За джерелами засвоєння вуглецю:

-аутотрофи-синтезують вуглецьвмісні компоненти кліт. з неорганічного вуглецю

-гетеротрофи-використ. органічний вуглець

За способами споживання азоту:

-аміноаутотрофи-задовільняють свої потреби в азоті за допомогою фіксації атмосферного азоту або використ. азот з азотовмісних мінеральних солей.

-аміногетеротрофи-використовують азот органічних сполук

За рахунок синтезу глюкози та солей амонію:

-прототрофи-синтез. речовини з глюкози та солей амонію

-ауксотрофи-беруть реч. з навколишнього середовища

За джерелами енергії:

-фототрофи-використ. сонячну енергію

-хемотрофи-використ. окисно-відновні реакції(хемолітотрофи,хемоорганотрофи)

Типи і механізми живлення мікроорганізмів. Механізми проникнення поживних речовин в бактеріальну клітину. Хімічний склад мікроорганізмів. Значення складових компонентів. Поживні середовища, вимоги до них. Класифікація поживних середовищ, які використовують у мікробіології


Типи живлення: автотрофи (для створення нових клітин використовують окис водню) і гетеротрофи (використовують готові сформовані органічні сполуки). Гетеротрофи в свою чергу поділяються на сапрофіти (потребують мертві органічні речовини) і паразити (визивають хвороби в тих істотах, в яких живуть)

Механізми проникнення поживних речовин: дифузія, полегшена дифузія, транслокація груп (коли транспортуєма сполука піддається модифікаційним змінам), активний транспорт (затрати енергії)

Мікробні клітини майже цілком складаються з води (біля 80 %). 20 % вмісту клітини припадає на сухі речовини. Якщо їх прийня­ти за 100 %, то хімічний склад клітини буде такий: вуглецю — 46-50 %. кисню — 30, водню — 6-7, азоту — 7-14, мінеральних речовин — 2-14 %. До мінеральних речовин належать фосфор, калій, натрій, магній, сірка, кальцій, хлор, залізо, цинк, бор, хром та інші.

Вода: розчинник для кристалічних речовин, джерело водневих іонів, учасник хім. реакції

Білки: утворюють мембрану на поверхні цитоплазми (ліпопротеїди), здійснюють хім. реакції (ферменти); обумовлюють видову специфічність мікроорганізмів.

Полісахариди: розпадаються на глюкозу, фруктозу, галактозу.

Класифікація поживних середовищ:

-за консистенцією

1)тверді 2)напіврідкі 3) рідкі

-за походженням

1)Природні (сироватка крові, жовч, яйця, молоко, морква)

2)Штучні; 3) Синтетичні


-за призначенням і складом

1)Основні (МПБ, МПА)

2)Диференціально-діагностичні(Середовище Гісса, Середовище Левіна, кровяний МПА, згорнута сироватка)

3)Спеціальний жовчний бульйон, цукровий бульйон, асцит, агар)

Вимоги до поживних середовищем:

Повноцінність за хім. складом; наявність стимуляторів росту; певна реакція (рН); буферність; ізотонічність; в’язкість; вологість; прозорість; стерильність.

Дихання мо.Класифікація за типами дихання.Аеробний і анаеробний тип дихання.Бродіння.Ферменти і структури мо,що беруть участь у процесі дихання.Методи вирощування анаеробних бактерій.

Источник: studopedia.org

Підручник з Біології і екології (профільний рівень). 10 клас. Задорожній — Нова програма

Поміркуйте

Чим різняться живлення лисиці, дощового черв’яка та мідії?

Згадайте

Гетеротрофи

Паразити, симбіонти, сапротрофи

Основні способи гетеротрофного живлення

Як ви вже знаєте, гетеротрофні організми не здатні синтезувати органічні речовини з неорганічних шляхом фото- або хемосинтезу. Їм необхідні готові органічні речовини, вироблені іншими організмами; вони отримують їх з їжею.

Способи гетеротрофного живлення поділяють на кілька типів:

залежно від джерела поживних речовин — на голозойне, сапротрофне, симбіотрофне, паразитичне;

залежно від механізму поглинання їжі — на фаготрофне та осмотрофне.


Голозойне живлення

Голозойне живлення — живлення, що складається з етапів поглинання їжі, її перетравлювання, всмоктування, асиміляції й виділення неперетравлених залишків. Голозойний тип живлення характерний для тварин. Вільноіснуючі голозойні організми мають травну систему. Тварин, що живляться голозойним способом, можна поділити на м’ясоїдних, рослиноїдних і всеїдних.

Сапротрофне живлення

Сапротрофне живлення — тип живлення, за якого організм живиться мертвими органічними рештками. Сапротрофні організми виділяють ферменти на мертвий або органічний матеріал, що розкладається. Перетравлення відбувається поза організмом. Продукти перетравлення всмоктуються й асимілюються організмом.

До сапротрофів належать бактерії гниття, багато грибів, деякі членистоногі, а також сапрофіти (паразитичні квіткові рослини і деякі водорості). До часткових сапротрофів належать багато хижаків і всеїдних тварин. Серед сапротрофів виділяють детритофагів, некрофагів, копрофагів (мал. 33.1).

Детритофаги — тварини й бактерії, які живляться детритом. Детрит є сукупністю дрібних (від кількох мікрометрів до кількох сантиметрів) частинок — залишків рослинних або тваринних організмів або їх виділень. Детрит міститься у ґрунтах, суспензіях або донних відкладах водойм. Водні детритофаги беруть участь у біологічному очищенні вод (наприклад, двостулкові молюски), а ті, що мешкають у ґрунті,— у ґрунтоутворенні (ґрунтові бактерії, дощовий черв’як).

iv>

Некрофаги — організми, що живляться померлими тваринами. Некрофагами є багато комах (жуки-мертвоїди, шкіроїди, личинки двокрилих); деякі птахи (грифи, сипи, марабу, крук тощо) та ссавці (гієни). Некрофаги відіграють значну роль у природних екосистемах, роблячи внесок у розклад решток мертвих тварин.

Копрофаги — це тварини, що живляться екскрементами. Представниками є жуки-гнойовики, деякі двокрилі та їхні личинки, деякі кліщі та інші. Копрофаги прискорюють розклад органічних решток та підвищують родючість ґрунту.

Беручи участь у мінералізації органічних сполук, сапротрофи є важливою ланкою в кругообігу речовин і енергії. Багато сапрофагів відіграють позитивну роль «санітарів місцевості». Однак деякі з них, наприклад мухи, переносять збудників хвороб з екскрементів на харчові продукти, сприяючи поширенню захворювань — дизентерії, черевного тифу, гельмінтозів. Хребетні сапрофаги (зокрема, свині), поїдаючи трупи, сприяють циркуляції трихінельозу, лептоспірозу, токсоплазмозу та інших захворювань.

Види живлення

Мал. 33.1. Сапротрофи

Симбіотрофне живлення

Симбіотрофне живлення — тип живлення, характерний для симбіотичних організмів, за якого один організм живиться відходами іншого, не завдаючи тому шкоди. Наприклад, нітрифікуючі бактерії, що живуть на бобових рослинах, постачають їм Нітроген. У кишечнику ссавців живуть бактерії, які допомагають розщеплювати поживні речовини, наприклад кишкова паличка E. coli.


Паразитичне живлення

Паразитичне живлення — тип живлення, за якого організм отримує органічні речовини від організму хазяїна, завдаючи йому істотної шкоди. Так живляться деякі найпростіші (малярійний плазмодій, дизентерійна амеба), бактерії (дифтерійна паличка, холерний вібріон, стафілококи), вищі рослини (повитиця європейська, вовчок), тварини (сисуни, стьожкові черви, аскариди) (мал. 33.2).

Способи поглинання їжі

За способом поглинання їжі гетеротрофів поділяють на фаготрофів та осмотрофів. Фаготрофи заковтують тверді шматки їжі; до них належать тварини. Осмотрофи поглинають органічні речовини з розчинів безпосередньо через клітинні стінки; це гриби, грибоподібні організми й більшість бактерій.

Види живлення

Мал. 33.2. Організми-паразити

Ключова ідея

Залежно від джерела поживних речовин способи гетеротрофного живлення поділяють на голозойне, сапротрофне, симбіотрофне й паразитичне; залежно від механізму поглинання їжі — на фаготрофне та осмотрофне.

Запитання та завдання

>

1. Які тип живлення і спосіб поглинання їжі характерні для хижих тварин? для комахоїдних рослин? для грибів? 2. Який тип живлення притаманний людині? Чи використовуємо ми симбіотрофне харчування?

Источник: history.vn.ua

Морфологія бактерій: кулеподібні, паличкоподібні, звиті форми.

Виділяють три основні форми бактерій:

— кулясті (або овальні);

— паличкоподібні (циліндрові);

звиті (спіралеподібні).

Хоча відомі і бактерії, що мають іншу форму (наприклад, нитко — подібну, трикутну або зірчасту). Переважна більшість бактерій, що викликають захворювання людини, мають кулясті (коки) і паличко — подібні форми.

 

Більшість коків (від грец. кokkos – ягода, зерно) мають кулясту або овальну форму, клітини деяких видів можуть бути еліпсоїдними, бобоподібними або ланцетоподібними. По характеру розташування клітин в мазаннях виділяють: — мікрококи (діляться в одній площині і розташовуються безладно); — парні, або диплококи (діляться в одній площині, в мазаннях зазвичай маються в своєму розпорядженні парами, мають бобовидна або ланцетоподібна форми); — стрептококи (діляться в одній площині, зв’язок між клітинами зазвичай зберігається, що додає їм в мазаннях форму намист або чоток, розташованих ланцюжками); — стафілококи (діляться в декількох площинах, утворюючи безформні скупчення, що нагадують виноградні кетяги); — тетракоки (діляться в двох перпендикулярних площинах, в мазаннях розташовуються по чотири у формі квадратів); — сарцини (діляться в трьох перпендикулярних площинах, в мазаннях маються в своєму розпорядженні поверхами у формі «пакунків» або «пакетів» по 8, 16, 32 і більш за клітини).) Мікроби – це в основному одноклітинні безхлорофільні організми прокаріотичного типу.


рмою розрізняють кулясті, паличкоподібні і звиті мікроби. Між цими групами є численні і часто непомітні переходи. Велика частина відноситься до групи бактерій. Кулясті мікроби – коки у формі одиничних кульок, або кульок, зчеплених між собою в ланцюжок, – стрептококів, або кульки зчепле- них по чотири – тетракоки; з 8 клітин розташованих в два яруси один над іншим – сарцини; у вигляді грон винограду – стафілококи. Паличкоподібні або циліндрові форми прийнято ділити на бактерії і бацили. Всі паличкоподібні форми, називаються бактеріями. Парні з’єднання клітин – диплобактерії або диплобацили, сполучені в ланцюжки, – стрептобактерії або стрептобацили. Звиті або зігнуті, бактерії розрізняються по довжині, товщині і ступеню звивистості. Палички, зігнуті у вигляді коми називають вібріонами, палички з одним або декількома завитками – спірилами, а з численними завитками на зразок довгої спіралі – спірохети.

Живлення мікроорганізмів (типи, механізми живлення).

Надходження речовин в клітину і виділення продуктів обміну в навколишнє середовище відбувається у мікроорганізмів через всю поверхню тіла шляхом осмосу або адсорбції.


інтенсивність цих процесів надають різні чинники: різниця концентрації живильних речовин в клітині і за її межами, а також проникність для них клітинної оболонки. Осмос є дифузією речовин в розчинах через напівпроникну мембрану. Виникає осмос під дією різниці осмотичного тиску в розчинах по обидві сторони напівпроникної мембрани. Величина осмотичного тиску розчину залежить від молярної концентрації розчинених в нім речовин. Оболонка клітини проникна і затримує лише мікромолекули. Мембрана цитоплазми клітини володіє напівпроникністю: вона є осмотичним бар’єром, регулюючи надходження в клітину і вихід з неї розчинених речовин. Речовини не розчинні у воді, білки, не можуть бути використані клітиною. Вони можуть проникнути в неї лише після розщеплювання на простіші. Цей процес відбувається за допомогою екзоферментів мікробів. Таким чином, при осмотичному проникненні живильних речовин в клітину рушійною силою служить різниця осмо- тичного тиску між середовищем і клітиною. Таке пасивне перенесення речовин не вимагає витрати енергії і протікає до вирівнювання конце- нтрації із зовнішнім розчином. Речовини, що поступили в клітину, включаються в реакцію конструктивного і енергетичного обміну, концентрація деяких з них буде нижча, ніж в середовищі, і надходження даних речовин можливе до повного вичерпання їх з субстрату. Якщо мікроорганізм потрапляє в субстрат, осмотичний тиск якого вищий, ніж в клітині, то цитоплазма віддає воду в зовнішнє середовище.

вильні речовини в клітину не поступають, вміст клітини зменшується в об’ємі, і протопласт відстає від клітинної оболонки. Це явище називається плазмолізом клітини. При надмірному низькому осмотичному тиску зовнішнього середовища може наступити деплазмоліз клітини – явище зворотне плазмолізу, коли унаслідок високої різниці осмотичного тиску цитоплазма переповнюється водою і приводить до розриву клітинної оболонки. Другий шлях надходження речовин в клітину – активний. Шляхом перенесення їх особливими, локалізованими в мембрані цитоплазми речовинами ферментної природи. Ці переносники володіють суб- стратной специфічністю. Кожен транспортує тільки певну речовину. На зовнішній стороні мембрани цитоплазми переносник адсорбує речовину, вступає з нею в тимчасовий зв’язок і віддає на внутрішній стороні її речовину, що транспортується, в цитоплазму.

Вуглецеве живлення

Вуглець складає 50 % від маси сухого залишку клітини. По джерелу вуглецевого живлення мікроорганізми розділяються на дві групи: — автотрофні; — гетеротрофні. Автотрофні мікроорганізми здатні як єдине джерело вуглецю для синтезу органічних речовин тіла використовувати вуглекислоту і її солі. Одні види автотрофних мікроорганізмів асимілюють СО2, використовуючи сонячну енергію – фотосинтезуючі мікроорганізми. Інші мікроорганізми використовують енергію хімічних реакцій окислення деяких мінеральних речовин – хемосинтезуючі.


фотосинтезуючих мікроорганізмів відносяться водорості, піг- ментні бактерії. Бактерійний фотосинтез не супроводжується виділенням О2, як у зелених рослин, а роль Н2О виконує Н2S, при цьому в клітинах накопичується сірка. Всі фотосинтезуючі бактерії містять пігменти – каротиноїди. До хемосинтезуючих мікроорганізмів відносяться бактерії, які окислюють Н2 з утворенням води (водневі бактерії), аміак в азотну кислоту (нітрифікуючі бактерії), сірководень до сірчаної кислоти. Процес хемосинтезу був відкритий С.Н. Віноградським. Гетеротрофні мікроорганізми як джерело вуглецю використову- ють органічні сполуки. До них відносяться бактерії, гриби, дріжджі. Більшість гетеротрофних мікроорганізмів живуть за рахунок викорис- тання органічних речовин різних субстратів тваринного і рослинного походжень – сапрофіти. Деякі гетеротрофи є паразитами. Вони здатні розвиватися в тілі інших організмів харчуючись органічними речови- нами, що входять до складу цих організмів.

Азотне живлення

Залежно від того, якими джерелами азоту мікроорганізми корис- туються їх підрозділяють на 2 групи: 1 Аміноавтотрофні мікроорганізми, що синтезують білкові речо- вини за рахунок мінеральних джерел азоту або простих форм органіч- ного азоту типу сечовини. 2 Аміногетеротрофні мікроорганізми здатні синтезувати ряд амінокислот з простих джерел азоту, але нездібні самостійно синтезувати яку-небудь одну амінокислоту. Аміноавтотрофні мікроорганізми при використанні азоту з ряду мінеральних джерел заздалегідь переводять його у форму аміаку, а потім використовують для синтезу амінокислот.

Источник: helpiks.org