Світовий океан – унікальний витвір природи, джерело різноманітних ресурсів. Він становить основну частину гідросфери, покриваючи 71% поверхні нашої планети.

Світовий океан умовно поділяють на чотири океани, розмежовані материками. У південних широтах їх межами прийнято вважати лінії меридіанів від крайніх точок материків.

Тихий океан – найбільший, його площа становить ⅓ загальної поверхні земної кулі або майже половину площі Світового океану. У ньому відкрито найглибшу западину світу – Маріанський жолоб (11 022 м), відкрила Маріанський жолоб у 1875 році британська експедиція на судні «Челленджер». Рекордні дані про глибину отримано англійським судном «Челленджер» 1951 року.

Атлантичний океан – другий за розмірами, становить ¼ площі Світового океану. Зі сходу він омиває береги Північної та Південної Америки, із заходу – береги Європи та Африки.

Індійський океан – третій за розміром, становить ⅕ частину Світового океану. На його площині можна розмістити пів-Євразії.

Північний Льодовитий океан – найменший за площею (1/20 площі Світового океану) і глибиною.

Моря, затоки й протоки.

Море – це частина океану, яка більш-менш відокремлена від нього ділянками суходолу, групами островів або підвищенням дна. Море відрізняється від океану, до якого воно входить, температурою та солоністю води, системою течій, іншими ознаками.

Розрізняють моря внутрішні та окраїнні. Внутрішні – це ті, що глибоко вдаються в суходіл і сполучаються з океаном протоками. Наприклад, Середземне, Чорне, Азовське.

Окраїнні моря трохи вдаються в суходіл і відокремленні від океану островами, півостровами і нерівностями дна. Наприклад Берингове, Бринцове.

Затока – частина моря, океану (інколи річки, озера), що глибоко вдається в суходіл. Наприклад, біля берегів України – Одеська затока, у західній частині Європи – Біскайська, на півдні Євразії – Бенгальська, біля узбережжя Америки – Мексиканська.

Протока – порівняно вузька смуга води, що розділяє ділянки суходолу і сполучає суміжні водні басейни або їх частини. Наприклад, Берингова протока розділяє Євразію та Північну Америку і сполучає два океани — Тихий та Атлантичний. Керченська протока відокремлює Керченський півострів від Таманського і сполучає Чорне та Азовське моря, протока Босфор розмежовує Європу та Азію.

На безмежних просторах Світового океану, крім материків, є безліч островів.

Материк – величезна ділянка суходолу, що з усіх боків або майже усіх боків оточена морями або океанами.

Острови – порівняно невеликі ділянки суходолу, з усіх боків оточені водою. Якщо острови розташовані недалеко один від одного, то таку групу називають архіпелагом. Найбільший острів – Гренландія; за площею він у 3,5 рази більший за територію України. За походженням острови поділяють на материкові, вулканічні й коралові.

Материкові – це частина материка, що відокремилася внаслідок руху земної кори. Розташовані переважно на материковому шельфі. Наприклад, острів Мадагаскар.

Вулканічні — утворилися під час виверження вулканів на дні морів та океанів. Вони невеликі за площею, розміщуються групами, у рельєфі виокремлюються підвищені конуси вулканів. До них належать Гавайські, Курильські та інші острови.

Коралові острови складені вапняковими скелетами коралових поліпів – дрібних тварин, які живуть у тропічних водах. Такі острови утворюються на мілководді (до 50 м) між 30* пн.ш. і 30* пд.ш., тобто в теплих водах де можуть розвиватися поліпи. Найбільша коралова споруда в світі — Великий Бар*єрний риф біля східних берегів Австралії. Кораловий острів, що має форму суцільного або розірваного кільця, називають атолом.

Півострів– ділянка суходолу, сполучена з материком і оточена з трьох боків водою. Найбільшим півостровом у світі є Аравійський. Його площа майже в 5 разів більша за територію України. Найбільший півострів України – Кримський.

Властивості вод Світового океану.

Промі́ле— одна тисячна, на відмінну від відсотка, частка якої-небудь величини. В проміле визначають солоність води, нахил річки, вміст алкоголю в крові, похил рейкових шляхів у підземних виробках (за правилами безпеки від 3 до 5‰) тощо. Зазвичай позначається символом «‰». 1‰ = 0,1%

Вода Світового океану солона. Це пояснюється тим, що за мільйони й мільйони років річки земної кулі виносили із суходолу в Світовий океан величезні маси розчинених у них речовин, у тому числі й солей. У результаті кругообігу води в природі вода з океану випаровувалася, а розчинені в ній речовини осаджувалися й нагромаджувалися. Вода в океані ставала дедалі солонішою.

Кількість речовин у грамах, розчинених у 1 л води, називають її солоністю; одиниця вимірювання солоності води – проміле (‰). Якщо солоність води менш ніж 1%, то таку воду називають прісною. Переважно це води суходолу. Солоність води у морях і океанів становить у середньому 35‰ (35 г солі на 1 л води). Солоність води в різних частинах Світового океану неоднакова. Біля берегів, де в океан впадають річки або стікають талі води льодовиків і снігів, солоність менша (32‰). Наприклад, Азовське море (12-14‰), що омиває береги України. А найсолонішим є Червоне море (42‰), яке омиває береги Африки та Азії.

Температура води в світовому океані змінюється від екватора до полюсів і від поверхні в глибину. Найвища вона у всіх верхніх шарах біля екватора (приблизно +28*С). З просуванням на північ і на південь від екватора температура поступово падає. Найнижча спостерігається біля полюсів – близько -2*С. Більша частина поверхні вкрита кригою та льодом.

Трапляються ділянки поверхні, де температура більша або нижча за навколишні води. Це пов*язані з течіями в Світовому океані.

Температура поверхневого шару води в океані змінюється протягом доби і відповідно до пори року.

Неоднакова температура у верхніх шарах води біля узбереж і в центральних частинах океанів. Улітку, нагріваючись великі ділянки суходолу віддають частину тепла прибережним водам. Узимку материки й великі острови охолоджуються, водночас охолоджують і воду. Отже, у центральних частинах океанів температура поверхневого шару води влітку нижча, а взимку вища, ніж біля узбереж.

Температура різко знижується тільки до глибини 700 м. Далі зміни відбуваються повільніше – у середньому на 2*С через кожний 1 км. На глибині понад 4 000 м температура залишається сталою – 0*С. Та цього не можна сказати про природний шар. У 1960 р. було зроблено цікаве відкриття. Батискаф «Трієст» дістався дна Маріанського жолоба. Температура води виявилася +2*С. Нагрівання природного шару пояснюється тим, що речовина мантії, нагріваючи земну кору, яка тут значно тонша, ніж на суходолі, передає своє тепло водам океану.

Источник: studopedia.org

 Тихий океан. Площа океану — 178,7 млн. км². Максимальна глибина – 11022 м (Маріанський жолоб). Кількість морів – 25. Найбільші моря – Філіппінське, Коралове, Тасманове, Південно-Китайське, Берингове. Найбільша затока – Аляска. Найбільші острови та групи островів – Зондські, Нова Гвінея, Нова Зеландія, Японські. Найпотужніші течії – Північна і Південна пасатні, Куросіо, Східно-Австралійська (теплі); Західних Вітрів, Перуанська, Каліфорнійська (холодні).

 

Тихий океан займає 1/3 усієї земної поверхні і 1/2 площі Світового океану. Майже посередині його розділяє екватор, через його акваторію проходить 180 меридіан. Оксан омивас береги п’яти материків: Євразії на північному заході, Австралії на південному заході, Антарктиди на півдні, Південної та Північної Америки на сході.

 

На півночі через Берингову протоку океан сполучається з Північним Льодовитим океаном. У південній частині умовні межі між трьома океанами – Тихим та Індійським, Тихим та Атлантичним – проводяться по меридіанах від крайньої південної материкової або острівної точки до антарктичних берегів.

 

Найбільше островів різних за своїм походженням зосереджено у західній частині океану.

 

Початок освоєння європейцями Тихого океану поклав Ф. Магеллан, експедиція якого здійснила в 1519-1521 рр. навколосвітню подорож. Багато відомостей про природу океану було зібрано під час плавань А. Тасмана, В. Беринга та Дж. Кука.

 

З початку XVIII ст. до кінця XIX ст. вивчалися фізичні властивості океанічних вод та проводились глибоководні дослідження океану. Особливо важливі результати мали експедиції англійського судна «Челленджер». Провів значні дослідження в Тихому океані адмірал Степан Макаров, що був членом експедиції на кораблі «Витязь».

 

Період з кінця XIX ст. характеризується комплексними дослідженнями океану, що проводяться з морських суден та берегових станцій. У другій половині XX ст. цікаві і різнобічні дослідження в межах Тихого океану проводили норвежець Тур Хейєрдал та француз Жак-Ів Кусто На сучасному етапі вивченням природи Тихого океану займаються спеціально створені міжнародні організації.

 

Тихий океан повністю знаходиться в межах однієї літосферної плити – Тихоокеанської. У місцях її взаємодії з іншими плитами виникли сейсмічноактивні зони, що утворюють Тихоокеанський сейсмічний пояс, відомий ще під назвою «‘Вогняне кільце». По краях океану на межах літосферних плит знаходяться найглибші його частини – океанічні жолоби. Однією із особливостей Тихого океану є хвилі цунамі, породжені підводними виверженнями вулканів і землетрусами.

 

Рельєф дна Тихого океану досить складний. Шельф добре простежується біля берегів Азії та Австралії. На дні океану знаходяться великі улоговини, розділені океанічними підняттями. Найбільшими підняттям є Східнотихоокеанське та Південнотихоокеанське, які входять у світову систему серединно-океанічних хребтів. На ложі океану знайдені найбільші поклади залізо-марганцевих конкрецій.

 

Кліматичні умови над територією Тихою океану зумовлені його розміщенням в усіх кліматичних поясах, крім полярних. Найбільше опадів буває поблизу екватора – до 2000 мм. Внаслідок того, що Тихий океан захищений суходолом від впливу Північного Льодовитого океану, його північна частина тепліша від південної.

 

У центральній частині океану панують пасати. В західній – мусонна циркуляція, яка відома своїми руйнівними тропічними ураганами – тайфунами. У помірних широтах переважає західне перенесення повітряних мас. На півночі і на півдні часто бувають шторми.

 

На півночі Тихого океану майже немає плаваючого льоду, оскільки вузька Берингова протока обмежує зв’язок з Північним Льодовитим океаном, де він утворюється. Лише Охотське та Берингове моря взимку вкриваються льодом.

 

Течії у Тихому океані відповідають загальній схемі їх утворення у Світовому океані. У зв’язку з тим, що океан дуже витягнутий із заходу на схід, у ньому переважають значні широтні рухи води. Найбільшими теплими течіями є Північна та Південна Пасатна, Міжпасатна протитечія, Куросіо, Північна-Тихоокеанська. Серед холодних течій вирізняються Течія Західних Вітрів, Каліфорнійська та Перуанська.

 

Органічний світ Тихого океану характеризується надзвичайним багатством і різноманіттям видового складу. Лише в його поверхневому шарі виявлено понад тисячу видів мікроорганізмів, що входять до складу планктону. Одним з найбагатших за видовим складом організмів є розташоване у помірному поясі Японське море.

 

Виділяються багатством форм життя коралові рифи тропічних і екваторіальних широт. Найбільшою кораловою будівлею є Великий Бар’єрний риф біля східного узбережжя Австралії, де живуть тропічні види риб, червів, морських їжаків, морських зірок, кальмарів, восьминогів.

 

Багато видів риб і тварин мають промислове значення. Так, у північній частині океану поширені лососеві риби – лосось, кета, горбуша. У центральній частині багато тунця і оселедця. Біля західного узбережжя – анчоусів.

 

Тихоокеанське узбережжя Південної Америки подекуди вкрите численними колоніями птахів (бакланів, пеліканів, пінгвінів).

 

В океані водяться також ссавці: кити, дельфіни, морські котики, морські бобри (трапляються лише в Тихому океані). Ще однією особливістю Тихого океану є наявність тварин-гігантів. Наприклад, молюск тридакна, камчатський краб, китова акула, синій кит.

 

На Тихий океан припадає половина світового вилову риби. Крім риби, промислове значення мають молюски, краби, креветки. У країнах Східної Азії у штучних умовах вирощують різні види водоростей та молюсків.

 

В окремих частинах шельфу (біля США, Австралії) видобувають нафту, кам’яне вугілля, металеві руди. Через Тихий океан проходять важливі морські шляхи. Вони є найдавнішими на Землі.

До берегів Тихого океану виходять території понад 50 країн, у яких проживає майже 1/2 населення Землі.

 

Надмірна господарська діяльність людини призвела до знищення та значного скорочення чисельності багатьох цінних тварин, особливо китів та морських котиків. Нині полювання на них істотно обмежене. З кожним роком зростає забруднення океанічних вод нафтою і нафтопродуктами, що надходять з материків.

 

Атлантичний океан. Площа океану – 91,7 млн.км.² Максимальна глибина – 8742 м (жолоб Пуерто-Ріко). Кількість морів – 16. Найбільші моря – Саргасове, Карибське, Середземне. Найбільша затока – Мексиканська. Найбільші острови та групи островів – Великі Антильські, Великобританія, Ньюфаундленд, Ісландія, Ірландія. Найпотужніші течії – Гольфстрім, Бразильська, Північна і Південна пасатні (теплі), Бенгальська, Лабрадорська, Канарська, Західних Вітрів (холодні).

 

Атлантичний океан простягається від субарктичних широт до Антарктиди. Він межує з Тихим океаном на південному заході, Індійським – на південному сході та Північним Льодовитим – на півночі.

 

Берегова лінія материків, що омиваються водами Атлантичного океану, дуже розчленована тільки у Північній півкулі. Тут є багато внутрішніх морів, особливо на сході. Більша частина островів розташована біля суходолу і має материкове походження. Шельфова зона океану невелика – 7 % його площі.

 

Атлантичний океан люди почали освоювати ще з прадавніх часів. Починаючи з XV ст. Атлантичний океан стає головним водним шляхом людства і свого значення не втрачає й нині.

 

Перший період дослідження океану тривав до середини XVIII ст. Він характеризувався вивченням розподілу океанічних вод і встановленням меж океану. Пізніше проводились глибоководні дослідження і вивчались властивості водних мас. Комплексні дослідження природи Атлантики розпочались з кінця XIX ст.

 

У наш час понад 40 наукових кораблів з різних країн продовжують вивчати природу океану. Океанологи ретельно досліджують взаємодію океану і атмосфери, спостерігають за Гольфстрімом та іншими течіями, за рухом айсбергів.

 

Згідно з теорією літосферних плит Атлантичний океан є відносно молодим. Майже меридіонально простягається Серединно-Атлантичний хребет, який розділяє ложе океану на дві приблизно рівні частини. На півночі окремі вершини хребта підносяться над водою у вигляді вулканічних островів, найбільшим з яких є Ісландія.

 

Материкова обмілина найбільшу ширину має у Північному та Балтійському морях. Тут шельф простягається на 200-400 км.

 

Оскільки Атлантичний океан знаходиться в усіх кліматичних поясах, клімат його просторів досить різноманітний. Більша частина океану розташована у тропічних та помірних широтах. Кліматичні умови тут визначають пасати і західні вітри. Найбільшої сили вітри досягають у помірних широтах південної частини Атлантичного океану.

 

У районі Північної Атлантики поблизу о. Ісландія знаходиться центр зародження циклонів, які значною мірою впливають на природу всієї Північної півкулі.

 

Середні температури поверхневих вод в Атлантичному океані значно нижчі, ніж у Тихому. Це пояснюється впливом холодних вод і льоду, що надходять з Північного Льодовитого океану та з Антарктики.

 

Течії в Атлантичному океані, внаслідок значної його протяжності з півночі на південь, мають майже меридіональне спрямування. Вони характеризуються надзвичайною активністю переміщення водних мас з одних широт в інші. Найпотужнішими теплими течіями є Гольфстрім, Бразильська, Північна і Південна пасатні, холодними – Течія Західних вітрів, Бенгальська, Лабрадорська, Канарська.

 

У високих широтах трапляється багато айсбергів та дрейфуючої криги. Айсберги на півночі сповзають з Гренландії, а на півдні – з Антарктиди. Тепер за рухом айсбергів спостерігають за допомогою штучних супутників Землі.

 

Органічний світ Атлантичного океану за видовим складом бідніший, ніж Тихого. Це пояснюється геологічною молодістю першого і дещо прохолоднішими кліматичними умовами. Але, незважаючи на обмежену кількість видів, запаси риби та інших морських тварин у цьому океані досить значні.

 

В Атлантичному океані є майже всі природні пояси. Своєрідністю виділяються природні комплекси окремих морів та заток. Особливо це стосується внутрішніх морів: Середземного, Чорного, Північного та Балтійського.

 

Органічний світ більш багатий у помірних широтах. Найсприятливіші умови життя багатьох видів риб склались у північній та північно-західній частині океану, де змішуються потоки теплих і холодних течій. Тут промислове значення мають тріска, оселедець, морський окунь, скумбрія, мойва.

 

У північному субтропічному поясі знаходиться Саргасове море, відоме велетенськими саргасовими водоростями.

 

Через Атлантичний океан пролягають найважливіші морські шляхи, що сполучають країни Європи й Африки з Новим Світом. На узбережжі і островах Атлантичного океану знаходяться всесвітньовідомі райони відпочинку та туризму.

 

Історично склалося, що Атлантичний океан давно став місцем інтенсивного рибальства і звіропромислу на китів, тюленів, моржів. Більша частина вилову риби припадає на північну частину океану. Крім риби в океані добувають крабів, кальмарів, омарів, устриць, лангустів.

 

Дно Атлантичного океану багате на корисні копалини. Підводні родовища кам’яного вугілля видобувають Велика Британія і Канада. З морського дна видобувають нафту в Мексиканській та Гвінейській затоках, Північному морі.

 

Останнім часом надмірний вилов риби і промисел морських тварин призвели до значного скорочення біологічних ресурсів Атлантики, а тому необхідні термінові заходи, спрямовані на відновлення їх запасів. Викликає тривогу екологічний стан Середземного та Північного морів. Найбільшим джерелом забруднення Північного моря є нафта, робота бурових платформ. Атлантичний океан вже не в змозі самоочищатись та відновлювати свої біологічні ресурси.

Індійський океан. Площа океану — 76,2 млн. км². Найбільша затока – Бенгальська. Максимальна глибина – 7729 м. Найбільші острови – Мадагаскар, Шрі-Ланка. Кількість морів – 11. Найпотужніші течії – Південна Пасатна, Мусонна, Західних вітрів, Сомалійська. Найбільші моря – Аравійське, Червоне.

Індійський океан посідає третє місце за розмірами. Він більшою своєю частиною лежить у Південній півкулі. На півночі він омиває береги Євразії, на заході – Африки, на півдні – Антарктиди, а на сході Австралії. Берегова лінія Індійського океану розчленована слабо. Океан має незначну кількість морів та островів. На півночі глибоко врізаються в суходіл Бенгальська і Перська затоки та Аравійське море. З півночі Індійський океан ніби огорнутий сушею, в результаті чого він єдиний з океанів, не зв’язаний з Північним Льодовитим.

Окремі знання про Індійський океан були нагромаджені ще за 3 тис. років до нашої ери індійськими, єгипетськими та фінікійськими мореплавцями. Перші описи маршрутів плавання водами океану склали араби.

 

Після відкриття Індії Васко да Гамою в 1499 р. європейці почали освоювати Індійський океан. Перші заміри глибин океану були зроблені під час експедиції англійського мореплавця Джеймса Кука.

 

Комплексне вивчення природи Індійського океану починається з кінця XIX ст., але лише в наш час науково-дослідні експедиції з різних країн світу ретельно вивчають природу Індійського океану та його ресурси.

 

Індійський океан утворився в результаті розколу давнього материка Гондвана на окремі частини. Він знаходиться в межах трьох літосферних плит – Індо-Австралійської, Африканської та Антарктичної. Серединно-океанічні хребти Аравійсько-індійський, Західно-індійський та Австрало-Антарктичний – є межами між цими плитами. Підводні хребти і підняття поділяють океанічне ложе на окремі улоговини.

 

Шельфова зона вузька. Більша частина океану розміщена у межах лож і має значні глибини (4000-6000 м). Найбільші глибини знаходяться поблизу Великого Зондського жолоба.

 

Кліматичні особливості океану зумовлені його географічним положенням. Індійський океан надійно захищений горами від проникнення холодних повітряних мас з півночі. Тому температура поверхневих вод у північній частині океану станови +29 °С, а у Перській затоці влітку підвищується до +30 … +35 °С.

 

Важливою особливістю природи Індійського океану є мусонні вітри та утворена ними Мусонна течія, яка змінює свій напрям за сезонами. Частими є урагани, особливо біля острова Мадагаскар.

 

Найхолоднішими є води на півдні океану, де відбувається вплив Антарктиди. Тут трапляються айсберги.

 

Солоність поверхневих вод вища, ніж середня у Світовому океані. Рекорд солоності зафіксовано у Червоному морі — 41 ‰.

 

На відміну від північної частини океану, де циркуляцію вод визначають мусони, у південній – течії відповідають загальній схемі розміщення у Світовому океані. Найпотужнішими теплими течіями є Південна Пасатна та Мусонна, холодними – Течія Західних Вітрів та Сомалійська.

 

Органічний світ Індійського океану різноманітний. Тропічні водні маси багаті планктоном. До найпоширеніших риб належать сардинела, скумбрія, летючі риби, тунець, макрель, камбала, численні акули.

 

Особливо насичені життям райони шельфу та коралові рифи. В теплих водах океану водяться велетенські морські черепахи, морські змії, багато кальмарів та каракатиць, морських зірок. Ближче до Антарктиди можна побачити китів і тюленів.

 

У північних районах Індійського океану набуває розвитку промислове рибальство, яке нині дає лише 5% від світових виловів риби.

 

З давніх часів в Індійському океані, особливо у Перській затоці та навколо острова Шрі-Ланка добували перлини. На шельфі океану нині видобувають нафту, природний газ, руди металів. Найбільші світові родовища нафти знаходяться у Перській затоці. Під час видобутку і транспортування нафти досить часто трапляються аварії, внаслідок чого забруднюються океанічні води.

 

Через Індійський океан, особливо північну його частину, проходять важливі судноплавні траси. Збудований наприкінці XIX ст. Суецький канал з’єднав Індійський океан з Середземним морем.

 

Теплі води і мальовничі коралові острови Індійського океану приваблюють увагу туристів з різних країн світу.

 

Північний Льодовитий океан. Площа океану – 14,1 млн. км2. Максимальна глибина — 5527 м. Кількість морів – 11. Найбільші моря – Гренландське, Норвезьке, Карське, Бофорта. Найбільша затока – Гудзонова. Найбільші острови і групи островів – Гренландія, Канадський Арктичний архіпелаг, Шпіцберген, Нова Земля. Найпотужніші течії – Норвезька, Шпіцбергенська (теплі), Східногренландська (холодна).

 

Північний Льодовитий океан – найменший з океанів. Він займає центральну частину Арктики і знаходиться на північ від материків Північна Америка та Євразія. Береги Північного Льодовитого океану дуже розчленовані.

 

Моря Північного Льодовитого океану переважно окраїнні. Більшість островів зосереджена біля материків: Гренландія, Канадський Арктичний архіпелаг, Шпіцберген, Земля Франца-Йосифа, Нова Земля, Новосибірські острови та інші.

 

Північний Льодовитий океан сполучається широкими протоками з Атлантичним океаном. Зв’язок з Тихим океаном відбувається через вузьку Берингову протоку.

Дослідження Північного Льодовитого океану складні й небезпечні.

 

Наприкінці XVIII ст. за результатами плавання російської експедиції Вітуса Беринга була складена достовірна карта західної частини океану. Перші відомості про природу навколополярних областей були отримані лише наприкінці XIX ст. під час дрейфу судна норвезького дослідника Фрітьофа Нансена, пізніше плавання російського полярного дослідника Георгія Сєдова.

 

У 1932 р. російський учений Отто Шмідт очолив експедицію на криголамі «Сибіряков», у ході якої були проведені заміри глибини, встановлено товщу льодового покриву в різних частинах океану, здійснювались спостереження за погодою.

 

Нині для дослідження океану використовують авіацію і космічні апарати, з яких надходить інформація про зміни стану атмосфери над Арктикою та про переміщення криги.

Дно Північного Льодовитого океану має досить складну будову: океанічні хребти тут чергуються з глибоким розломами.

 

Характерна особливість океану – великий шельф, який займає понад 1/3 його площі, великі глибини в центральній частині, що чергуються з підводними хребтами Гекеля, Ломоносова, Менделєєва.

 

Кліматичні умови океану визначаються його полярним положенням. Протягом року над океаном панують арктичні повітряні маси.

 

Більша частина сонячної енергії відбивається льодом. Внаслідок цього середня температура повітря влітку наближається до 0°С, а взимку змінюється від -20 до -40 °С.

 

Істотно впливає на формування клімату океану тепла Північноатлантична течія, яка несе водні маси з заходу на схід. Від Берингової протоки до Гренландії відбувається рух води у зворотному напрямі: зі сходу на захід. Надлишок вод океан повертає в Атлантику у вигляді Трансарктичної течії, що починається у Чукотському і прямує до Гренландського моря.

 

Крига вкриває взимку близько 9/10 поверхні океану. Вона утворилась внаслідок низької температури впродовж року і порівняно низької солоності поверхневих вод. У зв’язку з тим, що перенесення криги в інші океани досить обмежене, товща багаторічного льоду досягає від 2 до 5 м. Під дією вітрів і течій відбувається повільний рух криги, що призводить до утворення торосів — скупчення льодових брил у місцях їх зіткнення.

Источник: zno.academia.in.ua

Океани. Вони покривають дві третини поверхні землі. Століттями, цей вабливий чужий світ залишався для людини загадкою. Навіть зараз велика частина його території недосяжна для нас. Щоб дослідити океанські глибини, людям потрібна була захисна оболонка. Однією з перших був водолазний дзвін Едмунда Хейлі, створений в 17 столітті. Ця дерев’яна бочка з відкритим дном, дозволяла вченим опускатися в повітряному міхурі на глибину до 15 метрів. У 1830 році англієць Август Зибе винайшов жорсткий водолазний скафандр, який дозволяв занурюватися вже на глибину до 80 метрів. Обмеженням була довжина трубки, яка з’єднувала його з кораблем.

 

І ось в 1943 році Жак Ів Кусто винайшов автономний апарат для дихання під водою, який дозволив вивчати підводний світ без обмежень. Хоча перші аквалангісти могли занурюватися тільки на глибину до 50 метрів, це був великий стрибок у розвитку дайвінгу. Сьогодні в їх розпорядженні все спорядження — від газових сумішей, шкарпеток для дайверів, полнолицевых масок до аквалангів та буксирувальників, створено за самими передовими технологіями. За останні сто п’ятдесят років людство значно просунулося у вивченні підводних глибин. Наші знання про це загадковому світі постійно зростають, але досі невідомо, дуже багато з того, що приховує товща океанічної води.

 

Здавалося б, навіщо це треба людині? Що ж таке океан? Це величезний водний простір. На нашій планеті їх кілька. Північний Льодовитий океан — найменший, він практично весь складається з льоду. Деякі вчені виділяють Південний, який омиває своїми водами Антарктиду. Індійський океан відомий своїми теплими морями. Атлантичний океан настільки великий, що міг би покрити своєю площею два континенти – Африку і Європу. Але навіть він меркне перед самим великим океаном в світі — Тихим океаном. Він покриває третину земної кулі,а глибина його перевищує 10 км.

 

У давнину люди навіть не уявляли справжніх розмірів океанів. Греки вважали, що наш світ – це єдиний масив суші, по краях якої тече річка, яку і назвали океаном. Як же вони помилялися.

 

Саме в океані зародилося життя, і їх ресурси необхідні для її підтримки. Океани – це 99% життєвого простору планети, будинок для самих незвичайних істот. Мешканці підводних глибин завжди були оточені ореолом таємниці. З давніх часів люди розповідали легенди про затонулих містах, русалок і морських чудовиськ.

 

Різноманітність життєвих форм під водою набагато вище, ніж на суші. Барвисті і яскраві корали нагадують квітучі сади, але ці підводні міста створені мільярдами крихітних створінь. Хоча ці істоти дуже малі, разом вони створили найбільшу екосистему в світі – великий бар’єрний риф біля берегів Австралії.

 

В океані існує складна харчова піраміда. У її підставі планктон, незліченні дрібні рослини і тварини. Їх у свою чергу поїдають тисячі інших тварин і риб. Кіт — найбільше ссавець на землі, так само харчується планктоном і крихітними рачками. Найбільша риба – китова акула досягає 20 метрів в довжину, але і це страхітливе тварина харчується планктоном.

Источник: moyaosvita.com.ua

• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
  • Google+
• Подписаться на новости

Океан дуже довгий час розділяв людей, що проживали на різних материках. Потім він став головною ланкою, що об’єднала людство. І ще й зараз головні перевезення вантажів виконуються морськими суднами

Слово "Океан" прийшло до нас від імені давньогрецького бога Оheanoz, володаря водної стихії. Так стародавні греки називали безперервну водну оболонку Землі, що немовби величезна ріка обтікала світ з усіх боків. Звідси й з’явилося поняття "Світовий океан".

Справедливо інколи кажуть, що нашу планету правильніше було б називати не Землею, а Океаном. І справа не тільки в тому, що вода покриває майже 3/4 поверхні земної кулі і в Світовому океані зосереджено 96,5% всієї вологи планети.

Із поверхні Світового океану щорічно випаровується близько 500. 10³ км³, що складає 86% усієї вологи, що поступає в атмосферу. І тільки решту 14% дає суходіл.

Океан поглинає основну масу сонячної енергії. На одиницю його поверхні припадає майже в 2 рази більше сонячної радіації (90 ккал/см² за рік), ніж у межах суходолу (50 ккал/см² за рік).

У Світовому океані зосереджено 7,3. 10²¹ ккал тепла. Однак у теплообмін з атмосферою залучається тільки 4% накопиченого тепла (3,0. 10²° ккал/рік). Оскільки тепло- та вологообмін є головними чинниками, що визначають клімат земної кулі, зі Світовим океаном пов’язано формування та зміни природи всієї нашої планети. Ось чому всі проекти покращати клімат великих масивів суходолу опираються на збільшення притоку тепла та вологи з прилеглих океанічних акваторій. Необхідні зміни тепло- та вологообміну припускається отримати за рахунок впливу на процеси, що відбуваються у Світовому океані.

Видатний кліматолог О. І. Воєйков зазначав, що теплі морські течії являються "трубами водяного опалення" планети. Тільки один Гольфстрім несе у 22 рази більше тепла, ніж всі річки земної кулі. Завдяки теплу, що він переносить, такий сприятливий клімат Європи. Під впливом північної гілки Гольфстріму, що обігріває Скандинавію, в продовж всього року виявляється доступним для суден Мурманський порт, у той час як Маріупольський порт на Азовському морі, що знаходиться на 2500 км на південь, замерзає на 2 місяці.

У Світовому океані розчинена велика кількість газів і солей. Якщо добути з води всі солі, то ними можна вкрити поверхню суходолу шаром завтовшки біля 200 м.

Кисню в океані в два рази більше, ніж азоту. Їх співвідношення у воді 1: 2, в той час як у повітрі 1: 4. Достаток кисню та солей — сприятлива основа для розвитку життя. Тому життя, як вважають еволюціоністи, не тільки виникло в океані, але й виявилось більш розвинутим, ніж на суходолі.

Мінеральні ресурси зовсім не обмежуються розчиненими солями. Їх багато і в донних відкладах. Особливо важливі мінеральні поклади материкової відмілини. Тут зосереджені і основні біологічні ресурси. Звідси та гострота і напруженість у відношенні поділу шельфу, бажання багатьох держав оголосити своїми територіальними водами прибережну 200 — мильну зону, в той час як раніше всіх задовольняла навіть 3 -, 6 -, у крайньому випадку 12 — мильна смуга.

Морські промисли з давніх-давен служили важливою галуззю господарської діяльності людини. Але величезні резерви біологічних ресурсів Світового океану ще слабо освоєні. Морські промисли ще слабо розвинуті і добувається тільки те, що вдається знайти в прибережних океанічних просторах. І це в той час, коли з 63 класів тварин, відомих на земній кулі, в океанах нараховується 51 клас від найдрібніших одноклітинних до гігантських китів.

Вже зараз розвивається морське фермерство для розведення риб, морських ссавців, безхребетних і водоростей. Тільки таким шляхом можна забезпечити продуктами харчування з кожним роком зростаюче населення Землі.

На початку нашої ери на планеті нараховувалось лише 200 — 250 млн. чоловік. За 16 століть населення земної кулі зросло вдвічі, а вже на рубежі 20 століття воно досягло 1,5 млрд., у 1975 р. — 4 млрд., зараз — близько 6 млрд. чоловік. Населення земної кулі росте головним чином за рахунок країн Південної Азії, Африки та Південної Америки, що розвиваються.

Приріст населення у цих країнах значно випереджає збільшення кількості матеріальних благ. Однак ця обставина не причина, а тільки наслідок багатьох соціальних та культурних чинників. У розвинутих країнах високий рівень культури, медичних знань та духовних потреб сприяє обмеженню зростання населення.

Розрахунки показують, що при тих темпах розвитку промисловості, які досягнуті зараз, корисні копалини суходолу будуть вичерпані порівняно швидко. Споживаються вони людиною в мільйони раз швидше накопичення і утворення в надрах Землі. Уже зараз використовуються в промисловості, сільському господарстві та медицині майже всі хімічні елементи.

За даними акад. О. П. Виноградова, в наші дні видобувається біля 20 т мінеральної сировини на 1 людину за 1 добу. Тільки за останні три десятиліття було вилучено близько 70% нафти та газу, отриманих за весь час експлуатації надр Землі, 50% заліза, майже 40% вугілля. Щорічно мільйони промислових підприємств, електростанцій, автомобілів, літаків, тепловозів, суден, сотні мільйонів житлових будинків спалюють більше 5 млрд. т вугілля та нафти і більше 1 трильйона кубометрів газу.

Вважається, що все зростаюча потреба в технічній сировині буде в значній мірі задовольнятись за рахунок мінеральних багатств, що залягають на дні Світового океану та величезної маси хімічних елементів, розчинених у його водах. На дні Світового океану, що в 2 рази перевищує територію суходолу, зосереджено величезні багатства, які, по суті, тільки-но починають використовуватись. Хоча промислові концентрації багатьох корисних копалин у межах материків значно вище, ніж у воді, на суходолі вони швидко виснажуються.

У Світовому океані концентрація хімічних елементів відновлюється за порівняно короткий час за рахунок великої рухомості води. Видобування деяких розсіяних елементів із водного розчину вже зараз нерідко вигідніше переробки гірських порід. Тому використання хімічних ресурсів Світового океану буде весь час зростати.

У Світовому океані зосереджені величезні, по суті кажучи, невичерпні енергетичні ресурси. Це в першу чергу паливо для атомних електростанцій: уран, радій, важка вода. Вже почала використовуватись енергія припливів. Робляться спроби освоїти енергію хвиль, морського прибою, течій тощо.

Цими гострими проблемами аж ніяк не вичерпується та роль, яку океан відіграє в житті та господарській діяльності людини. Можна також нагадати про перспективи використання опріснених морських вод для задоволення "водної спраги" планети. Ускладнюються задачі навігаційного забезпечення зростаючого флоту, що займається морськими промислами, перевезенням масових вантажів, пасажирів, охороною територіальних вод.

Зараз жодна держава, якою б вона малою чи великою не була, не може обмежитись вивченням природи тільки своєї країни. Запаси природних ресурсів та їх розміщення, темпи їх відновлення, а також формування навколишнього середовища залежить від процесів, що протікають на обширах планети, а нерідко і всієї земної кулі. Цим і визначається прагнення до проведення глобальних досліджень об’єднаними силами та засобами багатьох держав світу.

Головна задача освоєння Світового океану полягає в тому, щоб на базі його величезних природних ресурсів створити таке ж високо розвинуте господарство, як і на суходолі, і яке буде основою існування людства. Морські промисли, подібно мисливству, повинні бути замінені гарно організованим морським фермерством. Воно потрібно також для вирощування і культивації водоростей, молюсків і ракоподібних. Рибальство буде повністю витіснене рибоводством. Морське тваринництво дозволить розводити морських котиків, каланів, тюленів, моржів і китів.

Таким способом може бути отримана значна кількість продуктів харчування, кормів для домашньої худоби та птиці, а також різноманітна сировина для багатьох видів промисловості. Морська енергетика, морська хімія, морська гірничо-видобувна та переробна промисловості стануть важливими галузями господарської діяльності людей.

Все це дозволить різко збільшити світове виробництво предметів споживання та забезпечити зайнятість зростаючому населенню планети. Буде побудована велика кількість морських поселень і морських промислових міст, де будуть працювати акванавти, зайняті господарським освоєнням океану та освоєнням його багатств. Розширення комплексних досліджень Світового океану буде сприяти забезпеченню засобами існування населення планети, що швидко зростає та розвивається.

Історія підрозділів Світового океану починається з глибокої давнини і тісно пов’язана з розвитком людських знань про водну оболонку планети. Такі поняття як "океан", "море", "затока", "протока", існують з глибокої давнини. Незважаючи на те, що розподілом Світового океану займались багато вчених та організацій, єдиної, всіма визнаної класифікації до цього часу винайти не вдалося. Це пояснюється тим, що визначення меж у відкритому океані зустрічає значні труднощі.

Можна було б подумати, що в крайньому разі у відношенні до кордонів, що проходять по берегах материків і островів, повинна існувати повна ясність. Здавалося б, важко винайти щось більш обґрунтоване, ніж берегова лінія. Але, виявляється, і в цьому немає єдиної точки зору.

Значно більш важким є визначення морських кордонів окремих частин Світового океану. За такі пропонувалось приймати меридіани та паралелі, області найбільшого відчленування від суміжних районів, зокрема підняття дна, окремі гідрофізичні характеристики, а також різні умовні лінії, що проведені по тим чи іншим міркуванням.

Все це призвело до того, що з плином часу в розподілі Світового океану склалась значна плутанина. Вона визначилась не тільки різними підходами, але й історично в результаті того, що досить подібним частинам Світового океану давали різні терміни. Так, наприклад, цілком однотипні простори, розташовані по обидві сторони півострова Індустан, в одному випадку названі морем (Аравійським), в іншому — затокою (Бенгальською). Те ж саме можна сказати у відношенні інших об’єктів, що лежать поруч: Червоного моря й Перської затоки, Карибського моря й Мексиканської затоки тощо.

Навряд чи має сенс поділяти практично єдиний басейн на два моря: Норвезьке й Гренландське. Очевидно, також немає сенсу називати окремі частини Середземного моря окремими морями, а не його затоками. Називають же затоками і куди більші за розмірами акваторії, ніж середземні моря: Гудзонова, Бенгальська, Аляскинська, Мексиканська тощо.

Існують достатньо обґрунтовані міркування і про те, щоб Північний Льодовитий океан вважати середземним морем. Можна було б навести ще багато прикладів невдалого та неправильного поділу Світового океану.

Але чи так вже це важливо і чи є взагалі сенс займатись цим питанням? Справа, виявляється не тільки в тому, що всяке упорядкування має цілком визначене самостійне наукове значення. Без цього неможливе взаєморозуміння. Воно пов’язане, головним чином, із забезпеченням флотів (торговельного, військового, промислового, пасажирського тощо) навігаційними посібниками.

Невизначеність меж і назв окремих частин Світового океану вельми ускладнює "нарізку" морських карт, складання повідомлень мореплавцям, лоцій, атласів тощо. Ось чому з розвитком мореплавства та морських промислів, що мало місце в XVII — XIX ст. ст., виникло прагнення встановити точно визначені офіційні межі різних частин Світового океану й уточнити їх найменування.

У літературі по морезнавству існує декілька визначень терміну "Світовий океан". Так, засновник не тільки вітчизняної, але й світової океанології академік Ю. М. Шокальський Світовим океаном називав загальну сукупність усієї водної оболонки, що охоплює земну кулю безперервним шаром води. Близько до цього дано визначення і в працях багатьох інших авторів. Слід відзначити, що водам Світового океану притаманний специфічний розвиток гідрофізичних, гідрохімічних, геологічних і біологічних процесів, значно відмінних від тих, що характерні для інших оболонок нашої планети.

По мірі уточнення знань про поширення води та суходолу на нашій планеті, накопичення даних по морфології Світового океану та його частин все більше ускладнювалось питання про поділ Світового океану і пропонувались все нові і нові класифікації. Перший крок у цьому напрямку було зроблено Лондонським географічним товариством. Спеціально призначена комісія розробила класифікацію, яка була прийнята у 1845 р. Вона засновувалась на тому, що межі океанів були проведені по полярних колах і меридіанах південних околиць материків. Разом з тим були визначені та розмежовані такі поняття як "океан", "море", "затока" і "протока".

Подальший розвиток мореплавства та накопичення нових даних обумовили розробку нової офіційної класифікації. Питання про це було піднято російським Гідрографічним товариством, представник якого Ю. М. Шокальський на XI Міжнародному судноплавному конгресі, що відбувся в 1908 р. у Петербурзі, вказав на необхідність об’єднання зусиль по забезпеченню судноплавства. У результаті обговорення було створено Міжнародне гідрографічне бюро, яке в публікації 1923 р. подало новий варіант розподілу Світового океану.

Згодом цей розподіл двічі дещо перероблявся і після затвердження Міжнародними конференціями видавався двічі: спочатку у 1937 і потім у 1953 роках.

В останньому варіанті було вирішено відмовитись від виділення Південного Льодовитого океану, виділено декілька нових морів. Ця так звана Міжнародна гідрографічна класифікація заснована на традиціях у найменуваннях окремих об’єктів, що вже встоялись, і прагненні проведення морських меж по прямих лініях. За такі приймаються меридіани та паралелі, тому що вони найбільш прості і тому найбільш зручні для навігаційних посібників.

Із деякими змінами Міжнародна гідрографічна класифікація була прийнята і в Радянському Союзі. В офіційному пораднику, окрім меж океанів, морів і заток, наводиться навігаційно-географічна термінологія, що вживається при складанні різноманітних посібників для мореплавців.

Невдоволення гідрографічними класифікаціями спонукало вчених до розробки таких підрозділів Світового океану, в яких межі окремих його частин були б якомога ближче до їх природних рубежів. Тому поряд з офіційними підрозділами, назви яких у значній мірі носять формальний характер, продовжують розроблятись наукові класифікації з метою найбільш точного і правильного відображення природних умов. Треба сподіватись, що з посиленням міжнародного співробітництва в кінцевому результаті буде знайдено якісь компромісні рішення, що можуть задовольнити різноманітні вимоги та інтереси.

Тільки наприкінці XIX ст. після виявлення контурів Антарктиди було остаточно встановлено розподіл води та суходолу на нашій планеті. Це, а також велика кількість промірів дна дозволило отримати перші достовірні цифри про площі та об’єми Світового океану та основних його частин. На протязі майже століття ці дані весь час уточнювались. Порівняння перших і останніх результатів показало незначне розходження в цифрах. Деяке зменшення об’ємів вод по розрахунках останніх років пояснюється тим відкриттям обширних підводних хребтів та плато, знання про які раніше були обмежені. За останні 50 років величина об’єму води Світового океану, по останнім уточненням, зменшилась на 2%. Така ж тенденція прослідковується й по окремих океанах.

Води морів та океанів покривають 70,5% поверхні нашої планети. Це у 2,5 рази більше площі суходолу. У північній півкулі Світовий океан займає 61% поверхні Землі, а в південній — 81%.

На частку Тихого океану припадає майже 50% поверхні Світового океану і трохи більше половини всієї маси його вод. Це разом з тим і найбільш глибокий океан. Переважаючі глибини від 3000 до 6000 м займають 78,9% його площі. На моря припадає близько 18% загальної площі цього океану. Тут знайдена й сама найбільша глибина Світового океану. У 1957 р. радянським дослідним судном "Витязь" у Маріанському жолобі була виміряна глибина в 11022 м.

Друге місце по своїх розмірах займає Атлантичний океан, у якого площа і об’єм вод складають близько 1/4 по відношенню до Світового океану; на переважаючі глибини (3000 — 6000 м) тут припадає 71,3%. Загальна площа морів від усієї акваторії океану — близько 16%. Найбільша глибина у 8742 м виміряна в жолобі Пуерто-Рико.

Індійський океан стоїть на третьому місці. Його площа і об’єм дещо перевищують 1/5 від усього Світового океану в цілому. Переважаючі глибини (3000 — 6000 м) складають 75,7%. Загальна площа морів цього океану — 15% від усієї площі океану. Максимальна глибина 7209 м зареєстрована в Зондському жолобі.

Значно менше інших океанів — Північний Льодовитий океан. Його площа складає 4,1%, а об’єм — 1,2% від усього Світового океану. Тут переважають глибини від 0 до 200 м, що складають 42,3%. Глибини більше 3000 м складають лише 16,7%. На частку морів тут припадає близько 52% всієї поверхні цього океану. Виходячи з таких відмінних від інших океанів морфометричних характеристик, багато вчених вважають цю водойму середземним морем Атлантичного океану. Сама найбільша глибина Арктичного басейну — 5440 м.

Загальна площа морів складає 18% від усієї поверхні Світового океану, а маса води в них — 10% від об’єму. Середній розмір акваторії моря трохи більше 1 000 000 км², а середній об’єм біля 1800000 км³. Межі змін розмірів морів дуже великі. Для окраїнних морів і заток дані, що приводяться в літературі, можуть суттєво розрізнятись по причині умовності кордонів їх відкритої частини. Сама велика площа (4592. 103 км²) і об’єм (14 513. 103 км³) у Аравійського моря. Його акваторія тільки в три рази менше дзеркала Північного Льодовитого океану, тоді як маса вод була майже така ж.

Якщо вважати, що розміри Аравійського моря завищені за рахунок віднесення на південь межі з відкритим океаном, то найбільшим по площі виявиться Коралове море (4068. 103 км²), а по об’єму — Тасманове море (10 960. 103 км³). Ці моря теж ненабагато менші Північного Льодовитого океану, по площі — в 3,5 рази, по об’єму — майже 70% усієї маси його вод. Саме маленьке по площі море — Мармурове (12000 км²), а по об’єму — Азовське (300 км³).

У Тихому океані 19 морів (не враховуючи декілька зовсім маленьких у Зондському архіпелазі) і дві крупних затоки (Аляскінська та Каліфорнійська). Саме велике море, як уже казалось, по площі — Коралове, а по об’єму — Тасманове. Найменше по акваторії — море Балі (40. 103 км²), а по об’єму — Жовте море (16. 103 км³).

У Атлантичному океані 13 морів і великих заток, що мають розміри морів (Гудзонова, Мексиканська, Біскайська та Гвінейська затоки). Найбільше з морів — Карибське (площа — 2 777. 103 км², об’єм — 6 745. 10 км³). Воно є й найбільшим середземним морем Світового океану. Саме маленьке море Атлантики — Мармурове.

В Індійському океані 8 морів і великих заток (Перська, Бенгальська і Велика Австралійська затоки). Найбільше море — Аравійське (площа — 4592. 103 км², об’єм — 14513. 103 км³), саме маленьке — Червоне (460. 103 км² при об’ємі 182. 103 км³), особливо мало води в Перській затоці (103 км³ при площі 240. 103 км²).

У Північному Льодовитому океані 9 морів, із яких саме найбільше — Норвезьке (площа — 1383. 103 км², об’єм — 2408. 103 км³), а найменше — Біле (площа — 90 000 км², об’єм — 4 400 км³).

Вельми різноманітні розміри мають і протоки Світового океану. Самою широкою та глибокою є протока Дрейка. Її найменша ширина досягає 890 км, а максимальна глибина — 5248 м. Найдовша протока — Мозамбікська. При протяжності в 1670 км її найменша ширина складає 420 км, а максимальна глибина — 3520 м. Самою вузькою із найбільш відомих і відвідуваних проток є Босфор. Найменша ширина цієї протоки — 700 м. Самою мілководною судноплавною протокою вважається Керченська, мінімальна глибина якої у ходовій частині всього лише 5 м.

Але слід мати на увазі, що на світі є значно вузькіші та мілководніші протоки та гирла, що сполучають лагуни й лимани з морем, а також протоки між островами в деяких архіпелагах.

Рельєф дна визначає значний вплив на процеси, що відбуваються в глибинах вод Світового океану. Незважаючи на успіхи, досягнуті останнім часом, дно океанів досліджено ще явно недостатньо, а головне, вкрай нерівномірно. Місцями на величезних обширах південної півкулі немає жодного проміру. Однак наявних даних достатньо для визначення загальних закономірностей будови дна, характеру рельєфу дна океанів та морів. По цим матеріалам створено велику кількість карт самого різного виду та призначення.

Саме загальне уявлення про характер рельєфу дна Світового океану дає батиграфічна крива, що показує розподіл дна океану по різних ступенях глибини. Однак ступені глибин не відображують у більшості випадків безпосередньо рельєф дна Світового океану.

На дні Світового океану можуть бути виділені наступні найкрупніші елементи — геотекстури, або планетарні морфоструктури:

• підводні окраїни материків,
• перехідна зона,
• ложе океану,
• серединно-океанічні хребти.

Вони виділяються на основі корінних відмінностей у будові рельєфу твердої земної поверхні і різних типів земної кори.

Планетарні морфоструктури дна Світового океану підрозділяються на мегаморфоструктури, або морфоструктури другого порядку.

Підводні окраїни материків складаються з:

• а) шельфу,
• б) материкового схилу,
• в) материкового підніжжя.

Перехідні зони діляться на перехідні області, кожна з яких представлена:

• а) улоговиною окраїнного або середземного моря,
• б) острівною дугою,
• в) глибоководним жолобом.

Ложе океану складається з океанічних улоговин та океанічних піднять різних типів. Серединно-океанічні хребти підрозділяються в свою чергу на рифтові та флангові зони.

Джерела

1. Волошин І. І., Чирва В. Г. Географія Світового океану: Навч. посібник для вчителів серед. загальноосвіт. шк. — К.: Перун, 1996. — 224 с.

2. Географія світу: Підручн. Для 7 кл. серед. шк. / В. Ю. Пестушко, В. О. Сасиков, Г. Є. Уварова. — К.: Абрис, 1995. — 288 с.

3. Степанов В. Н. Природа Мирового океана. Пособие для учителей. — М.: Просвещение, 1982. — 192 с.

4. Физическая география материков и океанов: Учеб. для геогр. спец. ун-тов / Под общей ред. А. М. Рябчикова. — М.: Высшая школа, 1988. -592 с.

28.11.2011

Источник: ru.osvita.ua