РОЗДІЛ ІІІ ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ОРГАНІЧНОГО СВІТУ

 

ТЕМА 2. ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК І РІЗНОМАНІТНІСТЬ ОРГАНІЧНОГО СВІТУ

 

§ 48. ОСОБЛИВОСТІ ЕВОЛЮЦІЇ ТВАРИН

 

Магістральні напрями еволюції тварин. Тварин слід визнати не тільки найбільш висо- коорганізованими, а й найбільш різноманітно побудованими істотами (мал. 226). І справа не лише в тому, що видів тварин більше, ніж видів усіх інших царств разом узятих (пригадайте: тварин налічують як мінімум від 1,2 до 2 млн, рослин — близько 500 тис., грибів — понад 200 тис. і бактерій — близько 20 тис. видів).1 навіть не в тому, що в цьому царстві є більше, ніж у будь-якому іншому, таксонів рівня класу й типу (до відома: протягом історичного часу виникло 35 типів тварин, з них до наших днів дожило 26). А справа у тому, що на шляху еволюції тварини пройшли ароморфозів набагато більше, ніж представники будь-якого іншого царства.

 

Мал. 226. Співвідношення видів у чотирьох царствах живих організмів.

 

 

Мал. 227. Родовідне дерево царства Тварини.

 

Еволюція тварин так само, як і грибів та рослин, почалася з одноклітинного джгутикового або амебоїдного предка. Потім відбувся ряд етапів історичного розвитку, у тому числі тих, що включали стадію безскелетних малорухливих і нерухливих навіть у дорослому стані тварин. Вінцем еволюції тварин вважають комах, птахів і ссавців, у яких, на перший погляд, немає нічого спільного зі своїми далекими предками (мал. 227). (Порівняйте, хто більше схожий один на одного: водорості, мохи й вищі рослини чи найпростіші, губки й ссавці).

Через високу різноманітність життєвих форм і типів організації тварин, багато з яких є альтернативними (зазвичай цим терміном називають стани або процеси, що мають тенденцію до протилежної спрямованості), неможливо точно визначити, який з магістральних напрямів історичного розвитку в царстві еукаріотів є головним. Як правило, дослідники виділяють такі напрями еволюції тварин.

•   Як і у всіх еукаріотів інших царств, —виникнення багатоклітинності, а також, як і у рослин, — диференціація клітин на тканини й поява органів. Але на відміну від рослин у тварин, крім зовнішніх, є ще й внутрішні органи. У тварин також формуються системи органів, чого

 

 

Мал. 228. Трилобіти — перші членистоногі тварини на Землі: а — відбиток на камені; б — реконструкція у вигляді муляжу.

 

немає у рослин. Багатоклітинність дає чимало переваг. Багатоклітинні організми живуть довше, оскільки окремі загиблі клітини легко замінити. Вони мають змогу залишити більше нащадків, оскільки розмножуються окремими клітинами. Багатоклітинні організми досягають більших розмірів тіла, що забезпечує їх фізіологічну стабільність і незалежність від умов життя. Нарешті, багатоклітинність — це можливість спеціалізації клітин, появи тканин і органів, що веде до великої різноманітності будови тіла.

•  Поява опори тіла — скелета (зовнішнього у більшості молюсків і членистоногих, внутрішнього — у хордових і головоногих молюсків), що забезпечує симетрію й чіткий план будови.

•  Розвиток рухливості і системи регуляцій як основи нервової системи. Вважають, що у процесі еволюції тварини реалізували дві різні стратегії.

У хребетних тварин розвиток головного мозку в основному відбувався завдяки навчанню й умовним рефлексам, а в комах — завдяки спадковому закріпленню інстинктів. Це пов»язано з особливостями будови нервової системи тварин.

У хребетних відбувається розвиток центрального органа нервової системи — головного мозку, а в комах нервова система являє собою розкидані по всьому тілу майже рівні за значимістю нервові центри.

•  Виникнення такого явища, як соціальність, незалежно у різних групах тварин.

Послідовність еволюційних подій у царстві Тварини. Первісні етапи еволюції царства тварин залишаються невідомими. Адже перші тварини були м»якотілими істотами, що не мали скелета, тому жодних чітких викопних залишків перехідних істот від одноклітинних до багатоклітинних у прадавніх відкладеннях просто не збереглося. Перші реальні викопні свідчення існування багатоклітинних тварин — це різноманітні ходи у породах, вік яких оцінюється порядку 700 млн років. Ці ходи дають змогу судити, що прадавні тварини, як для свого юного еволюційного віку, були досить розвинутими — мали щільні покриви тіла, гідроскелет і добре розвинутий м»язовий апарат.

У морських відкладеннях початку Фанерозою (600—500 млн років тому) вже вдалося знайти представників відразу кількох сучасних типів тварин: губок, кишковопорожнинних, різноманітних кільчастих червів, плечоногих (ці морські тварини своєю черепашкою нагадують двостулкових молюсків), гігантських членистоногих трилобітів (мал. 228) і навіть перших хордових. У викопних рештках початку першої ери

 

 

 

Мал. 229. Щиткові риби: а — скелет у вигляді копалини; б — такими їх уявляють учені.

 

Мал. 230. Ротовий апарат міноги.

 

Фанерозою (пригадайте, як вона називалася) близько 580 млн років тому вже точно встановили присутність майже всіх типів сучасних тварин. Усі вони були морськими мешканцями — величезні хижі ракоподібні, губки, корали, плечоногі, голкошкірі, молюски. Перші встановлені викопні хребетні відносяться до наступного періоду Палеозою — Ордовикського періоду (близько 500 млн років тому). Цими хребетними були примітивні щиткові риби. їх тіло зверху вкривали міцні пластинки. Щелеп і парних плавців у щиткових риб ще не було (мал. 229).

Нині на Землі також живуть хребетні тварини, які не мають ані щелеп, ані парних кінцівок. Це — нащадки стародавніх щиткових риб, представники класу Круглороті — міксини і міноги (мал. 230). Це єдині серед хребетних тварини-паразити. Вони нападають на інших риб і живляться або їхньою кров»ю, або м»ясом чи нутрощами, прогризаючись у жертву роговими зубами. Можливо, завдяки такому незвичайному для хребетних тварин способу життя вони і змогли зберегтися до наших днів.

У Силурійському періоді (440 млн років тому) з»явилися перші тварини, які дихали повітрям. Вони змогли освоїти суходіл. Першопоселенцями суходолу вважають ракоскорпіонів — павукоподібних, зовні схожих на скорпіонів. Вони сягали кількох метрів завдовжки (мал. 231). У цей період безщелепні риби досягли свого розквіту.

У Девонському періоді виникли щелепороті панцирні риби. Вони мали парні кінцівки, міцний осьовий скелет, що складався з хребців, та зовнішню броню з пластинок, що прикривали спину. Ці риби дали початок кистеперим, дводишним і променеперим рибам. Деякі з цих риб мали легені й могли дихати повітрям. Променепері дали початок сучасним костистим рибам, кистепері — стародавнім амфібіям — лабіринтодонтам (мал. 232). Дводишні виявилися сліпою гілкою в еволюції, хоч окремі представники їх дожили до наших днів. Тоді ж виникли перші крилаті комахи. Зовні вони нагадували гігантських бабок і тарганів (мал. 233).

У Карбонському періоді клімат на Землі був вологим. З деревоподібних папоротей сформувалися справжні ліси, у яких літали величезні комахи. У болотистій місцевості, що вкривала більшу частину суходолу, жили величезні стегоцефали — земноводні, зовсім не схожі на сучасних тритонів і жаб. Тоді ж з»явилися й перші плазуни, які, завдяки

 

 

Мал. 231. Першопоселенці суходолу — величезні членистоногі ракоскорпіони — були за розмірами більші, ніж людина.

 

 

Мал. 232. Розміри лабіринтодонтів сягали 5 метрів.

 

 

Мал. 233. Перші крилаті комахи мали розмах крил понад метр.

 

 захищеним твердою шкаралупою яйцям і роговому покриву тіла, змогли почати завоювання суходолу. Вони були майже не пов»язані з водоймами.

У Пермський період клімат на нашій планеті став сухішим. Це спричинило масове вимирання гігантських земноводних і водночас різке збільшення різноманітності плазунів. Від того багатства рептилій до сьогодні збереглися новозеландська морська рептилія гатерія, яка зовні нагадує ящірку, та черепахи (зверніть увагу: життя цих рептилій пов»язане з водою). У цьому ж періоді зародилася особлива група примітивних рептилій, з яких у наступному періоді — Тріасі утворилися перші яйцекладні ссавці.

Юрський період — час розквіту прадавніх плазунів, частина яких знову повернулася у Світовий океан (іхтіозаври й плезіозаври), частина освоїла повітряне середовище (археоптерикси, птеродактилі), де вони, очевидно, полювали за численними величезними комахами, а частина залишилася наземними жителями. Саме у цей період виникли птахи, предками яких, як нині вважають, були не археоптерикси (мал. 234), а дрібні (не більше курки) теплокровні динозаври (мал. 235).

Крейдовий період став критичним для гігантських рептилій. У першій його половині ще виникали нові групи рептилій. Так з»явилися найбільші з тих, що колись жили на Землі, сухопутні тварини — диплодоки. Маса тіла диплодока становила від 10 до 20 т, а за деякими даними доходила до 80 т (порівняйте: африканський слон важить до 9 т). Розмах крил гігантських літаючих ящерів сягав 20 метрів. Проте до кінця цього періоду відбулося їх масове вимирання. Причому зникли не лише прадавні гігантські плазуни, яких зазвичай називають динозаврами, а й теплолюбні жителі морів, зокрема величезна кількість головоногих молюсків. Лише у тропічному поясі збереглися великі рептилії — крокодили. Сучасним шестиметровим гігантам далеко до викопних предків, довжина яких сягала 16 метрів. В умовах похолодання перевагу здобули теплокровні птахи і ссавці. Саме тоді з»явилися плацентарні, розквіт яких припав на наступну еру — Кайнозой. Паралельно йшла інтенсивна еволюція комах, тісно пов»язана із зменшенням їх розмірів.

Кайнозой, що розпочався 65,5 млн років тому й триває дотепер, — час становлення сучасної фауни й флори. На початку ери виникла більша частина

 

 

Мал. 234. Саме такі відбитки доводять існування археоптерикса.

 

 

Мал. 235. Перші птахи походять від невеликих за розмірами теплокровних динозаврів.

 

рядів птахів і ссавців, порядків покритонасінних рослин. Вважається, що саме у цей період серед тварин виникли і соціальні відносини.

Для останнього періоду Кайнозою — антропогену —характерним є поступове охолодження клімату. На цьому тлі неодноразово повторювалися фази особливо різкого похолодання, які прийнято називати льодовиковими періодами. Така назва зумовлена тим, що у середніх широтах Північної півкулі значні площі суходолу вкривали суцільні льодовики. Найбільшим було Дніпровське зледеніння. Воно трапилося близько 200 тис. років тому й тривало понад 100 тис. років. У цей час льодовики дійшли долиною Дніпра на південь аж дд місця розташування сучасного Дніпропетровська. Під дією величезних мас льодів змінювався клімат, і північні види могли проникати далеко на південь. У результаті, наприклад у Криму, в той час разом з представниками тундрової фауни — мамонтами, шерстистими носорогами, північними оленями, песцями, жили й саванні види — великорогі олені, антилопи, бізони.

Головна особливість еволюції тварин полягає у її багатоплановості. За період свого історичного розвитку тварини зазнали найбільшого числа ароморфозів порівняно з представниками інших царств еукаріотів. Це відобразилося у більшій кількості таксонів високого рівня.

Источник: zalik.org.ua

§ 59. Історичний розвиток тваринного світу

Що таке еволюція

Усі живі істоти на Землі з’явилися в процесі історичного розвитку, а це означає, що спочатку на нашій планеті виникли найпростіші за будовою і способом життя прокаріотичні організми, очевидно, подібні до сучасних бактерій, які поступово від покоління до покоління ускладнювали свою організацію і перетворилися на еукаріотів. (Пригадай, що таке прокаріоти та еукаріоти.) Згодом ці одноклітинні організми дали початок багатоклітинним тваринам простої будови, а ті, у свою чергу, в історичному розвитку пройшли стадії від двошарових багатоклітинних до тришарових, від тварин, що нагадували плоских червів, до кільчастих червів, від яких походить багато сучасних видів. Такий процес історичного розвитку живих істот на Землі називається еволюцією (від лат. еволюціо — розгортання).

Унаслідок чого відбувається еволюція і завдяки яким механізмам примітивні істоти в процесі історичного розвитку вдосконалюються? Механізми і причини цього процесу тривалий час залишалися загадкою для вчених. І лише у другій половині XIX ст. англійський вчений Чарлз Дарвін створив теорію еволюції, в якій довів, що механізми перетворення живих істот закладені в природі цих організмів. Основні її положення:

244

— усі біологічні види зазнають постійних змін, які можуть бути сприятливими або, навпаки, шкідливими для організму;

— за сприятливих змін внаслідок підвищення пристосовуваності організмів до умов навколишнього середовища в них з’являється більше шансів вижити і залишити численне потомство.

Отже, особини-носії сприятливих змін від покоління до покоління збільшують свою чисельність і поступово витісняють інших особин, в яких відсутні такі сприятливі для життя зміни. Виживання найбільш пристосованих організмів Ч. Дарвін назвав природним добором. А сама ідея виживання найбільш пристосованих організмів є головною в його теорії еволюції.

Сучасна біологія трактує виникнення нового виду так. Якщо тварини певного виду потрапляють у нові місця існування, то може статися, що швидше розмножуватимуться особини з ознаками, які в колишніх умовах не надавали їм помітних переваг. Поступово в новому середовищі зростає кількість особин, які дедалі більше відрізняються від своїх предків, і, зрештою, зміни стають такими істотними, що ці особини втрачають здатність схрещуватися з особинами попереднього виду, тобто утворюється новий вид. Таким чином відбувається процес видоутворення, який є ключовим в еволюції.

Викопні тварини як наявні докази еволюції

Особливі труднощі дослідження еволюції полягають у розтягнутості історичних перетворень на багато навіть не тисячоліть, а мільйонів років. Достатньо сказати, що історичний вік добре відомих видів, таких як миша хатня, горобець польовий або окунь річковий, учені оцінюють в 1—2 млн років. Саме стільки знадобилося природі, щоб створити ці види в їх сучасному вигляді. Зрозуміло, що за період життя однієї людини неможливо оцінити будь-які еволюційні зміни навіть на рівні утворення нових видів. Тому в багатьох людей виникає запитання: а може, ніякої еволюції насправді й немає?

• Ті, хто сумнівається в реальності біологічної еволюції, говорять: «Поясніть, у чому виявляється еволюція в наші дні. Адже всі види з року в рік залишаються незмінними». Проте вчені довели, що за останні десятиліття відбулися спадково закріплені зміни в багатьох видів тварин, рослин і особливо бактерій, найчастіше в зонах активної діяльності людини. Та й сама людина змінюється від покоління до покоління, зокрема збільшився зріст людей.

Існують беззаперечні наукові докази еволюційних перетворень живих організмів, які ґрунтуються на наявності викопних решток тих давніх тварин і навіть рослин, які жили не десятки або сотні мільйонів, а мільярди років тому. Як правило, рештки давніх організмів містяться в певних шарах Землі, вік яких добре відомий геологам (ти, звичайно, знаєш, що це за наука — геологія!). Завдяки цьому можна встановити період історії Землі, в який жили ці давно вимерлі істоти, і визначити їх вік.

Періоди історичного розвитку життя на Землі

Становлення життя на Землі відповідає етапам розвитку земної кори, які називаються ерами.

Первісна ера розвитку життя на Землі називається Археєм (від грец. архаїс — первісний). Вона розпочалася 3,6 млрд років тому і тривала

245

майже 1 млрд років. Протягом цього періоду на Землі відбувалась активна вулканічна діяльність. З’явилися живі істоти найпростішої будови, подібні до примітивних бактерій та водоростей.

Протерозой (від грец. протерос — більш ранній і зое — життя) тривав близько 2 млрд років (2,6—0,68 млрд років тому). У цей період було багато опадів, сформувалася атмосфера, подібна до сучасної, виникли найперші одноклітинні еукаріоти, а далі — багатоклітинні рослини й тварини.

Палеозой (від грец. палео — давній і зое) розпочався 570 млн років тому, а закінчився 230 млн років тому. У цей період відбувалися горотворні процеси. Це був час активної еволюції вищих рослин. З’явилися мохи, плауни, хвощі, папороті та голонасінні рослини. Виникли всі типи і класи безхребетних, а також хребетних тварин, за винятком птахів та ссавців. Для першої половини палеозою властиве панування морських безхребетних, круглоротих та хрящових риб. Друга, половина палеозою — період поширення рослин і тварин на суходолі. З’явилися павукоподібні й давні комахи, частина риб перетворилася на амфібій, від яких походять найперші плазуни.

Мезозой (від грец. мезос — серединний і зое) тривав 230—66 млн років тому. Це період панування голонасінних рослин і папоротеподібних. Плазуни освоїли суходіл, моря, повітряний простір. На початку мезозою виникли перші ссавці, а в середині — давні птахи. Наприкінці періоду з’явилися покритонасінні рослини; відбулося вимирання динозаврів та інших велетенських рептилій.

Досі немає остаточної відповіді на запитання: чому вимерли динозаври? Проте вчені висунули з цього приводу кілька гіпотез:

1. У період існування динозаврів клімат на нашій планеті був теплим і сухим, однак 80 млн років тому температура повітря раптово різко знизилася, що призвело до вимирання динозаврів та інших гігантських рептилій.

2. Дрібні, але жваві та кмітливі ссавці склали конкуренцію незграбним динозаврам. Вони поїдали їх корм, знищували залишені без догляду яйця, нападали на малят.

3. Динозаври вичерпали ресурс еволюційних перетворень. Жоден вид тварин не може існувати нескінченно: він або вимирає, або перетворюється на інший. Середня тривалість існування біологічного виду 2 млн років.

4. Земля зіштовхнулася з астероїдом, що призвело до зміни клімату і катастрофи планетарного масштабу. При зіткненні в повітря здійнялася величезна маса пилу, крізь яку не проникали сонячні промені. Настала так звана «космічна зима», протягом якої зникло чимало давніх тварин і рослин.

Кайнозой (від грец. кайнос — новий і зое) розпочався 66 млн років тому і триває досі. Це ера панування квіткових рослин, теплокровних хребетних ссавців і птахів на суходолі й у повітрі, ера розквіту комах та костистих риб. Певні періоди кайнозойської ери позначалися надзвичайно сильними похолоданнями і дістали назву льодовикових періодів.

Час від часу відбувалося різке потепління клімату. У періоди похолодання на території сучасної Європи поширювалися арктичні види тварин, що добре пристосувалися до життя в суворих умовах: мамонт, волосатий носоріг, зубр, північний олень і печерний ведмідь. У разі

246

потепління клімат ставав спекотливим і сухим: арктичні види вимирали, натомість з півдня переміщувалися теплолюбні тварини: гіпаріони (предки сучасних коней), верблюди, жирафи й страуси. Така неоднорідність умов існування впливала на процес історичного розвитку ссавців, спричинюючи вимирання одних видів тварин і виникнення інших.

Близько 40 000 років тому зник мамонт — величезний волохатий слон із загнутими бивнями. Таємниця зникнення мамонтів, так само, як і динозаврів, залишається однією із загадок палеонтології (від грец. палео — давній, онто — істота та логос) — науки, що вивчає викопні організми в їх історичному розвитку. Деякі вчені схиляються до думки, що мамонти — це перша жертва людини сучасного типу, яка з’явилася саме тоді. Проте, найімовірніше, мамонти вимерли внаслідок чергової різкої зміни клімату.

• Протягом останніх 2 млн років температура повітря на Землі була нижчою, ніж тепер. Багато вчених пов’язують процес нинішнього потепління з так званим «парниковим ефектом», який спричинило накопичення в атмосфері вуглекислого газу, що утворює над нашою планетою своєрідний «дах», подібний до скляного ковпака. Надлишок вуглекислого газу в атмосфері пояснюється забрудненням навколишнього середовища внаслідок згоряння тонн нафти й газу. Одні вчені вважають це потепління провісником руйнування навколишнього середовища, що загрожує існуванню цивілізації на планеті, інші розглядають його як природний процес.

Філогенетичне дерево царства Тварини

Сучасна зоологія визнає, що всі типи і класи тварин пов’язані між собою тим чи іншим ступенем спорідненості. Споріднені зв’язки, що відбивають етапи розвитку життя на Землі, можна зобразити графічно у вигляді родовідного дерева, яке в біології називають філогенетичним деревом (див. 4-ту сторінку обкладинки). Основу філогенетичного дерева утворюють давні найпростіші, які вимерли. Від них походять багатоклітинні тварини: губки та кишковопорожнинні, що мають лише два зародкових листки (пригадай, які саме), а також черви, в яких три зародкових листки. Стовбур родовідного дерева складають вимерлі багатоклітинні тварини, зовні подібні до вільноживучих плоских червів. Від них походять круглі й кільчасті черви, молюски, членистоногі, хордові. Саме вони дали початок еволюційно найдосконалішим групам тварин: головоногим молюскам, перетинчастокрилим і двокрилим комахам, хребетним, серед яких виокремлюються птахи та ссавці — своєрідна крона філогенетичного дерева.

Сучасне різноманіття тварин на Землі виникло в процесі історичного розвитку, що тривав протягом 3,5 млрд років. Спочатку з’явилися най-примітивніші прокаріотичні організми, які поступово перетворилися на еукаріотичні, а ті, в свою чергу, дали початок багатоклітинним тваринам. Унаслідок еволюції багатоклітинних тварин відбулося зміцнення покривів їх тіла і скелета, збільшення рухливості і вдосконалення систем внутрішніх органів, а також посилення обміну речовин. Вершиною історичного розвитку царства Тварини вважають перетинчастокрилих та двокрилих комах, головоногих молюсків, птахів та ссавців.

247

Терміни і поняття: еволюція, природний добір, видоутворення, ера, льодовикові періоди, палеонтологія, філогенетичне дерево.

Перевір себе. 1. Що являє собою історичний розвиток тварин? 2. Назви основні положення теорії еволюції Чарлза Дарвіна. 3. Як відбувається утворення нових біологічних видів? 4. На які періоди поділяють процес становлення життя на Землі? 5. За яким принципом побудоване філогенетичне дерево тварин? 6. Чому комах, головоногих молюсків, птахів та ссавців вважають вершиною історичного розвитку тварин?

Як ти вважаєш? Чому на нашій планеті поряд із найдосконалішими тваринами, що становлять вершину біологічної еволюції, дотепер існують примітивні тварини?

Видатні біологи України

Шмальгаузен Іван Іванович (1884—1963). Зоолог, академік Національної академії наук України. Директор-засновник Інституту зоології Національної академії наук України, що зараз носить його ім’я. Один з найвідоміших у світі еволюціоністів, який зробив значний внесок у філогенію хребетних тварин. Автор багатьох підручників.

Біологія: підруч. для 8 кл. загальноосвіт. навч. закл./ С. В. Межжерін, Я. О. Межжеріна.— К.: Освіта, 2008

Источник: www.dimaname.ru

Зміст

 

Запровадження

1. Природна еволюція

2. Теорія Чарльза Дарвіна

3.Видовое розмаїтість царства тварин

Укладання

Список літератури

 

Запровадження

Земля населена найрізноманітнішими тваринами. Століттями люди вважали, що форми тваринної життя завжди залишаються незмінними. Проте вивчення скам'янілостей привело дослідників дійти висновку про еволюції тварин, у яких одні види зникають, інші з'являються.

Створивши 1942 р. інсектицид ДДТ, швейцарські хіміки вважали, що вирішили проблемунасекомих-вредителей. Новий препарат був дешевим, простим у використанні та неймовірно ефективним. 80% комарів гинули відразу від безпосереднього контакту з препаратом. А внаслідок повільного розпаду цього хімікату його смертельне вплив зберігалося протягом кількох тижнів. Здавалося, що навали комах і поширювані ними хвороби залишилися у минулому. На те що, кілька комах вижили після контакту зДДД не звернули особливої уваги. Адже відсотоквиживших був мізерним для будь-який популяції комах. Загинули найуразливіші, а вижили особини, які мали достатньої опірністю до дії отрутохімікату — завдяки чи дуже товстої шкірі, чи здібності йогонейтрализовивать чи виводити з організму. Тварини мають неоднаковою пристосовуваністю як і, як різні люди здатні різного рівня опиратися хворобам.

>Спаривание міжвижившими особами дало нове покоління,унаследовавшее корисні ознаки. Подальше застосування хімікату призвело до повному винищенню уразливих особин. Схрещування міжвижившими комахами дало наступне покоління із більшою сталістю до ДДТ. '>Гак тривало з покоління до покоління, поки ефективність ДДТ не звелася нанівець.

Процес, що викликав ці зміни, є основою еволюції.

1. Природна еволюція

Усі тварини борються за виживання: їм необхідні шукати їжу, піклуватися про те, аби бути з'їденими або прожити у ворожому середовищі. Випадкова природна мінливість окремих особин дозволяє йому успішніше вирішувати ці завдання й, отже, активніше розмножуватися внаслідок їх потомство починає кількісно перевершувати потомство менш пристосованих особин, які ознаки протягом поколінь можуть поширитися протягом усього популяцію.

Частіше така еволюційна боротьба призводить до змін у частини популяції, перетворюючи їх у расу (>внутривидовую групу). Згодом зміни можуть придбати настільки радикальний характер, що схрещування між представниками даної раси та його предками стає неможливим. Утворюється нового вигляду.

Природна еволюція відбувається значно повільніше, ніж формування комах, стійких до впливу пестицидів. На закріплення незначних змін можуть знадобитися сотні поколінь, простежити що їх вдається надзвичайно рідко. У ХІХ столітті, коли теорія еволюції уперше з'явилася в послідовному викладі, хімікати, подібніДЦТ, ще було відомі. Тому немає можливості спостерігати еволюцію діє. Прибічники нову теорію грунтувалися двома незаперечних фактах: нескінченному розмаїтті видів в світі і рівня відмінності цих видів від давно вимерлих, залишки яких збереглися в древніх породах як скам'янілостей.

За твердженням ірландського архієпископа ДжеймсаАшера, жив середині XVII століття, світ був створений 23 жовтня 4004 року по Різдва о 9-й годині ранку. Ашер дійшов цьому висновку виходячи з вивчення Книги Буття, яка на той перший період було незаперечним джерелом,излагающим «справжню» історію створення світу і передусім у ньому сущого.

>Вичисления архієпископаАшера вважалися загальновизнаними остаточно XVIII століття. Саме тоді геологи стали вагатися у цьому, формування гір, долин і гірничих систем зайняло менш 6000 років. Спостереження за такими процесами, розцінила як переміщення порід, усунення пластів, ерозія, наштовхували на думку, що це геологічні зміни надто повільно і тривають мільйони. Не знаючи методів точного визначення віку порід, вчені, тим щонайменше, дійшли висновку, що древні їх сформувалися кілька мільйонів років тому вони. (Сучасний радіоактивний метод датування дозволив визначити, що вік найдавніших порід становить приблизно 3800 млн. років.)

Результати нового датування означали, що останки тварин, характерні для осадових породах, також мають мати вік кілька мільйонів років. Точну цифру встановити важко було, але відносний вік визначили за способом залягання пластів. З часом пізніші пластиотлагаются згори більш ранніх. Це стосується будь-яких скам'янілостей тварин, знайдених цих пластах. Отже, в формації, що з багатьох добре помітних пластів, теоретично мусить бути представлена повна «літопис камені», характеризує еволюцію тварин цього регіону за великий проміжок часу.

Створеннягеохронологической шкали дозволило визначати їх вік.

>Окаменелости — переконливе підтвердження теорії еволюції Дарвіна.

Практично їй ніколи немає повної. Останки м'якотілих тварин, як-от медузи і хробаки, майже зовсім розклалися раніше, ніж затверділи оточуючі відкладення. Останки інших тварин були з'їденіпитающимися падлом хижаками. Проте скам'янілості дозволив встановити два факту: частина з які населяли колись Землю видів давно зникли; окремі мають загальні ознаки з подібними видами сучасних тварин.

Висновок неминучий: вимерлі тварини відбивають певні етапи еволюційного процесу. Можливо, окремі прямі предками сучасних видів, інші (більшість) походять від предків, що розвивалися за кількома іншим шляхом і потім вимерли. Вивчення гірських порід дає можливість простежити загалом історію розвитку багатьох різновидів тварин: час їхнього появи, найбільшого поширення і розмаїття, і навіть (у часто) вимирання. Нескінченне розмаїтість

У вересні 1831 року22-летнему Чарльзу Дарвінові запропонували брати участь у плаванні англійського військового корабля «>Бигл» як натураліста. Метою цього кругосвітнього подорожі булагидрографическая зйомка морського дна вздовж узбережжя Південної Америки. Вирушаючи ти дорогою, Дарвін, сповнений дослідницьким запалом, взяв із собою тільки що що вийшла перший тому «Основ геології»ЧарлзаЛайеля — найвідомішого тоді популяризатора нових геологічних теорій. Дарвін був знайомий з концепцією еволюції, як у гірських породахПатагонии знайшов безліч скам'янілостей, давали основу і розробити нових теорій. Але саме спостереження над розмаїттям живих істот, які населяли островаГалапагос, внесли ясність у його уявлення про еволюцію.

Найбільш загадковими об'єктами вивчення виявилисягалапагоскиевьюрки -14 чітко виражених видів, мають відмітні ознаки. Одні харчувалися насінням, що типово длявьюрков; інші — нирками рослин i фруктами; треті — комахами. Кожен острів був окрему середовище проживання і був населений певним виглядом. Проте, на думку Дарвіна, всі видивьюрков були дуже схожими, ніби в яких був загальний предок. Звідки ж тоді таке розмаїття?

2. Теорія Чарльза Дарвіна

На початку століття французький натураліст Жан БатістЛамарк опублікував теорію, метою якої була пояснити походження видів.Ламарк припустив, що окремі тварини протягом свого життя пристосовуються до навколишньому середовищі як і, як важкоатлет накачує великі м'язи, І що нащадки успадковують набуті якості предків. Протягом багато часу внаслідок кумулятивного дії ці успадковані якості сприяють освіті нових видів. Сучасною генетикою доведено, що придбані якості не передаються у спадок. Але Дарвін відкинув теорію Ламарка, спираючись на здоровий глузд однак спостереження: син важкоатлета успадковує не батьківську мускулатуру, а потенційну змогу набути її.

Дарвін висунув іншу теорію, яка базувалася у тому незаперечному факті, що дитинчата тварин народжуються у величезних кількостях І що більшість їх гине, не досягши 67-річного віку зрілого віку. У значною мірою цю відповідальну справу випадку. Але Дарвін також зауважив, що це тварини, розмножуються статевим способом, відрізняються одна від друга кольором, формою, поведінкою і безліччю інших ознак. Ці відмінності або полегшують, або ускладнюють тварині боротьбу виживання. Тварини з корисними ознаками виживають частіше, ніж які мають таких.

Щоб сприяти еволюції, корисні ознаки повинні передаватися наступних поколінь. Дарвін думав, що так це і є, відштовхуючись, знов-таки спостерігати за спадковістю: не успадкувавши придбаних фізичних даних батька, син важкоатлета часто успадковує основні риси його статури. Подібно своїм сучасникам, Дарвін не знав, що таке генетика. Але його інтуїції виявилося досить, щоб дійти правильним висновків.

Отже, відповідно до його теорією,галапагоскиевьюрки еволюціонували переважно завдяки виживання і розмноженню особин з корисною мінливістю. Цей процес відбувається Дарвін назвав природним відбором. Але як б таку силу-силенну видів?

Ключ до розгадки дали островаГалапагос. Усі вони міг похвалитися окремої расою гігантської черепахи з відмітним малюнком панцира, хоча ці раси були родинними. За припущенням Дарвіна, вони походять від одного предка, розселилися з різних островам і еволюціонували там ізольовано від своїх сусідів. Природний відбір призвів до збереженню та вдосконаленню змін, що дозволило кожної раси пристосуватися до середовища проживання. Через географічної ізоляції виключалася можливість міжрасової схрещування й протилежного процесу.

Відповідно до теорією Дарвіна,вьюрки розділилися так само, але окремі види кожному острові утворилися у процесі колонізації різних середовищ проживання і цього змін — у самих переселенців із єдиною метою пристосування до місцевих умов. Отже, популяціявьюрков, які біля, зарослій кактусами, розвивалася інакше, ніжобжившая лісові хащі. Можливо, що спочатку з-поміж них частково можна говорити промежрасовое схрещування. Проте під впливом відмінностей у поведінці ці можливості так поступово скорочувалися до того часу, поки між расами не виникла генетична несумісність. Так утворилися окремі видивьюрков.

Створивши свою основну наукову теорію наприкінці 1830-х років, Дарвін провів наступні 20 років у пошуках доказів. Тільки 1859 року він опублікував свої ідеї як відгук на статтю іншого натураліста — Альфреда Рассела Уоллеса, -видвинувшего багато в чому схожу теорію.

Стаття Уоллеса, яка написана ним три дні може гарячкового натхнення (після нападу малярії), містила недостатня кількість переконливого дослідницького матеріалу. З «>Происхождением видів» Дарвіна було зовсім інакше. Його наукова праця вирізнявся надзвичайної грунтовністю. Він розійшовся миттєво, викликавши обуренняучених-традиционалистов, які розчепили його хіба що як богохульство. Багато раді відмовитися від біблійної історії створення світу у користь теорії Дарвіна, але тільки деякі з них готові можу погодитися з припущенням, що людина є також продуктом еволюції що його предок — лише мавпа.

Ця концепцію й понині залишається нестравною тим, хто вважає людини особливим («Божим витвором», лише одним щаблем нижче ангела. Тим часом вчені, прийнявши таку можливість свого походження, досі сперечаються про деталях еволюційного процесу. Недавнє уявлення про еволюцію як "про поступове процесі незначних змін було витиснене теорією «перемежованого рівноваги, за якою тривалі періоди незмінності видів змінюються періодами розвитку дочірніх популяцій, дають початок нових видів. Така ідея виникла під впливом той факт, що скам'янілості містять обмаль свідчень плавності змін.

Такі гіпотези можуть привнести зміни у структуру теорії, але з здатні підірвати її основи. Сьогодні ми маємо сумнівів, що під час розвитку тварини пристосовуються до різним зовнішнім впливам. Процес було продемонстровано протягом десятиліть тим, що цілі хмари кімнатних мух, комарів, мух цеце та інших комах набули імунітету доядохимикатам, які ми ними обрушили. Хімік, в 1942 року створив ДДТ, було цього передбачити. Але, можливо, він винайшов незаперечне доказ на користь теорії, що вже понад 130 років головне предметом наукових суперечок у області зоології. Прагнучи дати раду нескінченному розмаїтті які населяють Землю живих істот, зоологи розділили їх у групи і спробували визначити, як відбувалося їх еволюційний розвиток.

3.Видовое розмаїтість царства тварин

Скільки видів звірівнаселяет Землю? Один мільйон, десять мільйонів, п'ятдесят? Ми цього знаємо. Науково описано, названо і внесено в каталоги понад мільйон живих істот, Сюди входять майже всі великі, примітні очей і пропонує доступні представники фауни — птахи, ссавці і рептилії.

Судячи з кількості щорічно відкритих «нових» комах, нам відома лише мала дещиця від їх загальної числа. У деяких колекціях, зібраних під пологом тропічних джунглів, близько 90 відсотків% видів комах були раніше невідомі науці. Тому, за оцінками низки учених, самих лише комах може їх нараховуватиметься до 50 мільйонів видів плюс до того що незліченна рать молюсків, хробаків, ракоподібних й інші як і дрібної живності.

У порівняні з цим багатством, 40 тисяч видів хребцевих — риб, земноводних, рептилій, птахів та ссавців, зокрема нас вами, — перевищують скромний частина тваринного світу. Це також і в систематизації тварин за групами з подібними характеристиками, кожна з яких називається типом. Усього налічують 32 типу тварин, і хребетні припадає лише малу частину однієї з них. Решта типи охоплюють разюче розмаїтість живих істот — від подібних до рослини губок доинтеллектуалов-осьминогов. Бага-тьох з них знаємо у разі за назвами.

Тварина — це істота, що споживає їжу «в готовому вигляді», поїдаючи інші організми. Зелене рослина, навпаки, саме виробляє їжу у процесі фотосинтезу, перетворюючи з допомогою сонячної енергії мінеральні солі, вуглекислий на газ і води такі органічні речовини, як цукор і білок Тварина — приміром, кролик — цього нездатна і тому годується рослинами. Лисиця, підкріпивши кроликом, теж отримує пишу в готовому вигляді, й у кінцевому підсумку, її життя залежить від самих рослин, перетворюючих хімічні з'єднання перетворені на живильне органіку.

Деякі «тварини» всупереч усім правилам самі виробляють живильні речовини з допомогою фотосинтезу. Усі вони — найпростіші мікроорганізми, на кшталтEuglenagracilis, котрі перебувають лише з однієї клітини. Як і тварині,евглена може харчуватися іншими організмами, а може і самі виробляти поживу для себе буде не гірший рослини. То що маємо — рослина або тварину? Лише нещодавно було знайдено обхідної шлях розв'язання цієї проблеми, і засновано цілком нову царствоорганизмов-протистов. Це найпростіші одноклітинні істоти, які раніше зараховували до тваринам. Тим самим було мається на увазі, що це власне тварини ємногоклеточними організмами.

Як із одноклітинних організмів з'явилися перші багатоклітинні, по сьогодні залишається предметом наукових суперечок, та більшість

учених дійшли ідеї колоніальних співтовариств, чи скупчень ідентичних одноклітинних організмів, у яких встановлювалися взаємовигідні зв'язку. Окремі приклади такого співжиття трапляються й дещо сьогодні — скажімо,вольвокс, сферична колонія найпростіших одноклітинних водоростей. Щось схоже бачити й у примітивних тварин, наприклад, губок

Губку

Источник: bukvar.su

Під еволюцією розуміють необоротне історичний розвиток органічного світу з поступовим його ускладненням. Форми тварин так само змінювалися на Землі, як форми рослин та інших організмів. Доказом цьому служать знахідки палеонтологів. При розкопках у різних пластах земної кори знаходили скам’янілих тварин, їх кістки й цілі скелети, які вказували на те, що тварини тих періодів сильно відрізнялися від сучасних тварин. При порівнянні будови різних тварин виявилися ознаки подібності між ними, що свідчать про їх спорідненість. Виявлено, що хребетні тварини мають загальний план будови, однакові системи органів, різного ступеня складності. Таким чином, порівняльна анатомія також свідчить про історичний розвиток тваринного світу.
Велике значення у зміні уявлень вчених про живу природу має наука про зародковому розвитку тварин – ембріологія. На спорідненість і походження від спільних предків вказує разючу подібність ранніх стадій розвитку зародків хордових тварин, навіть зародка людини.

Етапи еволюції тварин:
До першого етапу відносять появу перших одноклітинних тварин, від яких відбулися сучасні Саркодові, Жгутикові, Інфузорії, Споровики.

Від стародавніх колоніальних джгутикових з гетеротрофним типом літанія відбулися древні багатоклітинні двошарові організми, з зовнішнім жгутиковим і внутрішнім – травними шарами.
Далі в ході еволюції виникли тришарові тварини, що відбулися від древніх примітивних двошарових тварин. Вони придбали м’язову систему і паренхіму, які забезпечили здатність до пересування і формуванню внутрішнього середовища організму, з більш досконалим обміном речовин. До перших тришаровим тваринам відносять типи плоских і круглих черв’яків. Від тришарових тварин сталися кільчасті черв’яки, від стародавніх кільчастих хробаків – молюски і членистоногі. Від примітивних тришарових тварин ведуть свій початок і хордові тварини.

Хордові в процесі розвитку набули ряд прогресивних рис: внутрішній скелет, нервову трубку, досконалу мускулатуру, більш досконалу кровоносну і видільну системи.

Источник: moyaosvita.com.ua

РОЗДІЛ ІІІ ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ОРГАНІЧНОГО СВІТУ

 

ТЕМА 2. ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК І РІЗНОМАНІТНІСТЬ ОРГАНІЧНОГО СВІТУ

 

§ 48. ОСОБЛИВОСТІ ЕВОЛЮЦІЇ ТВАРИН

 

Магістральні напрями еволюції тварин. Тварин слід визнати не тільки найбільш висо- коорганізованими, а й найбільш різноманітно побудованими істотами (мал. 226). І справа не лише в тому, що видів тварин більше, ніж видів усіх інших царств разом узятих (пригадайте: тварин налічують як мінімум від 1,2 до 2 млн, рослин — близько 500 тис., грибів — понад 200 тис. і бактерій — близько 20 тис. видів).1 навіть не в тому, що в цьому царстві є більше, ніж у будь-якому іншому, таксонів рівня класу й типу (до відома: протягом історичного часу виникло 35 типів тварин, з них до наших днів дожило 26). А справа у тому, що на шляху еволюції тварини пройшли ароморфозів набагато більше, ніж представники будь-якого іншого царства.

 

Мал. 226. Співвідношення видів у чотирьох царствах живих організмів.

 

 

Мал. 227. Родовідне дерево царства Тварини.

 

Еволюція тварин так само, як і грибів та рослин, почалася з одноклітинного джгутикового або амебоїдного предка. Потім відбувся ряд етапів історичного розвитку, у тому числі тих, що включали стадію безскелетних малорухливих і нерухливих навіть у дорослому стані тварин. Вінцем еволюції тварин вважають комах, птахів і ссавців, у яких, на перший погляд, немає нічого спільного зі своїми далекими предками (мал. 227). (Порівняйте, хто більше схожий один на одного: водорості, мохи й вищі рослини чи найпростіші, губки й ссавці).

Через високу різноманітність життєвих форм і типів організації тварин, багато з яких є альтернативними (зазвичай цим терміном називають стани або процеси, що мають тенденцію до протилежної спрямованості), неможливо точно визначити, який з магістральних напрямів історичного розвитку в царстві еукаріотів є головним. Як правило, дослідники виділяють такі напрями еволюції тварин.

•   Як і у всіх еукаріотів інших царств, —виникнення багатоклітинності, а також, як і у рослин, — диференціація клітин на тканини й поява органів. Але на відміну від рослин у тварин, крім зовнішніх, є ще й внутрішні органи. У тварин також формуються системи органів, чого

 

 

Мал. 228. Трилобіти — перші членистоногі тварини на Землі: а — відбиток на камені; б — реконструкція у вигляді муляжу.

 

немає у рослин. Багатоклітинність дає чимало переваг. Багатоклітинні організми живуть довше, оскільки окремі загиблі клітини легко замінити. Вони мають змогу залишити більше нащадків, оскільки розмножуються окремими клітинами. Багатоклітинні організми досягають більших розмірів тіла, що забезпечує їх фізіологічну стабільність і незалежність від умов життя. Нарешті, багатоклітинність — це можливість спеціалізації клітин, появи тканин і органів, що веде до великої різноманітності будови тіла.

•  Поява опори тіла — скелета (зовнішнього у більшості молюсків і членистоногих, внутрішнього — у хордових і головоногих молюсків), що забезпечує симетрію й чіткий план будови.

•  Розвиток рухливості і системи регуляцій як основи нервової системи. Вважають, що у процесі еволюції тварини реалізували дві різні стратегії.

У хребетних тварин розвиток головного мозку в основному відбувався завдяки навчанню й умовним рефлексам, а в комах — завдяки спадковому закріпленню інстинктів. Це пов»язано з особливостями будови нервової системи тварин.

У хребетних відбувається розвиток центрального органа нервової системи — головного мозку, а в комах нервова система являє собою розкидані по всьому тілу майже рівні за значимістю нервові центри.

•  Виникнення такого явища, як соціальність, незалежно у різних групах тварин.

Послідовність еволюційних подій у царстві Тварини. Первісні етапи еволюції царства тварин залишаються невідомими. Адже перші тварини були м»якотілими істотами, що не мали скелета, тому жодних чітких викопних залишків перехідних істот від одноклітинних до багатоклітинних у прадавніх відкладеннях просто не збереглося. Перші реальні викопні свідчення існування багатоклітинних тварин — це різноманітні ходи у породах, вік яких оцінюється порядку 700 млн років. Ці ходи дають змогу судити, що прадавні тварини, як для свого юного еволюційного віку, були досить розвинутими — мали щільні покриви тіла, гідроскелет і добре розвинутий м»язовий апарат.

У морських відкладеннях початку Фанерозою (600—500 млн років тому) вже вдалося знайти представників відразу кількох сучасних типів тварин: губок, кишковопорожнинних, різноманітних кільчастих червів, плечоногих (ці морські тварини своєю черепашкою нагадують двостулкових молюсків), гігантських членистоногих трилобітів (мал. 228) і навіть перших хордових. У викопних рештках початку першої ери

 

 

 

Мал. 229. Щиткові риби: а — скелет у вигляді копалини; б — такими їх уявляють учені.

 

Мал. 230. Ротовий апарат міноги.

 

Фанерозою (пригадайте, як вона називалася) близько 580 млн років тому вже точно встановили присутність майже всіх типів сучасних тварин. Усі вони були морськими мешканцями — величезні хижі ракоподібні, губки, корали, плечоногі, голкошкірі, молюски. Перші встановлені викопні хребетні відносяться до наступного періоду Палеозою — Ордовикського періоду (близько 500 млн років тому). Цими хребетними були примітивні щиткові риби. їх тіло зверху вкривали міцні пластинки. Щелеп і парних плавців у щиткових риб ще не було (мал. 229).

Нині на Землі також живуть хребетні тварини, які не мають ані щелеп, ані парних кінцівок. Це — нащадки стародавніх щиткових риб, представники класу Круглороті — міксини і міноги (мал. 230). Це єдині серед хребетних тварини-паразити. Вони нападають на інших риб і живляться або їхньою кров»ю, або м»ясом чи нутрощами, прогризаючись у жертву роговими зубами. Можливо, завдяки такому незвичайному для хребетних тварин способу життя вони і змогли зберегтися до наших днів.

У Силурійському періоді (440 млн років тому) з»явилися перші тварини, які дихали повітрям. Вони змогли освоїти суходіл. Першопоселенцями суходолу вважають ракоскорпіонів — павукоподібних, зовні схожих на скорпіонів. Вони сягали кількох метрів завдовжки (мал. 231). У цей період безщелепні риби досягли свого розквіту.

У Девонському періоді виникли щелепороті панцирні риби. Вони мали парні кінцівки, міцний осьовий скелет, що складався з хребців, та зовнішню броню з пластинок, що прикривали спину. Ці риби дали початок кистеперим, дводишним і променеперим рибам. Деякі з цих риб мали легені й могли дихати повітрям. Променепері дали початок сучасним костистим рибам, кистепері — стародавнім амфібіям — лабіринтодонтам (мал. 232). Дводишні виявилися сліпою гілкою в еволюції, хоч окремі представники їх дожили до наших днів. Тоді ж виникли перші крилаті комахи. Зовні вони нагадували гігантських бабок і тарганів (мал. 233).

У Карбонському періоді клімат на Землі був вологим. З деревоподібних папоротей сформувалися справжні ліси, у яких літали величезні комахи. У болотистій місцевості, що вкривала більшу частину суходолу, жили величезні стегоцефали — земноводні, зовсім не схожі на сучасних тритонів і жаб. Тоді ж з»явилися й перші плазуни, які, завдяки

 

 

Мал. 231. Першопоселенці суходолу — величезні членистоногі ракоскорпіони — були за розмірами більші, ніж людина.

 

 

Мал. 232. Розміри лабіринтодонтів сягали 5 метрів.

 

 

Мал. 233. Перші крилаті комахи мали розмах крил понад метр.

 

 захищеним твердою шкаралупою яйцям і роговому покриву тіла, змогли почати завоювання суходолу. Вони були майже не пов»язані з водоймами.

У Пермський період клімат на нашій планеті став сухішим. Це спричинило масове вимирання гігантських земноводних і водночас різке збільшення різноманітності плазунів. Від того багатства рептилій до сьогодні збереглися новозеландська морська рептилія гатерія, яка зовні нагадує ящірку, та черепахи (зверніть увагу: життя цих рептилій пов»язане з водою). У цьому ж періоді зародилася особлива група примітивних рептилій, з яких у наступному періоді — Тріасі утворилися перші яйцекладні ссавці.

Юрський період — час розквіту прадавніх плазунів, частина яких знову повернулася у Світовий океан (іхтіозаври й плезіозаври), частина освоїла повітряне середовище (археоптерикси, птеродактилі), де вони, очевидно, полювали за численними величезними комахами, а частина залишилася наземними жителями. Саме у цей період виникли птахи, предками яких, як нині вважають, були не археоптерикси (мал. 234), а дрібні (не більше курки) теплокровні динозаври (мал. 235).

Крейдовий період став критичним для гігантських рептилій. У першій його половині ще виникали нові групи рептилій. Так з»явилися найбільші з тих, що колись жили на Землі, сухопутні тварини — диплодоки. Маса тіла диплодока становила від 10 до 20 т, а за деякими даними доходила до 80 т (порівняйте: африканський слон важить до 9 т). Розмах крил гігантських літаючих ящерів сягав 20 метрів. Проте до кінця цього періоду відбулося їх масове вимирання. Причому зникли не лише прадавні гігантські плазуни, яких зазвичай називають динозаврами, а й теплолюбні жителі морів, зокрема величезна кількість головоногих молюсків. Лише у тропічному поясі збереглися великі рептилії — крокодили. Сучасним шестиметровим гігантам далеко до викопних предків, довжина яких сягала 16 метрів. В умовах похолодання перевагу здобули теплокровні птахи і ссавці. Саме тоді з»явилися плацентарні, розквіт яких припав на наступну еру — Кайнозой. Паралельно йшла інтенсивна еволюція комах, тісно пов»язана із зменшенням їх розмірів.

Кайнозой, що розпочався 65,5 млн років тому й триває дотепер, — час становлення сучасної фауни й флори. На початку ери виникла більша частина

 

 

Мал. 234. Саме такі відбитки доводять існування археоптерикса.

 

 

Мал. 235. Перші птахи походять від невеликих за розмірами теплокровних динозаврів.

 

рядів птахів і ссавців, порядків покритонасінних рослин. Вважається, що саме у цей період серед тварин виникли і соціальні відносини.

Для останнього періоду Кайнозою — антропогену —характерним є поступове охолодження клімату. На цьому тлі неодноразово повторювалися фази особливо різкого похолодання, які прийнято називати льодовиковими періодами. Така назва зумовлена тим, що у середніх широтах Північної півкулі значні площі суходолу вкривали суцільні льодовики. Найбільшим було Дніпровське зледеніння. Воно трапилося близько 200 тис. років тому й тривало понад 100 тис. років. У цей час льодовики дійшли долиною Дніпра на південь аж дд місця розташування сучасного Дніпропетровська. Під дією величезних мас льодів змінювався клімат, і північні види могли проникати далеко на південь. У результаті, наприклад у Криму, в той час разом з представниками тундрової фауни — мамонтами, шерстистими носорогами, північними оленями, песцями, жили й саванні види — великорогі олені, антилопи, бізони.

Головна особливість еволюції тварин полягає у її багатоплановості. За період свого історичного розвитку тварини зазнали найбільшого числа ароморфозів порівняно з представниками інших царств еукаріотів. Це відобразилося у більшій кількості таксонів високого рівня.

Источник: zalik.org.ua