Типи рельєфу
Тема 1. РЕЛЬЄФ, ТЕКТОНІЧНА ТА ГЕОЛОГІЧНА БУДОВА, МІНЕРАЛЬНІ РЕСУРСИ
§ 17. ФОРМУВАННЯ РЕЛЬЄФУ. ТИПИ РЕЛЬЄФУ ЗА ПОХОДЖЕННЯМ. РЕЛЬЄФ І ДІЯЛЬНІСТЬ ЛЮДИНИ
ПЕРШ НІЖ ЧИТАТИ, ПРИГАДАЙТЕ!
* Основні форми рельєфу та їхнє походження.
* Чим зумовлене переважання на території України рівнин?
Формування рельєфу. Рельєф території формується в результаті взаємодії внутрішніх (ендогенних) і зовнішніх (екзогенних) рельєфотвірних чинників і процесів. Внутрішні сили Землі проявляються, зокрема, у русі літосферних плит, у проникненні речовини мантії в земну кору і виливі її на поверхню. Під дією ендогенних процесів сформувалися великі форми земної поверхні — материки і западини океанів, гірські країни і материкові рівнини, гірські хребти і міжгірні улоговини. Зовнішні рельєфотвірні чинники (екзогенні процеси) діють на поверхні Землі. Це робота вітру, діяльність океанів і морів, текучих поверхневих і підземних вод, льодовиків і вічної мерзлоти, це вивітрювання і діяльність рослин, тварин і людини.
Внутрішні і зовнішні сили діють одночасно. При цьому внутрішні сили в основному створюють великі форми рельєфу, а зовнішні здебільшого їх руйнують. Формування рельєфу відбувається безперервно: змінюються обриси гір, вирівнюються пагорби, хоч і дуже повільно, але змінюються навіть обриси материків.
Типи рельєфу за походженням. Поверхня кожної з великих форм рельєфу далеко не однорідна. І на рівнинах, і в горах можна натрапити на безліч дрібніших форм рельєфу. Вони також є наслідком безперервної взаємодії внутрішніх і зовнішніх сил Землі. Саме під одночасним впливом таких сил і виникає закономірне утворення й розташування форм рельєфу на певній території — геоморфологічна будова.
Типи рельєфу України безпосередньо пов’язані з тектонічними структурами і геологічною будовою її території. Крім того, на їхнє утворення дуже сильно вплинули й зовнішні чинники — кліматичні процеси, діяльність поверхневих і підземних вод тощо.
Мал. 34. На вершині вулканічного купола височіє Мукачівський замок
Мал. 35. Грязьові вулкани Керченського півострова
Вулканогенні типи рельєфу виникли внаслідок вулканічної діяльності. Такі форми рельєфу трапляються в Криму, наприклад згаслий вулкан Карадаг, гори Аюдаг і Кастель. Вулканогенні типи рельєфу є також і в Карпатах. І не тільки у Вулканічному хребті, а й на Закарпатській низовині. Так, в околицях міста Берегове Хустського району, де колись діяли вулкани, тепер височать численні горби (мал. 34).
На Керченському півострові вулканогенні форми рельєфу пов’язані з діяльністю грязьових вулканів (мал. 35). Їх тут понад п’ятдесят, переважно невеликих горбів заввишки інколи лише 1-2 м. Подекуди вони повільно зростають завдяки грязі, що стікає схилами грязьової сопки. Однак деякі вулкани згаслі і мають вигляд округлих невеликих прогинів, які нагадують казани. Найбільшим грязьовим вулканом Керченського півострова і всієї України є Джау-Тепе (у перекладі з тюркської — «ворожа вершина»). Його абсолютна висота становить близько 120 м, а відносна — 60 м.
Історія географії
Грізний «бруднуля». Грязь не завжди спокійно виливалася з жерла Джау-Тепе. Траплялися і катастрофічні виверження цього вулкана. Так, 1914 р. він нагадав про себе страшенним гуркотом, який було чути на відстані до 10 км, і стовпом чорного диму, що здіймався до хмар. Разом із гряззю, потужні потоки якої (завширшки до 2 м) виливалися на відстань 500 м, вулкан викидав великі, у зріст людини, брили.
Денудаційні типи рельєфу (від лат. denudatio — оголення) утворилися внаслідок руйнування гірських порід і перенесення їхніх уламків з підвищених форм рельєфу.
тивну участь в утворенні денудаційного типу рельєфу відіграють води, лід, вітер. Саме завдяки їм такий тип рельєфу виник, зокрема, у Кримських горах, де поширені куести — пасма з асиметричними схилами. Денудаційний тип рельєфу характерний і для Карпат, а також багатьох височин України, де виникли численні пагорби- «останці», пасма, вали, уступи тощо. Так, наприклад, на Подільській височині майже на 200 км простягаються Товтри — горбисте пасмо (мал. 36). Це залишки бар’єрних рифів давнього моря на зразок сучасного Великого Бар’єрного рифу біля північно-східних берегів Австралії.
Мал. 36. Товтри
Мал. 37. Каньйон річки Смотрич
Водно-ерозійні типи рельєфу, що утворилися завдяки дії текучих вод, поширені повсюдно. Найменші з них — це рівчаки і вимоїни. А серед найбільших, зокрема, річкові долини, що подекуди мають каньйоноподібну форму і сягають завглибшки 180-200 м (мал. 37). Наприклад, на Подільській височині утворився найдовший в Україні каньйон — Дністровський, що має довжину 250 км і сягає глибини 100-120 м. Так само глибокі (до 100-150 м) подекуди каньйоноподібні річкові долини відомі і на Приазовській височині. У Кримських горах невелика гірська річка Аузун-Узень спромоглася виробити трикілометрову ущелину завглибшки 250-320 м. За аналогією до відомого каньйону Північної Америки, вона одержала назву Великий каньйон.
Серед водно-ерозійних форм досить поширені на території України також яри і балки. Особливо їх багато у східній частині Придніпровської височини. Великі яри, завдовжки в кілька кілометрів і завглибшки 3040 м, перерізають схили. Тому тут утворилися численні горбисто-пасмові підвищення, що відомі як Канівські гори. Густою мережею ярів і балок вирізняється Донецький кряж, передусім його центральна частина. Подекуди поверхня тут нагадує відомий північноамериканський бедленд.
Алювіальні (наносні) типи рельєфу утворені відкладами водних потоків (від лат. alluvio — нанесення). До них належать заплави і надзаплавні тераси в річкових долинах. Так, наприклад, у Прип’яті заплави подекуди сягають 20 км, а тераси — 150 км завширшки.
Льодовикові і водно-льодовикові типи рельєфу є наслідком діяльності покривного та гірського льодовиків. На рівнинах це кати — горби, завширшки іноді понад 1 км і заввишки від 5 до 30 м, представлені поодинокими формами і цілими полями. Вони трапляються на півночі Волинської, Житомирської і Київської областей. Так само на Поліссі подекуди трапляються й ози — лінійно витягнуті пасма, завдовжки понад 20-30 км і заввишки до 30 м. Завдяки покривному льодовику минулих часів на півночі території України також поширені зандри — піщані (зандрові) рівнини. Вони сформувалися в результаті злиття поодиноких конусів, утворених потоками талих вод біля краю льодовика, і мають вигляд смуг до 20-30 км завширшки.
На схилах Українських Карпат, зокрема на масиві Чорногора, трапляються ерозійні форми рельєфу, як-от кари. Вони мають вигляд кріслоподібних заглиблень, які, розростаючись і зливаючись між собою, можуть утворити цирки — великі заглиблення у вигляді амфітеатру.
Суфозійні типи рельєфу (від лат. suffossio — підкопування) виникають через вимивання дрібних часток ґрунту водами і просідання поверхні. Так, на сході Причорноморської низовини на лесовому покриві характерні численні плоскодонні западини і поди (великі западини) овальної форми. Глибина деяких подів сягає 15 м, а площа — до 1 км2.
Чимало невеликих (площею лише кілька квадратних метрів) замкнутих безстічних поглиблень і на Придніпровській низовині. За зовнішніми ознаками їх тут називають степові «блюдця».
Карстові типи рельєфу — лійки, печери, колодязі утворилися внаслідок розчинення природними водами крейдових, гіпсових і вапнякових гірських порід. За сумарною протяжністю найбільших порожнин наша країна займає одне з провідних місць у світі. Тільки у гірській частині Криму вивчено понад 800 природних печер, шахт і колодязів. Найглибша карстова печера в Україні — Солдатська, що на масиві Карабі-Яйла. Тут водам вдалося проникнути у вапнякову товщу до глибини 517 м.
Близько 100 печер виявлено на Поділлі, у Тернопільській області. Саме тут вода розчинила гіпсові породи в горизонтальному напрямку на відстані понад 200 км! Так утворилася найдовша у світі гіпсова печера, яку назвали Оптимістична. Її дослідження тривають, і тому протяжність цієї печери поступово «зростає». За останніми даними вона становить понад 240 км.
Еолові (вітрові) типи рельєфу названі за ім’ям давньогрецького бога вітрів Еола. Утворені вітром піщані горби і пасма, дюни і кучугури поширені на Поліссі. Деякі з них простягаються на десятки кілометрів, сягаючи до 25 м заввишки. Великий погорбований піщаний масив площею понад 1500 км2 — Олешківські піски — утворився також у пониззі Дніпра.
Морські абразійні типи рельєфу створені процесами абразії (від лат. abrasio — зішкрібання), тобто руйнування хвилями і прибоєм берегів морів. Унаслідок такого руйнування на берегах часто утворюються обриви місцями з вертикальними уступами. Подекуди витвори морських хвиль набувають чудернацьких форм, як-от Карадазькі («Золоті») ворота біля підніжжя Карадагу (мал. 38). Ця скеля-острівець нагадує браму заввишки 25 м і складається з вулканічних порід (базальтів).
Історія географії
У другій половині XIX ст. рельєф території України досліджував наш співвітчизник, військовий картограф Олексій Андрійович Тілло (1839-1900). Він став одним з перших творців карти України, що була видана у 1889 році. На ній уперше було дуже точно за допомогою горизонталей і певних кольорів зображено нині добре відомі форми рельєфу, як-от Середньоруська і Волино-Подільська височини. Ця карта привернула до себе увагу не тільки в Росії, а й за кордоном. А самого Тілло за видатну роботу було обрано членом-кореспондентом Російської, а також Паризької академій наук.
Мал. 38. Карадазькі ворота
Мал. 39. Арабатська Стрілка
Морські акумулятивні типи рельєфу виникли завдяки акумуляції, тобто накопиченню (від лат. ассumulatio — збирання в купу, накопичення) хвилями гірських порід уздовж узбережжя Чорного та Азовського морів. Це пляжі, пересипи, а також видовжені піщані смуги — «стрілки» і «коси». Найбільші серед них Арабатська Стрілка завдовжки 115 км і завширшки понад 7 км (мал. 39). Тендрівська Коса видовжена на 65 км і має ширину близько 2 км.
Техногенні типи рельєфу спричинюються діяльністю людини і можуть бути вироблені та насипні. До найбільших за розмірами вироблених техногенних форм рельєфу належать меліоративні канали, як-от Північнокримський, що завдовжки понад 400 км. Каховський канал простягається більш ніж на 130 км і сягає завглибшки 8 м. Численні вироблені техногенні форми пов’язані з видобуванням корисних копалин, як-от у Дніпропетровській, Кіровоградській, Житомирській, Вінницькій областях, Криму тощо.
Серед насипних техногенних форм рельєфу дамби, насипи шосейних доріг і залізниць. А на Донбасі відходи вуглевидобутку утворили цілі штучні «гори» конусоподібної форми — терикони.
ГОЛОВНЕ
Рельєф території України сформувався в результаті взаємодії внутрішніх (ендогенних) і зовнішніх (екзогенних) рельєфотвірних чинників і процесів.
Внутрішні і зовнішні сили діють одночасно. При цьому внутрішні сили в основному створюють великі форми рельєфу, а зовнішні здебільшого їх руйнують.
На території України переважають такі типи рельєфу за походженням: вулканогенні, денудаційні, водно-ерозійні, алювіальні, льодовикові і водно-льодовикові, суфозійні, карстові, еолові, морські абразійні і акумулятивні, техногенні.
ПЕРЕВІРИМО СВОЇ ЗНАННЯ І ВМІННЯ
1. Що і як зображено на геоморфологічній карті України?
2. Назвіть чинники, що зумовили утворення різноманітних форм рельєфу в Україні.
3. Поясніть закономірності поширення різних типів рельєфу на території України.
4. Назвіть основні типи рельєфу, які б ви нанесли на геоморфологічну карту вашої місцевості. Обґрунтуйте відповідь.
Источник: subject.com.ua
Геоморфологія (гео – земля, морфо – форма, логос – наука, вчення) – наука про будову, генезис, динаміку і історію розвитку рельєфу землі.
Генезис рельєфу – походження геологічних утворень, гірських порід, мінералів та ін., що утворились в певних умовах під дією геологічних процесів.
Динаміка – зміна рельєфу протягом часу.
Предмет геоморф. – рельєф.
Завдання геоморф.:
1. Визначити зовнішні обліки рельєфу.
2. Визначити відклади, що формуються разом з рельєфом.
3. Визначення співвідношень, зв’язку рельєфу з геолог. будовою.
4. Визначити геогр. умови в яких формується рельєф.
Рельєф – сукупність нерівностей земної поверхні, які утворилися в результаті спільної дії ендогенних (внутрішніх) і екзогенних (зовнішніх) процесів, і відрізняються за зовнішніми ознаками, розмірами, походженням, віком та історією розвитку. Основні форми рельєфу: гори (на суші: хребти та западини; в океані: жолоби та хребти) та рівнини.
Рельєф формується на контакті атмосфери з літосферою, гідросфери з літосферою, завдяки взаємодії ендогенних та екзогенних сил.
Характеристики рельєфу:
1. Морфологія – зовнішній вигляд рельєфу: а) морфометрія – дає морфологічну кількісну характеристику; б) морфографія – дає морфолог. якісну характеристику.
2. Генезис( чинники формування рельєфу: ендогенні чи екзогенні).
3. Вік — час, коли рельєф набув свої осн. риси:
— абсолютний(в роках)
— відносний(відносний час за ознаками)
— за геохронолог. шкалою
Рельєфоутворюючий процес – процес переміщення гірських порід на поверхні землі під дією рельєфоутвор. агентів.
Агент рельєфоутворення – речовина або явище, що призводить до утворення тих чи інших форм рельєфу.
Форми рельєфу:
1. Замкнені(моренний пагорб, моренна западина) або відкритими(яр, балка).
2. Простими(відносно правильні геометричні форми) або складними(комбінація декількох простих форм).
3. Додатними або відємними, відносно субгоризонтального рівня
Генетичні типи рельєфу – поєднання генетично пов’язаних одна з одною форм рельєфу, що подібні за будовою, закономірно повторюються на певній території.
За величиною фрми рельєфу бувають: (стор. 12-13)
— планетарні
— мегаформи
— макроформи
— мезоформи
— мікроформи
— форми нанорельєфу
Форми рельєфу переважно:
— денудаційні
— акумулятивні – складаються певним типом генетичних відкладів
Денудаційні процеси
ДЕНУДАЦІЙНІ РІВНИНИ — рівнини, що утворюються в результаті процесів денудації (руйнування, змиву і зносу височин або гірських хребтів. Денудаційні рівнини утворюються на додатних ділянках платформ з переважно висхідними рухами земної кори і характеризуються переважанням процесів зносу над процесами акумуляції. У тектонічному вілношенні всі денудаційні рівнини відповідають щитам і антеклізам материкових платформ.
ДЕНУДАЦІЙНІ ФОРМИ РЕЛЬЄФУ — сукупність форм рельєфу, утворених в процесі денудації: денудаційні рівнини, пенеплени тощо.
ДЕНУДАЦІЯ (від лат. «денудаціо» — оголення) — сукупність процесів зносу й переносу (водою, вітром, льодом) і дією сили тяжіння продуктів руйнування гірських порід з вершинних поверхонь і схилів у знижені ділянки земної верхні, де відбувається їх накопичення – акумуляція. В результаті тривалої денудації гірські країни можуть перетворюватися на хвилясті поверхні — пенеплени.
ДЕСТРУКЦІЯ — процес розкладу гірських порід під дією сонця, атмосфери, перепаду температур.
ПЕНЕПЛЕН (з лат. «пене» і «плеін» — майже рівнина) — горбиста рівнина, що утворилася внаслідок повільного руйнування давньої гірської країни. Типовим прикладом пенеплену є Казахський дрібносопковик. Процес формування таких рівнин називається пенепленізацією.
Акумулятивні процеси
АКУМУЛЯТИВНІ РІВНИНИ — рівнини, що утворюються на знижених ділянках материкових платформ з переважно низхідними рухами земної кори в результаті акумуляції (нагромадження) пухких осадових порід різного походження. Практично всі низовині є акумулятивними рівнинами. Прикладами акумулятивних рівнин є Поліська низовина, Причорноморська низовина, Амазонська низовина тощо.
АКУМУЛЯТИВНІ ФОРМИ РЕЛЬЄФУ — форми рельєфу земної поверхні, які утворюються внаслідок акумуляції (накопичення) морських, річкових, озерних, льодовикових, еолових та інших відкладів, продуктів виверження вулканів антропогенної діяльності людини.
АКУМУЛЯЦІЯ (від лат. «акумуляціо» — збирання докупи, накопичення) — у геології і геоморфології загальна назва процесів накопичення пухкого мінерального матеріалу і органічних решток на суходолі і на дні водойм. Залежно від основного чинника, що викликає накопичення, виділяють морську, озерну, річкову, льодовикову, вітрову та інші типи акумуляції.
ГЕНЕТИЧНИЙ ТИП ВІДКЛАДІВ — це певний тип відкладів, зобов’язаний тому чи іншому агенту.
ДЕЛЮВІЙ — генетичний тип відкладів, який виникає в рез. площинного змиву та накопичення змитих зі схилів дощовими і талими сніговими водами рихлих продуктів вивітрювання.
ЕЛЮВІЙ — генетичний тип відкладів, що є продуктом вивітрювання, який залишається на місці свого утворення.
АЛЮВІЙ — генетичний тип відкладів, який формується постійними водними потоками в річкових долинах. Заплави, коси, перекати.
ПРОЛЮВІЙ (від лат. «пролювіум» — розлив) — генетичний тип відкладів, що утворюється в результаті дії тимчасового водного потоку нагромаджуються біля гирла ярів і балок.
КОЛЮВІЙ – генетичний тип відкладів, що утворився в рез. дії гравітаційних сил.
КОРЕЛЯТНІ ВІДКЛАДИ – це одночасові, синхронні відклади.
Алювіальні
ЗАПЛАВА — частина днища річкової долини, що височить над рівнем води у руслі під час межені і затоплюється водним потоком тільки під час повені.
НАНОСИ — тверді частинки, які рухаються разом з водою у завислому стані або по дну річки. Залежно від способу переміщення, наноси поділяються на завислі й донні.
ПЕРЕКАТ — позитивна форма рельєфу річного русла у вигляді підводної гряди, що перетинає русло інколи по діагоналі.
Пролювіальні
КОНУС ВИНОСУ — акумулятивна форма рельєфу у вигляді конуса, що виникла на місці різкого перелому поздовжнього профілю ріки з крутого на пологий, в результаті чого потік втрачає силу і наноси, що він ніс, відкладаються.
Морські
ЛАГУНА (італ. «лагуна» від «лагус» — озеро) — 1. Мілководна затока або бухта, відокремлена від моря піщаною косою або з’єднана з ним вузькою протокою. 2. Внутрішня водойма кільцеподібних коралових островів (атолів).
ЛИМАН (від гр. «лімен» — гавань, бухта) — мілководна затока з косами, що являє собою затоплену морем долину пригирлової частини річки або затоплену прибережну низовину. Прикладом є Дніпровський і Дністровський лимани чорного моря.
Еолові
БАРХАНИ — піщані горби серпоподібної форми з гострими рогами, що витягнуті за домінуючим напрямком вітру. Виникають за умови значних потужностей вітрового потоку перед якою-небудь перешкодою. Можуть поступово пересуватися за напрямом вітру завдяки пересипанню піску з навітряного схилу на підвітряний. Швидкість пересування великих барханів у південних Каракумах досягає 12 м за місяць. Звичайна висота барханів від 3 до 8 м. Але в пустелі Атакама, наприклад, зустрічаються бархани висотою до 40 — 50 м і шириною 200 — 300 м.
ДЮНИ (від нім. «дюне») — рухомі й нерухомі піщані пагорби з пологим навітряним і крутим підвітряним схилами, утворені вітровою акумуляцією. Розрізняють поздовжні, поперечні й параболічні дюни. Поширені поза пустелями на берегах морів (Балтійського, Білого, Каспійського тощо), великих озер (Балхаша) і річок. В Україні такі форми рельєфу зустрічаються на окремих ділянках азовського й чорноморського узбереж, на березі Дніпра.
Флювіогляціальні й гляціальні
ДРУМЛІНИ (від англ. «друмлінс») — витягнуті горби з асиметричними схилами довжиною і шириною від 100 -200 м до 2 — 3 км і висотою від 5 до
45 м, складені мореною і орієнтовані за напрямком руху давнього льодовика. Зустрічаються групами в районах поширення плейстоценових покривних льодовиків.
КАМИ (від нім. «камм» — гребінь) — куполоподібні горби, висотою від
2-5 м і більше та крутими (15 — 45°) схилами, які складені пісками з прошарками глин або гравію. Найчастіше їх утворення пов’язують з нагромадженням водно-льодовикових відкладів на місці колишніх озер. Поширені в областях плейстоценового материкового (покривного) зледеніння: на Скандинавському півострові, Середньоєвропейській рівнини, північно-західній частині Східноєвропейської рівнини тощо.
МОРЕННІ ГОРБИ — горби, що складені моренними відкладами — нагромадженням несортованих уламків гірських порід, а також суглинків і глин із включенням піску, гальки і валунів. Поширені у місцях прояву давнього покривного зледеніння (в Україні — на Поліській низовині).
МОРЕННІ РЮНИНИ — рівнини, які утворюються в результаті накопичення моренних відкладів (суглинків із включеннями пісків, гальки і валунів), які переносяться і відкладаються покривними льодовиками. Моренні рівнини мають складний рельєф, у якому плоскі ділянки перемежовуються з горбистими, а зниження зайняті озерами й болотами. Поширені в місцях прояву давнього покривного зледеніння (в Україні — на Поліській низовині).
МОРЕННО-ЗАНДРОВІ РІВНИНИ — рівнини, які утворюються в результаті сумісного накопичення моренних (льодовикових) і зандрових (водно-льодовикових) відкладів, причому останні перекривають перших.
ОЗИ (зі швед — хребет, пасмо) — досить вузькі (10 — 150 м) і високі (до 50 — 80 м) пасма з крутими схилами (30 — 45°), які простягаються на десятки кілометрів, нагадуючи звивисті залізничні насипи, витягнуті вздовж напрямку руху колишнього льодовика й утворені його талими водами. Складені шаруватими пісками, гравієм і галькою, іноді валунами. Поширені в областях плейстоценового материкового (покривного) зледеніння: на Скандинавському півострові, Середньоєвропейській рівнини, рівнини тощо.
Ендогенні процеси
ЕНДОГЕННІ ПРОЦЕСИ (від гр. «ендон» — усередені і «генос» — походження) — ті, що відбуваються всередині землі й обумовлені внутрішньою енергією (розпад радіоактивних речовин, хімічні реакції перетворення і переміщення гірських порід). Проявляється у горотворних процесах, коливальних рухів земної кори, вулканізму, землетрусів.
Джерелом енергії ендогенних процесів є теплова енергія.
Джерела теплової енергії:
— радіоакт. Розпад елементів
— обертання Землі
— гравігенна диференціація матеріалу(важкі елементи занурюються та елементи у вигляді розплавленої речовини піднімаються, в результаті чого виділ. Тепло)
Ендогенні рельєфоутвор. агенти
Типи ендогенних процесів:
1. Тектонічні рухи
2. Вулканізм
3. Землетруси
Тектонічні рухи – це вертикальні та горизонтальні рухи земної кори спричинені гравітаційною диференціацією та радіоактивним розпадом в середині Землі.
Вертикальні тектонічні рухи – рухи, завдяки яким земна кора переміщується вгору і вниз щодо мантії землі та її ядра, де відбувається радіоактивний розпад хім. елементів з виділенням теплоти.
Горизонтальні тектонічні рухи – радіальний рух земної поверхні, що є причиною процесу розігрівання Землі та її розширення.
Ерогенні тектонічні рухи – рухи, які є диференційованими локальними, виявляються переважно у межах рухомих областей землі.
Давні тектонічні рухи – рухи, що відбувалися під час архейської, протерозойської, палеозойської, мезозойської та частково кайнозойської ери.
Неотектонічні рухи – рухи земної кори, які тривають упродовж останніх 25-30 млн. років, що охоплюють альпійський період орогенезу.
Сучасні тектонічні рухи – рухи,що відбувались в історичний час та існують до тепер.
Коливальні рухи – рухи, що мають вертикальне спрямування, завдяки чому земна кора зазнає повільного і тривалого підняття чи опускання.
ГОРОТВОРЕННЯ — сукупність висхідних тектонічних рухів, що призводить до утворення гірських споруд. Розвивається як на місці геосинклінальних поясів з утворенням епігеосинклінальний гір, так і на місці платформ з утворенням епіплатформенних гір.
Літосфера — (від гр. «літос» — камінь і «сфера» — оболонка) — зовнішня оболонка Землі, що залягає над астеносферою. Тобто літосфера складається із земної кори і верхнього від астеносфери шару мантії. Потужність астеносфери змінюється у великих межах: від 5 км під серединно-океанічними хребтами до 200 км під материками.
Літосферна плита – відносно сталі і внутрішньо монолітні порівняно великі ділянки літосфери.
Обдукція – наповзання легшої материкової плити на важку океанічну, що спричиняє здіймання наповзаючої плити над первинною поверхнею з утворенням у рельєфі гірської країни.
Субдукція – зштовхування океанічної плити з іншою плитою (океанічною чи континентальною), внаслідок чого вона занурюється у мантію, що призводить до утворення глибоководних жолобів та острівних дуг.
Острівні дуги – гірські споруди, що виступають над рівнем моря своїми верхівками та гребенями-островами, утворюються на межах літосферних плит.
Геосинклінальний процес – процес перетворення океанічної земної кори на материкову, яка набуває міцності, збільшує свою товщину.
ГЕОСИНКЛІНАЛЬНА ОБЛАСТЬ — велика частина геосинклінального поясу, що об’єднує кілька геосинкліналей на різній стадії розвитку і є частиною геосинклінального поясу. Прикладом може бути Середземноморська геосинклінальна область, що є частиною геосинклінального Європейсько-Азіатського поясу і до якої входять всі моря Середземномор’я та гірські споруди між Східно-Європейською і Африканською платформами.
ГЕОСИНКЛІНАЛЬНИЙ ПОЯС — рухлива зона земної кори, що розміщується між давніми (докембрійськими) платформами. Вона складається з окремих геосинклінальних областей і тому може досягати десятків тисяч км. у довжину. Прикладом можуть бути Європейсько-Азіатський, Східно-Тихоокеанський, Західно-Тихоокеанський та Урало-Монголо-Охотський пояси.
Деформація – процес зміни форми, розміру, структури гірських порід, утворення складчастих порушень без розриву пластів або плікативних дислокацій, причиною чого є тектонічні рухи.
Дислокація – наслідок дії деформацій гірських порід, що проявляється у вигляді складок, тріщин та розривів гірських порід.
Дизюнктивні дислокації – розриви та переміщення відокремлених розривами блоків зем. кори в результаті ендогенних процесів.
Землетруси – сейсмічні рухи, що здійснює земна кора внаслідок ендогенних процесів.
ЗЕМЛЕТРУСИ — це різкі й різної сили поштовхи окремих ділянок земної кори. Виникають вони внаслідок розривів і переміщення земної кори, у свою чергу спричинені переміщенням мас мантійної речовини. В результаті розрядки величезної енергії, виникають сейсмічні хвилі, що поширюються радіально (первинні), горизонтально (вторинні) та в поверхневих шарах Землі. Коли ці процеси під океанами й морями, їх називають моретрусами. У землетрусів є осередок, гіпоцентр, епіцентр і плейстосейстова область. Коли дають характеристику землетрусу, на карті показують ізосейсти -лінії, які з’єднують точки з однаковою силою землетрусу.
Магматизм – сукупність процесів, пов’язаних із зародження магми у магматичних осередках, її рухом у товщах земної кори та впливом на денну поверхню.
Інтрузивні тіла (інтрузії) – магма, що застила в товщі порід не дійшовши до поверхні землі по тріщинах (каналах) в зем. корі.(батоліти, штоки)
Інтрузивний магматизм – магма не достигає зем. поверхні
Ефузивний магматизм або вулканізм – виверження розплавленого матеріалу на поверхню, що супроводжується викидами парів води, газів
Морфоструктура – порівняно велика форма рельєфу дна океану чи континенту, яка виникла завдяки геологічним факторам — ендогенним процесам.
Морфоскульптура — середні і дрібні форми рельєфу (мезо-, мікро- і наноформи), що утворюються внаслідок переважаючої дії екзогенних чинників. Прикладами таких форм на суходолі можуть слугувати річкові долини, яри, балки тощо. Морфоскульптури розрізняють за походженням і виділяють флювіальний, еоловий, кріогенний, льодовиковий та інші типи морфоскульптури.
МОРФОСТРУКТУРА — великі форми рельєфу земної поверхні (макроформи), які утворилися в умовах переважаючої дії ендогенних чинників — тектонічних рухів земної кори і вулканічної діяльності. Морфоструктурами є низовини і височини, плато і кряжі, гірські хребти на поверхні суходолу і на дні океанів. Прикладами морфоструктур є Причорно-морська, Поліська і Прикаспійська низовини, Придніпровська, Середньоруська і Валдайська височини, Донецький і Тіманський кряжі тощо. Морфоструктури поділяють за гіпсометричним положенням на рівнинні й гірські. Рівнинні морфоструктури поділяють за тектонічною будовою на пластові й цокольні, за генезисом — на акумулятивні й денудаційні. Гірські морфоструктури поділяють за висотою (низькі, середньовисокі й високі), генезисом (тектонічні, вулканічні, ерозійні), віком (молоді, омолоджені і давні).
Платформа – відносно стала, асейсмічна й овулканічна область, на великій площі покрита чохлом субгоризонтально залягаючи осадових порід.
ПЛАТО (від фр. «плат» — плоский) — різновид височин (рівнин, які лежать на висотах від 0 до 200 м над рівнем моря), що являє собою плоскі або слабохвилясті рівнини, які відділені крутими уступами від низовинних рівнин, що їх оточують. Розрізняють структурні, вулканічні й нагірні плато. Структурними називають плато, які складені шарами гірських порід, що затягають горизонтально. Прикладом є плато Устюрт в Азії. Вулканічними називають плато, які утворилися в результаті виливу на земну поверхню величезних мас лави, що заповнили нерівності рельєфу, який існував раніше. Прикладом є плато Декан на півострові Індостан в Азії. Нагірними плато називають вирівняні рівнини у внутрішніх частинах гірських країн, які складені продуктами руйнування оточуючих гір. Прикладами нагірних плато є плато Юкон, Фрейзер, Колумбійське, Колорадо в Північній Америці.
Рифт – поздовжена кругла западина, обмежена розломами, яка тягнеться уздовж основної частини серединно – океанічного хребта.
Рифтогенез – процес розсування океанічного дна, розламування континентальної кори «знизу», активізація деяких ділянок платформи утворення на їхньому місці гірських споруд, тектонічна активність висота яких не менше, ніж у справжніх геосинклінальних областей.
Серединно-океанічний хребет – рухливі пояси з їх осьовими рифтами, що виникають в областях де відбувається спейдінг – розростання ложа дна океану.
Спрейдінг – процес розширення рифтової тріщини і одночасний процес заповнення її гірськими породами.
ВУЛКАН (від лат. «вулканус» — бог вогню у римській міфології) — геологічне утворення, яке виникає внаслідок виверження лави й уламків гірських порід на земну поверхню і складається із конуса, кратера і жерла. Залежно від характеру виверження і форми конусів, розрізняють кілька морфологічних типів вулканів: 1) щитоподібний; 2) куполоподібний;
3) конусоподібний; 4) лійкоподібний.
ВУЛКАНІЗМ — сукупність явищ, що пов’язані з утворенням і переміщенням магми в надрах Землі та її виверженням на поверхню суші або дно морів у вигляді лави, пірокластів і газів.
ВУЛКАНІЧНІ ОСТРОВИ — острови, що виникли внаслідок вулканічних вивержень на дні моря. Звичайно мають гористий рельєф і високо здіймаються над рівнем океану. Прикладом вулканічних островів є Гаванські острови у Тихому океані, Коморські острови в Індійському океані, Малі Антильські острови в Атлантичному океані тощо. У Тихому океані — понад 10 тис. вулканічних островів.
ВУЛКАНІЧНІ ФОРМИ РЕЛЬЄФУ — форми рельєфу земної поверхні, які утворюються внаслідок виливу на земну поверхню магми та інших продуктів виверження вулканів: конуси вулканів різних морфологічних типів, лавові покриви тощо.
ГАЙОТИ (на ім’я першовідкривача, амер. географа і геолога А. Гюйо) — підводні поодинокі конусоподібні гори вулканічного походження (згаслі вулкани) з майже плоскими вершинами. Особливо широко поширені в Тихому океані.
ГЕЙЗЕР (від ісл. «гейзір» — гарячий фонтан) — гарячі джерела, які виникають у місцях вулканічної діяльності. За характером діяльності нагадують вулкани в мініатюрі: ритмічним фонтануванням гарячої води, підйомом її по каналах, наявністю підземного резервуару. Періодичність фонтанування пояснюється інтервалом заповнення резервуару і виштовхуванням води тиском пари. Найбільше гейзерів в Ісландії (до 700), в Росії (на Камчатці), у США (в Йєллоустонському нац. парку). Новій Зеландії, Чилі. Найбільший на Землі гейзер знаходиться в США в зазначеному нац. парку. Його звати «Старий служака». Через 65 хвилин він викидає фонтан на висоту 80 м.
НЕОТЕКТОНІКА — розділ геотектоніки, що вивчає найновіші тектонічні процеси, якими створені основні риси сучасного рельєфу (альпійська складчатість)
Екзогенні процеси
ЕКЗОГЕННІ (ЗОВНІШНІ) ПРОЦЕСИ — процеси утворення середніх і малих форм рельєфу, які відбуваються на верхні Землі або на незначній глибині в земній корі й обумовлені дією сонячного випромінювання, вод, вітру, льодовиків. а також силою земного тяжіння та життєдіяльністю організмів. До екзогенних процесів відносять вивітрювання (фізичне, хімічне й біологічне руйнування гірських порід), ерозію (руйнування гірських порід постійними й тимчасовими водотоками), абразію (руйнування берегів озер і морів хвилями), дефляцію (видування гірських порід вітром), коразію руйнування гірських порід вітром), екзарацію (руйнування гірських порід льодовиком) тощо.
Джерелом енергії екзогенних процесів є енергія Сонця, що трансформується на земній поверхні в енергію руху води, повітря, матеріалу літосфери.
Екзогенні рельєфоутворюючі агенти: сила тяжіння, багаторічна мерзлота, води морів та океанів, води суші(поверхневі, підземні), льод, сніг, вітер, рослини, тварини.
Рельєф гір та рівнин
Головні форми планетарного рельєфу – гори та рівнини(64% поверхні)
Гори – форми план. рельєфу, що являють собою ділянки земної поверхні вищі за оточуючі рівнини та підвищуються високо над рівнем моря у тектонічному відношенні-це пояси складчастості.
Генетична класифікація гір:
1. Тектонічні гори( утворюються внаслідок вертикального руху (підняття) тектонічних плит): складчасті, глибові(утвор.при повторному піднятті давніх зон складчастості), складчасто-глибові.
2. Вулканічні гори(виникають на місцях ускладненого гірського рельєфу, при виверженнях утвор.конуси).
3. Ерозійні гори(утворюються на рівнинах, які мають високий рівень над рівнем моря, на місці давніх акумулятивних рівнин внаслідок ерозії).
Гори в океані – серединно-океанічні хребти(утвор.внаслідок спрейдінгу)
Морфологічна класифікація:
— за висотою:
1. Низькі до 1000м
2. Середні 1000 – 2000м
3. Високі більше 2000м.
— за віком утворення:
1. Молоді – високі, більш розчленовані
2. Давні – більш зруйновані, пологі схили
— за розчленуванням:
1. Паралельні
2. Радіальні
3. Пірчасті
4. Градчасті
5. Гілчасті
Горогенез –процес утворення гір.
Рівнини – форми рельєфу, що мають значні площі, незначні ухили місцевості та абсолютні висоти.
Рівнинна країна ( приклад: Східно – Європейська рівнина).
Генетична класиф.рівнин(за походженням): структурні, акумулятивні(алювіальні, озерні, морські, зандрові, льодовикові, еолові, моренні)(утвор.внаслідок наносів осадових порід), скульптурні, денудаційні(утвор.внаслідок руйнування гір), денудаційно-акумулятивні.
Морфолог.класифікація рівнин:
1. За висотою:
-відємні(нижче рівня моря)
— низовинні (0 – 200м)
— височинні (200-500м)
— нагірні ( вище 500м)
2. За формою поверхні:
— горизонтальні
— похилі
— увігнуті
— випуклі
3. За ускладнюючою формою рельєфа:
— плоскі
— ступінчасті
— хвилясті
— горбисті
4. За ступенем розчленування:
— слабко розчленовані
— дрібно розчленовані
— глибоко розчленовані
5. За віком:
— сучасні
— поховані
Висхідний тип розвитку рельєфу – переважають ендогенні процеси над екзогенними.
Нисхідний тип – переваж.екзогенні процеси над ендогенними.
Пенеплен(майже рівнина) – більш –менш вирівняна ділянка земної поверхні, що утвор.в результаті тривалого вивітрювання та денудації гірської країни.
Педіплен – рівнина, що увор.в результаті злиття передгірських скелястих рівнин, які утвор.під дією площинного змиву.(Утвор.після закінчення орогенезу).
Поверхні вирівнювання – це ділянки земної поверхні зі згладженим рельєфом, характерні для поясів складчастості, утворюються підчас трансгресії моря.
Поверхні вирівнювання:
— базисні (абразивні,абразивно-акумулятивні, денудаційно-акумулятивні)
Гравітаційний рельєф
Гравітаційний процес – процес обвалення, осипання, зсування, блокового зміщення чохла пухкого матеріалу,відсівання чи соліфлюкції та дефлюкції вниз по схилу уламків гірських порід, що відділилися внаслідок вивітрювання чи інших процесів, що значно перетворюють їхній вид.
Гравітаційні схили – (крутизна 35-40гр.) схили на яких уламки, що утворюються в результаті проц. Вивітрювання, самодовільно(під дією сили тяж.) скатуються до підніжжя схилів(обвальні, осипні, лавинні схили)
Класифікація схилів:
— 0-3град. – субгоризонтальні схили
— 3-15град. – пологі схили (процеси зносу і накопичення)
— 15-25град. – середні (25% пов. Суші, гравітаційне сортування матеріалу)
— Більше 35град.- стримкі(2%, інтенсивні гравітаційні процеси, денудація)
Морфологічна класифікація за довжиною:
— довгі(довжина більше 500м.)
— середні (500-50м.)
— короткі (менше 50м.)
Агент – гравітація або сила тяжіння.
Борозни – зроблені кам’яними потоками, значну за довжиною та глибиною заглиблення.
Вали – внаслідок фронтального сповзання.
Відсідання – процес відколу великих мас порід від основного масиву, які певний час перебувають у майже непорушеному стані, що з часом призводить до повного відокремлення блоків порід та їхнього обвалу.
Зсув – переміщення великих монолітних блоків корінних порід униз до схилу.
ЗСУВ — це процес, на якому відбувалося переміщення великих монолітних блоків корінних порід.
Зсувні цирки – амфітеатр, обмежений з боку високої частини схилу стінкою відриву тіла зсуву, зсувний блок, що має зазвичай поверхню, знижену у бік корінного масиву порід, та крутий уступ, звернений у бік сповзання, до днища річкової долини, узбережжя озера, моря або штучної виїмки.
Камянисті ріки – куруми значної довжини.
Колювій – генетичний тип відкладів, утворений внаслідок гравітаційного процесу.
Куруми – поверхні, утворені нагромадженням брил гірських порід, розміром від кількох десятків сантиметрів до 3 метрів у поперечку, порожнини між якими не заповнені осадовими породами.
Обвал – процес відривання від основної маси гірських порід великих брил та подальше їх переміщення вниз по схилу,
Обвали – накопичення великих брил гірських порід що відірвались від основної маси у підніжжі схилу.
Осипи – осипання та накопичення уламків гірських порід(щебеню, дресви) внизу схилу до тих пір доки схил поверхні не буде менший за кут дійсного відколу(пов’язані з фіз. вивітрюванням).
Соліфлюкція – процес руху вниз по схилам маси вивітрилих гірських порід, які мають текучу пластичність.
Соліфлюкційні потоки – сліди спрямованого руху мас порід від верхньої до нижньої частини схилу.
Стінки зриву – досить рівні поверхні, які часто збігаються з площинами розломів та межами пластів, що формуються на схилах з ухилама 30-40.
Тераси – фрагменти гориз. Поверхні на схилі.
Шлейфи – нагромадження гірських порід за тривалий час сезонного спливання.
Язики – потоки, незначні за довжиною.
Лавина – снігові маси що зсуваються або з’їжджають вниз по схилах.
Делювіальний рельєф
Агент – площинний вод. потік
Площинний змив
Поверхневий стік
Краплинний змив
Особливості площинного змиву залежать від: властивостей гірських порід, складу рослинності, кутів нахилу поверхні, довжини схилу, кількості та інтенсивності опадів.
Делювій – ген. тип відкладів.
Флювіальні процеси
Флювіальний рельєф – процес руйнування гірських порід, перенесення зруйнованого матеріалу та його накопичення, які відбуваються на поверхні землі внаслідок діяльності лінійних потоків рухомої води.
Агент –вода, що стікає лінійно.
Алювій – відклади руслових потоків, що врізаються в корінні породи.
Байраки – глибокі яри, зарослі лісом та чагарниками.
Балка – перетворений яр, в якому стабілізувалась донна і бічна ерозія, що вкритий рослинністю.
Балочні тераси – майданчик –сходинки, складені із алювію балок.
Вимоїни – поступово перетворені борозни, глибина яких можуть сягати 1-2 м, а ширина 2-2,5 м, схили мають значний ухил.
Водозбірні напівлійки – заглиблення біля верхівїв водних потоків у вигляді амфітеатрів, схили яких прорізані поздовженими ерозійними борознами та вимоїнами, що збігаються до основи напівлійки.
Гриви – дугоподібні гряди із зниженням між ними.
Долина – значне за довжиною лінійне зниження, на днищі якого зазвичай є водний потік, рух якого відповідає рівномірному падінню тальвегу.
Ерозійна борозна – первинна форма розмивання тимчасово діючих водних потоків.
Заплава – частина днища річкової долини, що височить над рівнем води у руслі під час межені, вкрита рослинністю і затоплюється водним потоком тільки під час повені.
Канал стоку – довга і вузька вимоїна, подіб… Продолжение »
Источник: univer-gg11.narod.ru
(урок № 16 – вивчення нового)
¤Як обертання Землі в Космосі впливає на формування рельєфу?
─ Як відомо, на початку кожного геотектонічного циклу відбувається розширення Землі, яке супроводжується інтенсивним розходженням і опусканням блоків земної кори в межах рухливих поясів. У межах же давніх платформ відбувається незначне опускання їх окраїн (як правило, окраїни платформ стають мілководним шельфом океанів і морів).
Всередині кожного геотектонічного циклу спостерігається стиснення Землі. Його основні наслідки – інтенсивне стиснення і горотворення в межах рухливих поясів і незначне підняття – у межах платформ (на їх окраїнах утворюються плити платформ, складені горизонтальними пластами гірських порід).
¤Що вивчає наука геоморфологія?
─ Геоморфологія – наука про рельєф. З поняттям «геоморфологічна будова» учні знайомляться зі словника понять на с. 217: Геоморфологічна будова – поєднання в межах певної території форм рельєфу різного розміру і походження.
ÜПоясніть зв’язок між проявом внутрішніх і зовнішніх процесів утворення великих форм рельєфу (за рис. 13.1). Які процеси зумовлюють формування рівнин і гір?
─ Великі форми рельєфу сформувалися впродовж неотектонічного етапу під впливом двох груп процесів: внутрішніх, ендогенних (підняття або опускання) і зовнішніх, екзогенних (денудація або акумуляція гірських порід). На ділянках неотектонічного підняття упродовж останніх 25 млн. років утворювалися гори і височини, а на ділянках опускань, які змінювалися слабкими підняттями – низовини.
У межах платформ Євразійської літосферної плити неотектонічні рухи були слабо інтенсивні (+400… –100 м), тому тут утворились різні типи рівнин. На ділянках, які піднімалися досить активно (+200 …+400 м), утворилися денудаційні височини (найбільш підняті частини Донецької, Придніпровської, Подільської). На ділянках неотектонічного опускання відбувалася акумуляція пухких гірських порід і сформувалися акумулятивні низовини (знижені частини Причорноморської, Придніпровської, Поліської, Закарпатської). На інших територіях процеси денудації та акумуляції поєднувалися.
ÜЯкі форми рельєфу відповідають прогинам і западинам?
─ Прогинам у межах складчастих систем Середземноморського рухливого поясу відповідають: Закарпатська низовина (Закарпатській западині); Передкарпатська височина (Перед карпатському прогину); Північнокримська низовина (прогинам у межах Скіфської молодої плити); улоговина Азовського моря (прогинам у межах Скіфської молодої плити та Індоло-Кубанському прогинові).
Неотектонічний етап триває і понині. Продовжуються вертикальні й горизонтальні рухи земної кори. У межах рівнин переважають підняття (+2…5 мм за рік), і лише подекуди – опускання. У Карпатах підняття становлять +2…4 мм на рік, у Кримських горах +1..3 мм за рік (на Південному березі Криму –1…2 мм). Неотектонічні рухи по зонах розломів у межах рухливого поясу зумовлюють землетруси.
Інформація про невеликі форми рельєфу і їх типи (морфоскульптури), в основному, згрупована у вигляді таблиці. Користуючись цією таблицею, подальшим текстом та ілюстраціями, а також геоморфологічною картою навчального атласу учні визначають райони найбільшого поширення кожного типу рельєфу.
| Типи рельєфу | Рельєфоутворюючі процеси і фактори (відповідні форми рельєфу) | Райони найбільшого поширення |
| Ерозійно- аккумулятивний | а) Площина ерозія і акумуляція (змиті верхні частини схилів; делювіальні шлейфи нижньої частини схилів); б) Лінійна ерозія та акумуляція тимчасових водотоків (ерозійні борозни, лощини, яри, балки); в) Ерозія й акумуляція постійних водотоків (корінні схили, заплави, тераси річкових долин) | Ерозія переважає в межах найбільш піднятих форм рельєфу (схилів гір, височин), складених пухкими гірськими породами – на відрогах Середньоросійської, Придніпровської, Подільської височин тощо. Акумуляція переважає в межах низовин (Закарпатської, власне Придніпровської, Причорноморської) |
| Денудаційний | Неотектонічні підняття, міцні гірські породи (горби -“останці”) | Донецький, Словечансько-Овруцький, Гологоро-Кременецький кряжі, Приазовська височина |
| Льодовиковий (змінений ерозією) | Денудація (гляціодислокації, гляціовідторженці, льодовикові кари) й акумуляція (горби напірної морени) Дніпровського та Окського льодовиків | Райони поширення льодовиків (наприклад, Волинське моренне пасмо); у Карпатських горах – льодовикові кари |
| Водно- льодовиковий | Ерозія і акумуляція талих льодовикових вод: піщані (зандрові) рівнини, ози, ками, прохідні долини | Низовини, куди стікали потоки талих льодовикових вод (Поліська низовина, рівнина Малого Полісся) |
| Гравітаційний | Круті схили (зсуви, ”шишаки”; обвально-осипні шлейфи на схилах гір) | У горах; на берегах морів і водосховищ, на крутосхилах річкових долин |
| Карстовий | Розчинні у воді тріщинуваті гірські породи: поверхневий карст (каррові поля, лійки, долини, провали); покритий карст (печери, шахти, каверни) | Кримські гори, Причорноморська низовина (у вапняках); Середньоросійська височина, захід Поліської низовини (у крейді); Закарпатська низовина, західна частина Донбасу (у кам’яній солі); південь Подільської височини (у гіпсах) |
| Еоловий | Вітрова ерозія , сипучі гірські породи (дюни-кучугури, котловини видування) | У межах Поліської низовини, надзаплавних терасах і дельтах річок |
| Суфозійний | Просадки лесових порід на плоских вододілах (“степові блюдця”, поди) | Придніпровська і Причорноморська низовини, Київське лесове плато |
| Береговий | Абразійна або акумулятивна дія хвиль і течій (коси, берегові бари, пляжі, тераси) | Узбережжя Чорного й Азовського морів |
| Вулканогенний | Давній вулканізм, різні види денудації | Зруйновані вулкани Вулканічного пасма, Південного берега Криму |
| Грязьовий вулканізм | Грязьові вулкани на сході Кримського півострова, дні Азовського моря | |
| Техногенний | Спрямована діяльність людини (кар’єри, відвали, дамби, насипи, кургани, будівлі) | Найпоширеніший у промислових районах (Донбасі, Кривбасі, Придніпров’ї) |
Ü Які форми рельєфу річкової долини є ерозійними, а які — акумулятивними?
─ Ерозійні форми: круті корінні схили, схили терас, річища; акумулятивні форми: акумулятивні тераси, заплави.
Ü Чи можна запобігти негативному впливу ерозії?
─ Підходи до запобігання негативному впливові ерозії:
а) контурно-меліоративне землевлаштування (проектування контурів полів у відповідності до контурів елементів рельєфу; підбір для кожного контуру сівозмін; комплексу меліоративних заходів);
б) лісова меліорація; засипка та обвалування ярів;
в) щілювання, борознування, розорювання упоперек схилів тощо.
è 1. Які процеси зумовлюють утворення великих, а які — невеликих форм рельєфу?
─ Великі форми рельєфу утворюються під переважним впливом ендогенних процесів, а невеликі форми – головним чином під впливом екзогенних процесів.
è 4. Які гори в межах України належать до молодих; омолоджених; вулканічних?
─ До молодих гір належить більша частина Українських Карпат, складена осадовими гірськими породами, а також передгір’я Кримських гір; до омолоджених (відроджених) гір слід віднести Головне пасмо Кримських гір, Рахівське й Чивчинське пасма Карпат; до вулканічних гір – Вулканічне (Вигорлат-Гутинське) пасмо Українських Карпат, окремі вулканічні куполи в Закарпатті (Берегівський, Мукачівський тощо), згаслий вулкан Карадаг і гори-лаколіти Аюдаг, Кастель – у Криму.
«6. Доведіть, що акумуляція й денудація гірських порід є протилежно направленими, але взаємозв’язаними процесами, які зумовлюють утворення різних типів і форм рельєфу.
─ При відповіді на це запитання слід користуватися рис. 13.1 підручника. Денудація й акумуляція дійсно є взаємозв’язаними процесами, які відбуваються під дією одного й того ж агента. Так, один і той же водний потік зумовлює ерозію у верхніх частинах схилу, й акумуляцію гірських порід – у його нижніх частинах. Вітер одного напрямку й сили в одному місті зумовлює утворення улоговин видування, а по сусідству – дюни. Як правило, на піднятих ділянках переважає денудація, а на знижених ділянках – акумуляція.
«7. Поширення яких невеликих форм рельєфу завдає шкоди різним видам господарської діяльності? Розвитку яких із них сприяє діяльність людини? Чи можна запобігти негативному впливові цих геоморфологічних процесів?
─ Утворення деяких невеликих форм рельєфу зумовлене протіканням несприятливих (стихійних) геоморфологічних явищ, які завдають шкоди різним видам господарської діяльності. Деякі з цих явищ зумовлює або інтенсифікує діяльність людини. Так, площинний змив та ерозія тимчасових водотоків значно інтенсифіковані в умовах великої розораності території України (особливо на схилах, складених пухкими гірськими породами). Про заходи щодо запобігання ерозії, як несприятливого геоморфологічного процесу, йшлося вище.
Господарська діяльність людини інтенсифікує також процеси зсувоутворення (при дорожньому будівництві, створенні штучних водоймищ), дефляцію (вітрову ерозію) – при вирубуванні соснових лісів на перших надзаплавних терасах річок; суфозію − на плоских вододілах при їх розорюванні або при будівництві на лесових ґрунтах тощо.
Зумовлює утворенню техногенних форм рельєфу видобуток корисних копалин. При складуванні «пустих» гірських порід утворюються їх величезні відвали.
Тема 7. МІНЕРАЛЬНО-СИРОВИННІ РЕСУРСИ
Візьміть до уваги! Ознайомлюючись зі змістом § 14—16 підручника та картою корисних копалин навчального атласу, необхідно послідовно наносити їхні родовища на контурну карту. Під час уроків розглядайте зразки відповідних корисних копалин зі шкільної колекції.
§ 14. РІЗНОМАНІТНІСТЬ МІНЕРАЛЬНО-СИРОВИННИХ РЕСУРСІВ.
ПАЛИВНІ КОРИСНІ КОПАЛИНИ (урок № 17 – вивчення нового)
¤ Чому існує дуже багато різних видів мінералів і гірських порід?
─ Вчителю варто нагадати, що мінерали – це природні тіла, речовина яких відносно однорідна за складом i властивостями. Існують кілька тисяч мінералів. Кожен із мінералів утворюється за певних умов – на різних глибинах, при різній температурі й тиску тощо.
Мінерали входять до складу гірських порід. Деякі гiрськi породи складаються iз одного мінералу (наприклад вапняк – із кальциту), інші – з кiлькох мiнералiв. Наприклад, гранiт – з кварцу, польового шпату, слюди.
Гiрськi породи поширені не лише в горах. Це всi природнi тiла, що складають земну кору. Гiрськими породами є твердий гранiт, рiдка нафта, природний горючий газ. Однак, переважають гiрськi породи у твердому агрегатному станi.
Гірських порід дуже багато, оскільки вони утворюються за різних умов. За умовами утворення гірські породи подiляють на три групи: магматичні, метаморфічні, осадові. Прикладами магматичних гірських порід є граніт і базальт; метаморфічних – мармур, кристалічний сланець; осадових – глина, вапняк.
¤ Чи випадково різні гірські породи поширюються на території України?
─ Різні гірські породи поширені закономірно — залежно від історії геологічного розвитку певної території (зміни характеру тектонічних рухів та палеогеографічних умов — дивіться геохронологічну таблицю на рис. 60-61).
Для допитливих!» В геологічній історії території України були епохи, сприятливі для формування родовищ корисних копалин певного типу. У протерозойську еру — для залізних метаморфізованих руд та родовищ графіту. У девоновий і пермський періоди — товщ солей, що відкладались в теплих лагунах пересихаючих морів. Відклади кам’яновугільного періоду надзвичайно багаті горючими корисними копалинами. До відкладів крейдового періоду приурочені родовища крейди і фосфоритів, палеогенового періоду — бурого вугілля, марганцевих руд; неогенового періоду — солей, сірки, осадових залізних руд.
Ü Територія України належить до тектонічних структур, різних за віком та умовами утворення. Як це вплинуло на забезпеченість різними групами корисних копалин?
─ Належність території України до різних тектонічних структур зумовлює значну різноманітність родовищ корисних копалин.
Як роздатковий матеріал, учитель може використати узагальнюючу таблицю класифікації корисних копалин, яка подається далі, а при вивченні окремих груп корисних копалин – таблиці на с. 74-75 та карту на с. 55 підручника.
При вивченні закономірностей поширення паливних корисних копалин учні знайомляться зі змістом таблиці на с. 75 і одночасно знаходять розташування басейнів, областей і родовищ відповідної корисної копалини на карті атласу.
Ü Пригадайте, за яких палеогеографічних умов утворилося кам’яне вугілля (див. с. 62підручника): «В Донецькому прогині в карбоновий період, під впливом коливних слабо інтенсивних тектонічних рухів, в умовах жаркого вологого клімату накопичилися понад 300 пластів кам’яного вугілля (в умовах заболоченого суходолу), які чергуються з пластами пісків і глин (що утворилися в морських умовах внаслідок тектонічного опускання). Причому піски утворювалися на мілководдях (до 10 м), а глини — у періоди інтенсивніших опускань, на більших глибинах».
Ü Ким були відкриті родовища кам’яного вугілля Донбасу? (див. с. 40підручника — рудознавцем-самоучкою Г.Капустіним).
Ü Чим відрізняється Донецька складчаста область від інших частин Східноєвропейської платформи? (див. с. 56підручника: «Особливе місце у складі Східноєвропейської платформи займає Донецька складчаста область. Вона має з ДДЗ спільні риси історії геологічного розвитку (Донецький прогин колись був східним продовженням ДДЗ). Але в межах цього прогину осадові породи біля 300 млн. років тому були зім’яті у складки (внаслідок стиснення й підняття ділянки літосфери), місцями прорвані магмою».
Ü Як нафта могла потрапити на Керченському півострові на земну поверхню? (Унаслідок виверження грязьових вулканів).
Ü Знайдіть на карті атласу назви родовищ, що освоюються з морських платформ.
─ У Причорноморсько-Кримській нафтогазоносній області відкрито 40 родовищ вуглеводнів, із них 10 − в акваторіях морів. Їх передбачені запаси складають біля 1 трлн. м3 газу. Нині освоюються газові родовища з морських платформ Штормове і Голіцинське на шельфі Чорного моря та два родовища північніше півострова Казантип у південній частині дна Азовського моря. Підприємство “Чорноморнафтогаз” на українському шельфі Чорного моря на південь від острова Зміїний розвідало великі поклади з промисловими запасами, які за попередніми оцінками складають 10 млн. т нафти та 10 млрд. куб. м. газу.
è 3. Гірські породи якого походження (осадові, магматичні, метаморфічні) використовують як паливні корисні копалини?
─ Більшість паливних корисних копалин є гірськими породами осадового походження, які утворилися переважно в межах тектонічних западин і прогинів різного віку і походження. Виняток становить антрацит – метаморфізоване кам’яне вугілля. Серед геологів є група вчених, які доводять неорганічне (не осадове) походження родовищ нафти і природного газу.
« 4. Складіть план характеристики паливних корисних копалин. Охарактеризуйте за ним паливні корисні копалини кожного виду.
─ Орієнтовний план:
а) вид корисної копалини;
б) назви басейнів, областей, найбільших родовищ;
в) приналежність до тектонічних структур;
г) палеогеографічні умови утворення;
д) умови залягання й особливості видобутку.
« 5. Порівняйте між собою: а) три вугільних басейни (Донецький, Львівсько-Волинський, Дніпровський – за наведеним вище планом); б) три нафтогазоносні області (Дніпровсько-Донецьку, Карпатську, Причорноморську – за наведеним вище планом).
7. За рекомендованою вчителем літературою детальніше охарактеризуйте умови залягання й особливості освоєння одного із видів паливних корисних копалин.
1. Байсарович М.М. Геологія та корисні копалини України. — К.: Наукова думка, 2001.
2. Геология и полезние ископаемые. (Серия: Природа Украинской ССР). — К. Наукова думка, 1986.
3. Геология и нефтегазоносность Днепровско-Донецкой впадины /Ответственный редактор Е.Ф.Шнюков. – К.: Наукова думка, 1989.
4. Нафта і газ України. — Київ, 1997.
5. Нафта і газ Прикарпаття. Історичний нарис. — Краків-Київ, 2004.
§15. РУДНІ КОРИСНІ КОПАЛИНИ
(урок № 18 – комбінований)
¤ Які ви знаєте метали? Як їх поділяють за властивостями? Пригадайте, на які групи поділяють рудні корисні копалини за використанням у різних галузях господарства.
| Чорні й легуючі метали | Кольорові метали | |||||
| Чорні метали | Легуючі метали | Основні | Тугоплавкі | Благородні | Рідкісні і розсіяні | |
| Важкі | Легкі | |||||
| Залізо і його сплави (сталь) | Марганець, ванадій, хром | Мідь, цинк, олово, свинець, нікель | алюміній, магній, титан | ванадій, молібден, вольфрам | золото, срібло, платина, платиноїди | германій, індій, талій, цирконій, талій, ніобій |
¤ За таблицею на с. 60-61 підручника визначте, коли існували сприятливі умови для утворення родовищ рудних корисних копалин?
─ У докембрії були сприятливі умови для формування магматичних і метаморфічних залізних руд, корінних родовищ золота, нікелевих, кобальтових руд; у верхньому палеозої — поліметалевих і ртутних руд (у Донецькій складчастій області); у палеогеновому періоді — окисних марганцевих руд осадового чохла УкЩ; у неогеновому й антропогеновому періодах — осадових залізних руд і розсипів руд.
Ü 6. Руди яких металів розвідані переважно серед гірських порід кори вивітрювання та осадового чохла?
─ До кори вивітрювання та відкладів осадових гірських порід належать залізні, марганцеві, нікелеві, алюмінієві окисні руди та розсипи титанових руд осадового чохла УкЩ; осадові залізні руди Керченського басейну.
8. Схарактеризуйте родовища руд чорних, легуючих і кольорових металів. Відповідь подайте у вигляді таблиці. Розгляньте їх зразки зі шкільної колекції. Зразок:
| Назва металу, його руд | Басейни, райони, родовища | Геологічна характеристика | Оцінка запасів | |
| Залізо | метаморфічні бідні залізисті кварцити й багаті магнетитові залізні руди | Криворізький басейн, Кременчуцький і Білозерський райони | Приурочені до круто падаючих пластів протерозойських гірських порід кристалічного фундаменту УкЩ | Запаси великі, але їх значна частина поблизу земної поверхні вже вичерпана |
| Осадові залізні руди | Керченський басейн | Індоло-Кубанський прогин (горизонтальні пласти неогенових осадово-хемогенних відкладів) | із легуючими (V, Мn), та шкідливими (Аs, Р), домішками. Відкритий видобуток руд | |
| Марганець | Осадові марганцеві руди (мінерали: манганіт, псиломелан, родохрозит тощо) | Нікопольський басейн (райони: Нікопольський, Великотокмацький, Інгулецький) | Осадовий покрив схилів УКЩ (горизонтальні пласти палеогенових осадових відкладів) | Пласт 2 м. Вміст 23%. Глибина15-120 м. Відкритий (кар’єрний) і підземний (шахтний) способи розробки |
§ 16. НЕРУДНІ КОРИСНІ КОПАЛИНИ.
РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ МІНЕРАЛЬНО-СИРОВИННИХ РЕСУРСІВ
(урок № 19 – комбінований)
¤ На які групи поділяють нерудні корисні копалини?
─ Нерудні корисні копалини за подальшим використанням у господарстві поділяють на групи: гірничо-хімічна й агрохімічна сировина, будівельна сировина, сировина для металургії тощо (дивіться також рис. 14.3, а також таблицю до уроку 17 цього посібника).
Звертаємо увагу на те, що пункти «Самоцвіти України» і «Мінеральні лікувальні й столові води» є навчальними оповіданнями (тільки для ознайомлення).
Практична робота №3
Источник: studopedia.ru