Основними джерелами антропогенного забруднення середовища є виробники енергії (ТЕС, АЕС, ГРЕС, сотні тисяч котельних), усі промислові об’єкти (в першу чергу металургійні, хімічні, нафтопереробні, цементні, целюлозно-паперові), екстенсивне, перехімізоване сільськогосподарське виробництво, військова промисловість і військові об’єкти, автотранспорт та інші види транспорту (морський, річковий, залізничний, повітряний), гірниче виробництво. Вони забруднюють довкілля сотнями токсичних речовин, шкідливими фізичними полями, шумами, вібраціями, теп­лом.

Нагадаємо, що майже до XIII ст. людина не завдавала природі надто великої шкоди. Люди використовували для своїх потреб натуральну сировину (деревину, льон, бавовну, шкіру, різні жири та природні барвники, глину тощо). Від­ходи, що при цьому утворювалися, залучалися силами при­роди в кругообіг речовин, відбувалося їх природне самоочищення (окисні та відновні реакції, розклад речовин, ак­тивна діяльність мікроорганізмів, розчинення, розсіювання, засвоєння елементів рослинами). Але з розвитком хімії, металургії, енергетики й машинобудування, з появою сотень нових синтетичних та мінеральних речовин і величез­ним їх накопиченням стан справ докорінно змінився. На­приклад, відходи від синтетичних пральних порошків, нафтопродуктів, важкі метали, нітрати, радіонукліди, пес­тициди та інші шкідливі речовини не засвоюються мікроор­ганізмами, не розкладаються, а накопичуються тисячами тонн у ґрунтах, водоймах і підземних  водах.

 Види забруднювачів

Фахівці класифікують забруднення природного середо­вища на основі різних принципів, але загалом нині ці за­бруднення можна об’єднати в такі групи:

§        механічні, хімічні, фізичні та біологічні (за типом похо­дження);

§        матеріальні, енергетичні (теж за типом походження);

§        стійкі, середньотривалі й нестійкі (за часом взаємодії з довкіллям);

§        прямого та непрямого впливу на біоту (за способом впливу);

§        навмисні, супутні, аварійно випадкові.

Механічні забруднення — це різні тверді частки та пред­мети (викинуті як непридатні, спрацьовані, вилучені з вжи­тку) на поверхні землі, в ґрунті, воді, повітрі, Космосі — від диму та пилу до уламків машин у кар’єрах і частин ко­смічних апаратів і супутників у стратосфері й іоносфері.

Хімічні забруднення — тверді, газоподібні й рідкі речовини, хімічні елементи й сполуки штучного походження, які над­ходять у біосферу, порушуючи встановлені природою про­цеси кругообігу речовини й енергії.

Біологічні забруднення — різні організми, що з’явилися завдяки життєдіяльності людства — бактеріологічна зброя, нові віруси (збудники СНІДу, хвороби легіонерів, епідемій інших хвороб), а також катастрофічне розмноження рос­лин чи тварин, переселених з одного середовища в інше людиною навмисне чи випадково.

Фізичні забруднення — це зміни теплових, електричних, радіаційних, світлових полів у природному середовищі, шуми, вібрації, гравітаційні сили, спричинені людиною.

За іншою класифікацією всі антропогенні забруднення поділяють на дві великі групи — матеріальні й енергетичні.

До першої належать такі: а) атмосферні забруднення (газоподібні, пароподібні, тверді, у вигляді туману й змішані); б) стічні води (оборотні, умовно чисті й забруднені, зі зна­чним   перевищенням   концентрації    шкідливих    речовин); в) тверді відходи (токсичні та нетоксичні).

До другої групи віднесені теплові викиди, шуми, вібрації, ультразвук й ін­фразвук, електромагнітні поля, світлове, лазерне,   інфра­червоне, ультрафіолетове випромінювання, іонізація, елек­тромагнітне випромінювання.

Під стійкими антропогенними забруднювачами розумі­ють такі, що довго не зникають, не знищуються самостійно природою (різні пластмаси, поліетилени, деякі метали, ра­діоактивні речовини з тривалим періодом напіврозкладу тощо). Нестійкі забруднювачі — ті, які негативно діють короткий час і розкладаються, розчиняються чи знищують­ся в екосистемах завдяки природним фізико-хімічним або біохімічним процесам.

Під навмисними забрудненнями розуміють цілеспрямоване знищення лісів, використання родючих земель і пасовиськ під забудову, утворення внаслідок діяльності людини кар’єрів, неправильне використання поверхневих і підземних вод, мінеральних ресурсів, вилов риби та ін.

Супутні забруднення — це поступові зміни стану атмосфери, гідросфери, літосфери й біосфери окремих районів та планети в цілому від комплексного негативного впливу антропогенної діяльності (опустелювання, висихання боліт, озер, морів, поява кислотних дощів, потепління клімату через «парниковий» ефект, зменшення озонового шару).

Спеціалісти вважають, що близько 80 — 86 % забрудню­вачів повітря сконцентровано над сильно розвиненими про­мисловими районами, 10—15 % — над містами, 1 — 2 % — над сільською місцевістю, 0,1 % — над центральними райо­нами Світового океану. Якщо у великому місті за добу осі­дає 1,5 т пилу на кожен квадратний кілометр, то вже в 100 км від нього — приблизно в 100 разів менше.

Найбільш поширені забруднювачі  довкілля:

Окис вуглецю (СО) — чадний газ — не має кольо­ру та запаху й є одним з найпоширеніших забруднювачів повітря. Окис вуглецю утворюється внаслідок неповного згорання кам’яного вугілля, газу, деревини, нафти, бензину.

Оксиди азоту для людини в десять разів небезпечніші , ніж СО. Їх багато в районах металургійних і хімічних заводів. З’єднуючись з водою в наших дихальних шляхах, вони утворюють азотну кислоту, що спричиняє тяжкі захворювання.

Шкідливі вуглеводні (парафіни, нафтени, ароматичні) – пари пального, що викидаються в атмосферу з двигунів внутрішнього згорання.

Сірчаний ангідрид (SО3) утворюється внаслідок окислення сірчистого ангідриду (SО₂) в атмосфері під час фотохімічних та каталітичних реакцій і є аерозолем або роз­чином сірчаної кислоти в дощовій воді, яка підкислює ґрунти, посилює корозію металів, руйнування гуми, мармуру, вапняків, доломітів, загострює захворювання легеневої си­стеми та дихальних шляхів. Його наявність характерна для районів хімічної, нафтохімічної та металургійної промис­ловості, ТЕС, коксохімічних і цементних заводів. Сірчаний ангідрид дуже шкідливий і для рослин, оскільки легко ни­ми засвоюється та порушує їх життєдіяльність.

Сірчаний газ (сірчистий ангідрид, S0₂) виділяєть­ся внаслідок згорання палива з домішками сірки (вугілля, нафти), переробки сірчаних руд, частково — горіння териконів, виплавки металів.

Сірководень (Н₂S) і сірковуглець (СS₂) викида­ється в повітря окремо або разом з іншими сірчаними сполуками. Характерною ознакою цих забруднювачів є різкий, не­приємний, подразливий запах і висока токсичність (вони  в 100 разів токсичніші за сірчаний газ). У атмосфері сірководень повільно окислюється до SО₃.

Оксиди азоту (N0, N02 та N₂О) у повітря викида­ється переважно підприємствами, що виробляють азотну кислоту та нітрати, анілінові фарби, целулоїд, віскозний шовк, а також паливними установками, металургійними зводами. Вони поглинаються листям рослин, які втрачають після цього кормові якості та хворіють. Аміак негативно діє на дихальні шляхи людини й тварин.

Сполуки хлору концентруються в повітрі навколо хімічних заводів, що виробляють соляну кислоту, пестициди, цемент, суперфосфат, оцет, гідролізний спирт, хлорне вапно, соду тощо. У великих кількостях вони дуже шкідливі для   рослин, тварин і людини. В   атмосфері ці   сполуки находяться у вигляді молекулярного хлору та хлористого водню (НСІ); 84% сумарної кількості сполук хлору в атмосфері   сконцентровано в районах, де сильно розвинена промисловість.

Сполуки фтору   характерні для районів, де діють підприємства, що виробляють алюміній, емаль, скло, кераміку, фарфор, сталь, фосфорні добрива. Сполуки фтору надзвичайно токсичні. До фтору дуже чутливі комахи.

 

Класифікація промислових відходів

                                                   Зараз неможливо уявити ні один вид людської діяльності, який так чи інакше не зв’язаний зі впливом на організм хімічних речовин, кількість яких  складає десятки тисяч і продовжує безперервно зростати.

Серед тих, що вносяться в океан з суші розчинних речовин велике значення для мешканців водного середовища мають не тільки мінеральні біогенні елементи, але і органічні залишки. Винесення в океан органічної речовини оцінюється в 300 – 380 млн. т. в рік. Стічні води, ті, що містять суспензії органічного походження або розчинену органічну речовину згубно впливають на стан водоймищ. Осідаючи, суспензії заливають дно і затримують розвиток або повністю припиняють життєдіяльність  мікроорганізмів  вод, що беруть участь в самоочищенні. При гнитті даних осадів  можуть утворюватися шкідливі сполуки і отруйні речовини, такі як сірководень,  які приводять до забруднення всієї  води в річці. Наявність суспензій утрудняє також проникнення світла вглиб води, і уповільнює процеси фотосинтезу. Однією з основних санітарних вимог, які пред’являються до якості води, є вміст в ній необхідної кількості кисню. Шкідливу дію спричиняють всі забруднення,  які так чи інакше сприяють зниженню вмісту кисню у воді. Поверхнево активні речовини, жири,  змащувальні матеріали  — утворюють на поверхні води плівку,  яка перешкоджає газообміну між водою і атмосферою що знижує насиченість води киснем.

Найперспективнішими і прогресивнішими методами знешкодження твердих промислових відходів слід рахувати ті, які можуть бути включені в якнайменше небезпечні для здоров’я людей і навколишнього середовища, високоефективні, замкнуті, мало- або безвідходні технологічні процеси даного виду виробництва. Не менш прогресивним методом знешкодження промислових відходів є їх широке використовування в народному господарстві, з урахуванням певних гігієнічних вимог, що гарантують повну безпеку такого використовування для здоров’я людей.

Всі промислові відходи ділять на утилізовані і не утилізовані. Утилізовані промислові відходи не підлягають знищенню або похованню, а повинні бути використані в народному господарстві як паливо, будматеріали, добрива, початкова сировина для повторної переробки або регенерації відходів з метою отримання вторинної сировини. Поховання не утилізованих відходів визначається їх потенційною небезпекою для здоров’я населення. Відходи звичайно відносять до того ж класу токсичності, що і хімічну речовину, що міститься в них. Проте в промислових відходах може міститися відразу декілька речовин з різним класом токсичності, і не меншу небезпеку для навколишнього середовища і для організмів представляють такі властивості, як летючість, розчинність цих хімічних речовин. Ці показники враховуються в класифікації промислових відходів. В даний час не утилізовані промислові відходи в країні діляться на п’ять класів небезпеки з урахуванням їх токсичності, впливу на навколишнє середовище і технології знешкодження промислових відходів на полігонах.

До I класу відносяться не утилізовані нафтомасловідходи, які містять до 80% води і до 10% ґрунту і механічних включень. Знешкоджуються ці відходи спалюванням.

До П класу відносяться рідкі відходи, що містять органічні забруднення. Ці відходи частково випаровуються в процесі спалювання органічних забруднень.

До 111 класу відносяться рідкі відходи з мінеральними забрудненнями (кислоти, луги, солі, гідроокиси важких металів). Нейтралізуються в котлованах за рахунок взаємного змішання і додавання реагентів.

До IV класу відносяться умовно-тверді відходи, зокрема пастоподібні, які змішуються з тирсою. Згущені таким чином відходи поміщають в котлован і ізолюють зверху шаром ґрунту. На цей грунт висівають трави, висаджують дерева і        декоративні чагарники.

До V класу відносяться особливо токсичні отруйні сильнодіючі сполуки. Їх         прийом і поховання роблять в металевих контейнерах. Підприємство-постачальник,         окрім паспорта, що характеризує склад відходів, представляє акт про герметичність контейнера.

 

Проблема утилізації відходів

Некероване зростання кількості   населення,   активний розвиток виробництва   та  обсягів   споживання, а   також відсутність ефективних технологій переробки відходів ви­робництва та побутових відходів призвели до того, що  наприкінці XX ст. на нашій планеті нагромадилася така кількість відходів, яка повсюдно стала загрожувати здоров’ю людей та довкіллю.  Уряди країн здебільшого не мають навіть об’єктивної інформації про      обсяги нагромаджених  відходів і викидів, ступінь їх токсичності та особливості впливу на живі організми. За даними ООН, щорічно 5,2 млн чоловік, зокрема 4,0 млн дітей, вмирають від хвороб через неправильне видалення відходів і стічних вод, особливо в регіонах  великих міст. Дуже активно зростає кількість твер­дих побутових відходів. Так, у 1990 р. у колишньому СРСР за рік накопичувалося понад 60 млн. т різноманітного місь­кого сміття. Щоб вивезти його з міст на звалища, витрача­лося понад 350 млн. крб. Кількість відходів щорічно зрос­тає на 5—6 %. У США на збирання та перевезення твердих побутових відходів щорічно витрачаються мільярди дола­рів, величезні суми витрачаються також на їх переробку. Колись більшість відходів (крім скла та металобрухту) спалювалася, що нині заборонено через виділення в атмо­сферу великої кількості небезпечних для здоров’я людей речовин. У більшості    розвинених    країн    переробляється від 30—50 %   (Європа) до 60—75 %   (США, Японія) твердих побутових відходів, у країнах,   що розвиваються,   7- 10%- , у Росії та Україні — всього 3—5 %.

 

Источник: www.sites.google.com