то: гранат, цукровий очерет і, можливо, цибуля, введені в ужиток народів Судану і Східної Африки, очевидно, арабами. Відомо, що всі ці рослини з’явилися в Єгипті після арабського завоювання, очевидно, лише в XII-XIII ст.

У XVI в. після відкриття Америки португальці завезли до Африки маніоку ( Manihot utilissima Pohl ), батати, або солодка картопля (1ро- moea batatas Lam .), кукурудзу ( Zea mays L .) і ананас.

З XVII в. в Африці з’явилися нові рослини американського походження: гуава ( Psidium guajava L .) і стручковий перець.

У XVIII в. також з Америки був завезений до Африки арахіс (Ага- chis hypogaea L .), або земляний горіх, китайський горішок, авокадо ( Persea gratissima Gaertner ), динне дерево ( Carica papaya L .). Нарешті в XIX в. в Африку проникли культури какао і томату з Америки і манго з Індії.

Отже, ми бачимо, що народи Африки ввели в культуру безліч рослин, що поширилися пізніше по всьому світу. До числа їх відносяться хлібні культури Африки: сорго, просо, фоніо, Теффі, а з коренеплодів деякі види ямсу, деякі з олійних культур (олійна пальма, каріте, кунжут і касторове дерево). Те ж можна сказати про бобових культурах — ніебе і воандзее, а також про деякі види перцю, горісі кола, що стали всесвітньо відомими кавунах та багатьох інших.

 

Источник: 04.com.ua

ПРИРОДА МАТЕРИКІВ І ОКЕАНІВ

 

§ 27. РОСЛИННИЙ І ТВАРИННИЙ СВІТ АФРИКИ

 

— Яка теплова смуга Землі отримує найбільше тепла? Чому?

Розташування Африки в жаркій смузі зумовило багатий та різноманітний рослинний і тваринний світ материка.

По обидві сторони від екватора простяглися тропічні ліси. Тут завжди тепло й випадає багато опадів. Тропічні ліси вічнозелені та багатоярусні. У верхньому ярусі ростуть дерева з розлогими кронами, заввишки до 80 м. Під ними ростуть пальми, фікуси, банани, деревовидні папороті, ліани, орхідеї. Гілки дерев і чагарників нижнього ярусу настільки переплітаються, що утворюють непрохідні хащі, через які майже не проходить світло.

— Розгляньте тварин, які живуть у тропічних лісах, прочитайте їх назви (мал. 80).

Рослини африки вікіпедія

Королівський пітон                     Шимпанзе                   Жук-голіаф

Рослини африки вікіпедія

Окапі                           Папуга  жако                   Птах-носоріг

Мал. 80. Тварини тропічних лісів Африки

 

Рослини африки вікіпедія

Мал. 81. Африканська савана з акаціями і баобабом

На територіях Африки, де випадає менше опадів, на північ та південь від тропічних лісів простяглися безкраї ділянки, вкриті травами й поодинокими деревами та чагарниками, — це савани.

У рослинному покриві саван переважають слонові трави, висота яких сягає 5 м.

Ці трави є їжею слонів, за що й отримали таку назву.

У саванах ростуть акації з кроною у вигляді парасольок і найтовстіші на Землі дерева — баобаби (мал. 81).

В африканських саванах живуть великі травоїдні тварини, які великими табунами кочують у пошуках їжі та води. Це — слони, жирафи, зебри, буйволи, антилопи. Багато в савані хижаків. Це — леви, гепарди, шакали, гієни. Біля водойм можна зустріти бегемотів та носорогів. У савані безліч птахів. Найбільший з них — африканський страус. Біля водойм живуть чаплі, фламінго, пелікани та марабу.

— Розгляньте тварин, які живуть у саванах, прочитайте їх назви (мал. 82).

Рослини африки вікіпедія

Африканський страус                Лев                                Жираф

Мал. 82. Тварини африканських саван

На півночі Африки розташовані пустелі

Які природні умови в пустелях Африки і Євразії? Як рослини й тварини пристосувалися до виживання в умовах пустелі?

У пустелях Африки та Євразії подібні природні умови. Тому рослинний і тваринний світ пустель цих материків подібний. Рослинний покрив дуже розріджений і бідний. Тут живуть верблюди, антилопи, гієни, шакали, гепарди. Є багато змій, черепах, ящірок.

Там, де в пустелі підземні води підходять близько до по-верхні, ростуть різні чагарники, акації та пальми. Такі місця в пустелі називають оазами.

Головною рослиною оазисів є фінікова пальма, яка дає людям затінок і смачні плоди.

У тропічних лісах і саванах Африки розмаїття рослин і тварин. У пустелях живуть організми, які пристосувалися до нестачі води.

— 1. Чому рослинний і тваринний світ Африки дуже різноманітний? 2. Яким є рослинний і тваринний світ тропічних лісів? 3. Які рослини й тварини поширені в африканській савані? 4. Які рослини й тварини є в пустелях Африки? Як вони пристосувалися до виживання в умовах нестачі води? 5. Знайдіть інформацію та підготуйте повідомлення про рослину чи тварину, поширену в Африці.

В Африці живуть чотири з п’яти найпрудкіших тварин на Землі: гепард, антилопа гну, лев і антилопа Томсона. Вони можуть бігати зі швидкістю понад 80 кілометрів на годину.

В Африці живе найбільша тварина суходолу — африканський слон. Його маса може сягати 7 тонн.

Источник: subject.com.ua