Слово «цікава» у поєднанні з назвами різних наук, фізика, географія, хімія — це не просто заголовок, це особливий літературний жанр. Це книги, які з перших же рядків приковують увагу читача, змушують дивуватися тому, що приховано в буденних речах та явищах, і найголовніше — вчать думати.

В нашій статі мова піде про цікаву Арктику. Почнемо з роз’яснення самого найменування Арктики. Воно походить від грецького слова «арктос», що означає «ведмідь». Однак не слід думати ніби стародавні так назвали цю країну через те, що там водяться білі ведмеді. Ведмідь, який дав Арктиці її назву, не мешкає на землі, а прикрашає собою північне зоряне небо. Мова йде про уславлене сузір’я Великої Ведмедиці, яке кружляє на небі Арктики, ніколи не опускаючись за горизонт. Від цього небесного ведмедя і походить назва Арктики.

Який район позначений цим найменуванням? Багато хто вважає, що Арктика обмежена Північним полярним колом; іншими словами, думають, що Арктика і холодний пояс Північної півкулі — одне й те саме. Однак це невірно. Кордон Арктики не збігається з паралеллю 66,5 градуса, він проходить по лінії, що відокремлює область лісів від області тундр, і отже, положення кордону Арктики визначається не астрономічно (нахилом земної осі), а кліматично — температурою повітря. Лінія ця з’єднує всі ті пункти, де середня температура липня плюс 10 градусів на суші і плюс 5 градусів на морі. Тому кордон Арктики не коло, а крива, яка химерно звивається, відхиляючись від полярного кола то в один, то в інший бік.

У межах Арктики лежить кілька чудових точок, яким присвоєно назву «полюсів». Головних полюсів в Арктиці чотири, а саме: географічний, магнітний, полюс холоду і полюс недоступності. Всупереч поширеній думці, ці чотири точки в Північній півкулі не збігаються, не зливаються з географічним полюсом, а досить широко розкидані. Географічний полюс — точка земної поверхні, через яку проходить вісь обертання земної кулі. Магнітна стрілка компаса спрямована не на цю точку, а орієнтується на розташовану досить далеко від неї точку магнітного полюса.

Полюсом холоду називається найхолодніше місце земної кулі. У Північній півкулі воно також не збігається з географічним полюсом. Виявляється є куточок на земній кулі, який холодніший за Північний полюс. Місце це розташоване в Східному Сибіру поблизу поселення Оймякон: температура взимку падає там іноді і до 69 градусів нижче нуля. Це і є полюс холоду.

Право вважатися найбільш важкодоступним пунктом земної кулі належить знову ж таки не географічному полюсу, а іншій точці, яка називається полюсом недоступності або льодовим полюсом. Це центральна точка суцільного крижаного масиву площею в три мільйони квадратних кілометрів, що тягнеться біля Північного географічного полюса в напрямку до Аляски. Льодовий полюс віддалений від географічного на кілька сот кілометрів.

Один з чотирьох перерахованих полюсів має дивні особливості, і це саме географічний полюс. Деякі його своєрідні особливості ми зараз і розглянемо.

Ми звикли до того, що положення кожного пункту на земній поверхні визначається двома даними, двома так званими географічними координатами — довготою і широтою. Як довгота, так і широта можуть бути і нульовими. Якщо, наприклад, пункт позначений так: довгота нуль, широта 40 градусів норд, то ви знайдете його на перетині початкового меридіана із сороковою паралеллю Північної півкулі. Неважко зрозуміти, де розташований пункт з координатами: довгота нуль, широта нуль; він лежить на початковому (тобто нульовому) меридіані, в точці його перетину з екватором.

Однак що б ви сказали про пункт, положення якого позначено тільки однією координатою: широта 90 градусів норд? Про довготу тут немає ніякої згадки. Але хіба існує на земній кулі місце, яке зовсім не має довготи?

Так, існує, і навіть не одне, а два місця, що не мають ніякої довготи. Ці незвичайні точки — Північний і Південний полюси Землі. Вони не мають довготи тому, що їм з однаковим правом можна приписати будь-яку довготу, яку завгодно. Згадаймо, що полюси лежать там, де зустрічаються один з одним всі меридіани земної кулі. Можна стверджувати, що точка полюса належить кожному меридіану земної кулі і отже, що вона володіє якою завгодно довготою. Незважаючи на таку позірну невизначеність, координата — широта 90 градусів норд — говорить про строго певну точку — про ту, яка віддалена від екватора на 90 градусів на північ; існує тільки єдина така точка — Північний географічний полюс.

У зв’язку з відсутністю довготи виявляється інша, не менш дивна особливість географічного полюса: невизначеність часу дня. Коли годинник у Києві показує дванадцяту дня, яка, по-вашому, година на Північному полюсі? Здавалося б, раз північний полюс лежить на одному меридіані з Києвом, то годинник в цих пунктах повинен показувати однаковий час.
нак це не є вирішення завдання, тому що через географічний полюс проходять також меридіани Лондона, Нью-Йорка, Мадрида — взагалі будь-якого міста, яке ми згадаємо. Кожен пункт земної кулі має право претендувати на те, щоб час доби обчислювався на географічних полюсах за його годинником. Якого ж часу повинен дотримуватися мандрівник, що перебуває на полюсі? Він вільний обрати час будь-якого меридіана: того, на якому лежить столиця його рідної країни, або — якщо виявляється технічно зручніше — меридіана Грінвіча, як початкового, або меридіана будь-якого іншого пункту…

Ось ще питання, відповідь на яке може прозвучати несподівано: у який бік горизонту направлені кінці стрілки магнітного компаса, розміщеного на Північному полюсі?

Магнітна стрілка завжди прямує одним кінцем до найближчого магнітного полюсу Землі, а іншим кінцем, звичайно — в протилежну сторону. Але магнітні полюси Землі, як уже було сказано, не збігаються з географічними. Значить, один кінець магнітної стрілки, встановленої на Північному географічному полюсі, повинен бути спрямований у бік від нього. Куди б він не «дивився», він неодмінно повернений на південь, тому що ніякого іншого напряму від Північного полюса не існує: адже Північний полюс є найбільш північною точкою земної кулі, і все навколо нього розташоване на півдні.
який же бік «дивиться» інший кінець магнітної стрілки? Здавалося б, на північ, так як він спрямований якраз у протилежний бік горизонту. Але в тому-то й особливість Північного полюса, що у всіх напрямках від нього лежить одна і та ж сторона горизонту — південь. Тому й інший кінець магнітної стрілки направлений також на південь. Ми прийшли до незвичайного, але безперечного факту: обидва протилежних кінця компасної стрілки на Північному полюсі показують південь!

Переходимо до інших особливостей полюса. Як ви думаєте: хто з мешканців земної кулі знаходився найближче до її центру?

Роздумуючи над цим питанням, ви, ймовірно, згадайте про тих шахтарів найглибших копалень світу, які виконують свою важку роботу на два з зайвим кілометра ближче до центру Землі, ніж їх товариші на поверхні. Проте не їм призначено вважатися людьми, які найбільше наблизились ся до центру нашої планети. Не належить ця честь і американському досліднику морських глибин Вільяму Бійбу, який занурився у своїй «батисфері» майже на цілий кілометр під водну гладінь океану. Право вважатися людьми, які найближче наблизилися до центру земної кулі, безперечно залишається за тими, хто ступив ногою в точку Північного полюса. Вони підійшли до земного центру на добрий десяток кілометрів ближче, ніж значна частина людства.
му? Тому що наша планета не має строго кулястої форми, а «сплюснута» поблизу полюсів і дещо «роздута» біля екватора. Радіус, проведений з центра Землі до полюса, на 21 кілометр коротший від радіусу, проведеного до будь-якої точки екватора, якщо, зрозуміло, обидві точки взяті на однаковій висоті над рівнем моря. Додамо до цього, що Південний полюс зайнятий високим материком, на Північному ж простягається море; тому людина, що знаходиться на Північному полюсі, ближче до центру земної кулі, ніж та, яка знаходиться на Південному.

Наступне питання: де на земній поверхні речі важать найбільше?

Найбільше важать речі на Північному полюсі. Відбувається це з двох причин. Перша — та, про яку ми зараз розмовляли, а саме сплюснутість Землі біля полюсів. Друга причина — обертання нашої планети. Внаслідок так званого відцентрового ефекту, що виникає при всякому обертанні, речі на земній поверхні тиснуть на свої опори тим слабше, чим швидше рухаються вони за круговим шляхом; неважко збагнути, що в місцях, віддалених від полюсів, точки земної поверхні пробігають щомиті довшу дугу, ніж в місцях, близьких до полюсів. Найбільш важкими повинні бути речі, що знаходяться в тих точках, які зовсім не описують кола, тобто на полюсах — особливо на Північному: згадаймо, що над Південним полюсом простягається височина, а з віддаленням від центру Землі сила тяжіння слабшає.

Завдяки спільній дії обох зазначених причин кожна річ на Північному полюсі важить більше, ніж на екваторі, приблизно на піввідсотка. Товар, що важить на екваторі тонну, додався б у вазі на 5 кілограмів, якщо б його доставили на Північний полюс. При перенесенні речей на полюс з інших широт збільшення ваги менше, проте для великих вантажів вона все ж таки може виражатися значними числами. Корабель, що важить з вантажем в середніх широтах 20 тисяч тонн, додався б у вазі на 50 тонн, якщо б він міг дістатися до Північного полюса.

Останній парадокс, який ми розглянемо, такий: де на земній кулі тінь від предмета має цілодобово однакову довжину?

Такі незвичайні тіні відкидає жердина, поставлена в точці географічного полюса. Висота Сонця на небі для цього пункту не змінюється протягом 24 годинного денного обходу небесного світила по колу. Добовий шлях Сонця (та й будь-якого іншого світила) розташований там паралельно горизонту. А раз Сонце не змінює своєї висоти, то й тіні, що відкидаються речами, зберігають протягом цілої доби однакову довжину (нагадаємо, що в світлу половину року на полюсах панує багатодобовий день).

Пропонуємо на закінчення декілька питань для самостійного вирішення:

1. Де на земній кулі можна побудувати будинок, вікна всіх чотирьох стін якого «дивилися» б на південь?


2. В якому напрямку простягається при вітрі прапор, піднятий на Північному полюсі?
3. Де на Землі можуть дути тільки південні вітри?
4. Чи існує на Землі місце, до якого можна дістатися тільки з північного боку?
5. Чому в екваторіальних і средньоширотних областях не буває «білих ночей»?

За матеріалами vokrugsveta.ru.

 

Читайте також:

• Зміна магнітних полюсів

 

Коментарі:

Источник: www.npblog.com.ua

География и климат Северного полушария

Как и Южное полушарие, Северное полушарие имеет разнообразный рельеф и климат. Тем не менее, в северном полушарии сосредоточено больше суши, так что оно еще более разнообразно, что оказывает значительное воздействие на погодные и климатические условия. Земли северного полушария включают Европу, Северную Америку и Азию, часть Южной Америки, две трети Африки, а также часть острова Новая Гвинея, и омываются водами Тихого, Атлантического, Индийского и Северного Ледовитого океанов.

Зима в Северном полушарии длится с 21 или 22 декабря (зимнего солнцестояния) до дня весеннего равноденствия 20 марта. Лето начинается с летнего солнцестояния 20 или 21 июня до осеннего равноденствия 22 или 23 сентября. Эти даты обусловлены наклоном оси Земли. В период с 21 (22) декабря по 20 марта, ось в Северном полушарии наклонена в сторону от Солнца, а в течение с 20 (21) июня по 22 (23) сентября, она наклонена к Солнцу.

Для того, чтобы легче изучать климат Северного полушария, оно разделено на несколько различных климатических районов. Арктика является областью, которая находится к северу от полярного круга на широте 66,5°. Здесь климат характеризуется очень холодной зимой и прохладным летом. В зимнее время, полярный регион находится в полной темноте в течение 24 часов в день, а на протяжении лета он получает 24 часа солнечного света.

К югу от полярного круга до тропика Рака простирается Северная Умеренная зона. Этот климатический район характеризуется мягким летом и зимой, но конкретные регионы в пределах зоны могут иметь очень разные климатические модели. Так, например, на юго-западе США преобладает засушливый климат пустынь с очень жарким летом, в то время как в штате Флорида на юго-востоке США влажный субтропический климат с сезоном дождей и мягкой зимой.

Северное полушарие также включает в себя часть тропиков между тропиком Рака и экватором. Эта область, как правило, жаркая круглый год и имеет дождливый летний сезон.

Тень солнечных часов движется по часовой стрелке в Северном полушарии, и в противоположную сторону в Южном. В течение дня, Солнце имеет тенденцию подниматься до своего максимума оставаясь в южном положении, кроме регионов между тропиком Рака и экватором, где Солнце в полдень можно увидеть на севере, прямо над головой, или на юге в зависимости от времени года.

При наблюдении в Северном полушария, Луна появляется перевернутой по сравнению с видом из Южного полушария. Северный полюс отклоняется от галактического центра Млечного Пути, что делает Северное полушарие более подходящим для наблюдения глубокого космоса, так как он меньше «засвечивается» Млечным Путем.

Сила Кориолиса и Северное полушарие

Важным компонентом физической географии Северного полушария является сила Кориолиса и конкретное направление, в котором объекты отклоняются в северной части Земли. В Северном полушарии, практически любой объект, движущийся над или на поверхности Земли отклоняется вправо. Из-за этого, любые крупные массы воздуха или воды к северу от экватора, как правило, закручиваются по часовой стрелке. К примеру, большинство океанических течений в Северной Атлантике и северной части Тихого океана поворачиваются по часовой стрелке. В Южном полушарии они движутся в обратном направлении, так как все крупные объекты отклоняются влево.

По той же причине, потоки воздуха имеют тенденцию распространяться в виде рисунка по часовой стрелке. Таким образом, циркуляция воздуха по часовой стрелке в Северном полушарии характерна для областей высокого атмосферного давления (антициклоны). С другой стороны, области низкого атмосферного давления (циклоны), как правило, закручивают воздух в направлении против часовой стрелки. Ураганы и тропические штормы (массивные погодные системы низкого давления) в Северном полушарии вращаются против часовой стрелки.

Население Северного полушария

Поскольку Северное полушарие имеет большую площадь суши, чем Южное полушарие, нет ничего удивительного в том, что здесь находятся крупнейшие города мира и проживает значительная часть населения планеты (более 6,5 миллиарда человек или около 90% от всего населения Земли). По некоторым оценкам, в Северном полушарии расположено 39,3% суши и 60,7% океана, в то время как на южною половину планеты приходится только 19,1% суши и 80,9% океана.

Источник: natworld.info

У приполярних областях Землі знаходяться магнітні полюси, в Арктиці — Північний полюс, а в Антарктиці — Південний полюс.
 
Відкрив Північний магнітний полюс Землі англійський полярний дослідник Джон Росс у 1831 році у Канадському архіпелазі, де магнітна стрілка компасу приймала вертикальне положення. Через десять років у 1841 році його племінник Джеймс Росс досяг іншого магнітного полюса Землі, що розташований в Антарктиді.
 
 
Крім того, магнітні полюси не збігаються з географічними, бо весь час зміщуються, дрейфують.
 
Наявність у Землі магнітних полюсів академічна наука пояснює тим, що Земля має суцільне тіло, речовина якого вміщує частки магнітних металів та в всередині якого знаходиться розпечене залізне ядро.
 
А однією з причин переміщення полюсів на думку вчених є Сонце. Потоки заряджених частинок від Сонця входячи в магнітосферу Землі породжують в іоносфері електричні струми, ті в свою чергу породжують вторинні магнітні поля які збурюють земне магнітне поле. Завдяки цьому має місце добове еліпсоподібної переміщення магнітних полюсів. 
 
Найбільш різке зміщення Північного магнітного полюса до 15 км на рік відбулось у 70 роках (до 1971 року було 9 км на рік). Південний полюс веде себе більш спокійно, зміщення магнітного полюсу відбувається в межах 4-5 км у рік.
 
Якщо вважати Землю цілісною, заповненою речовиною, з залізним розпеченим ядром усередині, то виникає протиріччя. Бо розпечене залізо втрачає магнетизм. Тому таке ядро не може утворювати земний магнетизм.
 
Переміщення магнітних полюсів взагалі не можна пояснити науковою теорією про цілісну речовинну Землю, бо магнітна речовина не може всередині Землі так швидко змінювати залягання.
 
Наукова теорія про вплив Сонця на переміщення полюсів теж має протиріччя. Бо як може сонячна заряджена речовина потрапити в іоносферу та на Землю, якщо за іоносферою знаходяться декілька радіаційних поясів (зараз відкрито 7 поясів).
 
Як відомо з властивостей радіаційних поясів, вони не випускають від Землі у космос та не впускають на Землю з космосу жодної частки речовини та енергії. Тому говорити про вплив сонячного вітру на земні магнітні полюси абсурдно, бо цей вітер до них не доходить.
 
Що ж може створювати магнітне поле? З фізики відомо, що магнітне поле утворюється довкола провідника, по якому тече електричний струм, або довкола постійного магніту, або спінами заряджених часток, що мають магнітний момент.
 
З перелічених причин утворення магнітного поля підходить спінова теорія. Бо, як вже було сказано, постійного магніту на полюсах немає, електричного струму — також. А от спінове походження магнетизму земних полюсів можливе.
 
Спінове походження магнетизму базується на тому, що елементарні частки з ненульовим спіном такі, як протони, нейтрони та електрони є елементарними магнітами. Приймаючи однакову кутову орієнтацію, такі елементарні частки створюють впорядковане спінове (або торсіонне) та магнітне поле.
 
Джерело впорядкованого торсіонного поля може знаходитись усередині Порожнистої Землі. І їм може бути плазма.
 
У цьому разі на Північному Полюсі є вихід на земну поверхню впорядкованого позитивного (правостороннього) торсіонного поля, а на Південному полюсі — впорядкованого негативного (лівостороннього) торсіонного поля.
 
Крім того, ці поля являються ще й динамічними торсіонними полями. Це доводить, що Земля генерує інформацію, тобто мислить, думає та відчуває.
 
Тепер виникає питання чому на земних полюсах так різко змінився клімат — від субтропічного клімату на полярний клімат — і постійно утворюється крига? Хоча останнім часом йде невелике прискорення танення криги.
 
Величезні айсберги з’являються невідомо звідки. Море не народжує їх: вода в ньому солона, а айсберги, без винятку, складаються з прісної води. Якщо припустити, що вони з’явилися у результаті дощу, то виникає питання: «Як можуть незначні опади — менше п’яти сантиметрів опадів у рік — утворювати такі крижані велетні, які знаходяться, наприклад, у Антарктиді?
 
Утворення на земних полюса криги ще раз доводить теорію Порожнистої Землі, бо крига — це продовження процесу кристалізації та покриття речовиною земної поверхні.
 
Природна крига являється кристалічним станом води з гексагональною решіткою, де кожна молекула оточена чотирма найближчими до неї молекулами, які знаходяться на однаковій відстані від неї та розміщені у вершинах правильного тетраедру.
 
Природна крига має осадове-метаморфічне походження та утворюється з твердих атмосферних опадів у результаті подальшого їх ущільнення та перекристалізації. Тобто утворення криги йде не з середини Землі, а з навколишнього простору — кристалічного земного каркасу, що її огортає.
 
До того ж, в усього, що знаходиться на полюсах, збільшується вага. Хоча збільшення ваги не таке вже й велике, наприклад, 1 тонна важить на 5 кг більше. Тобто кристалізації піддається усе, що перебуває на полюсах.
 
Вочевидь на початку земна вісь збігалась з земним магнітним полюсом і в цьому місці виходило на земну поверхню впорядковане торсіонне поле. Та разом з впорядкованим торсіонним полем відбувалась поступова кристалізація поверхневого шару, що приводило до утворення речовини та її поступового нагромадження.
 
Утворена речовина намагалася накрити точку перетину земної вісі, та її обертання не дозволяло це зробити. Тому навколо точки перетину утворювався жолоб, який збільшувався у діаметрі та глибині. А по краю жолобу в певній точці концентрувалося впорядковане торсіонне поле та одночасно й магнітне поле.
 
Ця точка з впорядкованим і магнітним полем найбільше кристалізувала простір та мала найбільшу вагу. Тому вона почала виконувати роль маховика або маятника, що забезпечував та зараз забезпечує безупинне обертання земної вісі. Як тільки відбуваються невеликі збої в обертанні вісі, магнітний полюс змінює своє положення — то наближається до вісі обертання, то віддаляється.
 
І цей процес забезпечення безупинного обертання земної вісі не однаковий на земних магнітних полюсах, тому їх не можна з’єднати прямою лінією через центр Землі. Щоб стало зрозуміло для прикладу візьмемо координати земних магнітних полюсів за декілька років.
 
Північний магнітний полюс Арктика
2004 рік — 82,3° пн. ш. та 113,4° зах. д.
2007 рік — 83,95° пн. ш. та 120,72° зах. д.
2015 рік — 86,29° пн. ш. та 160,06° зах. д.
 
Південний магнітний полюс Антарктика
2004 рік — 63,5° пд. ш. та 138,0° сх. д.
2007 рік — 64,497° пд. ш. та 137,684° сх. д.
2015 рік — 64,28° пд. ш. та 136,59° сх. д.
 
Знайденні римські додекаедри, яким приблизно 3500 років, мають на верхній та нижній грані отвори у вигляді еліпсів. По середині еліпсу знаходиться отвір з найбільшим діаметром кола 26 мм, а з боків знаходяться отвори з діаметром кола 21,5 мм.
 
Тобто вже 4000 тисячі років тому, вісь обертання та магнітний полюс були роз’єднані. Це доводить, що людство ще у ті часи знало про те, що Земля всередині наповнена плазмою, енергією, ефіром, а не речовиною.

Источник: dna.com.ua

На Землі є два північних полюса (географічний і магнітний), обидва з яких знаходяться в Арктичному регіоні.

Географічний Північний полюс

У крайньому разі північна точка на поверхні Землі – це географічний Північний полюс, також відомий як Істинний Північ. Він розташований на 90º північної широти, але не має конкретної лінії довготи, оскільки всі меридіани сходяться на полюсах. Вісь Землі з’єднує північний і південний полюси, і є умовною лінією, навколо якої обертається наша планета.

Географічний Північний полюс знаходиться приблизно в 725 км (450 миль) на північ від Гренландії, в середині Північного Льодовитого океану, глибина якого в цій точці становить 4087 метрів. Велику частину часу Північний полюс покриває морський лід, але останнім часом вода була помічена навколо точного розташування полюса.

Всі точки є південними! Якщо ви стоїте на Північному полюсі, всі крапки розташовані на південь від вас (схід і захід не мають значення на Північному полюсі). У той час як повний оберт Землі відбувається за 24 години, швидкість обертання планети зменшується в міру віддалення від екватора, де вона становить близько 1670 км на годину, а на Північному полюсі, обертання практично відсутня.

Лінії довготи (меридіани), які визначають наші часові пояси, настільки близькі до Північного полюса, що тимчасові зони тут не мають сенсу. Таким чином, Арктичний регіон використовує стандарт UTC (скоординоване загальне час) для визначення місцевого часу.

Через нахилу земної осі Північний полюс відчуває шість місяців цілодобового денного світла з 21 березня по 21 вересня і шість місяців темряви з 21 вересня по 21 березня.

Магнітний Північний полюс

Розташований приблизно в 400 км (250 миль) на південь від істинного Північного полюса, і за станом на 2017 рік знаходиться в межах 86,5 ° північної широти і 172,6 ° західної довготи.

Це місце не фіксоване і постійно рухається, навіть на щоденній основі. Магнітний Північний полюс Землі є центром магнітного поля планети і точкою на яку вказують звичайні магнітні компаси. Компас також схильний до магнітного відміні, яке є результатом зміни магнітного поля Землі.

Через постійні зрушень магнітного Північного полюса і магнітного поля планети, при використанні магнітного компаса для навігації, необхідно розуміти різницю між магнітним північчю і істинним північчю.

Магнітний полюс був вперше визначено в 1831 році, в сотнях кілометрів від сучасного розташування. Канадська національна геомагнітна програма контролює рух магнітного Північного полюса.

Магнітний Північний полюс рухається постійно. Кожен день відбувається еліптичний рух магнітного полюса приблизно на 80 км від його центральної точки. В середньому він переміщається приблизно на 55-60 км щороку.

Хто першим досяг Північного полюса?

Роберт Пірі, його партнер Метью Хенсон і четверо інуїтів, вважаються першими людьми, які досягли географічного Північного полюса 9 квітня 1909 роки (хоча багато хто припускає, що вони пропустили точний Північний полюс на кілька кілометрів).

У 1958 році ядерний підводний човен Сполучених Штатів Наутілус була першим судном, що перетнув Північний полюс. Сьогодні над Північним полюсом літають десятки літаків, які здійснюють перельоти між континентами.

Источник: moyaosvita.com.ua

Трохи географії

Говорячи формально, Північний полюс – віртуальна точка, через яку проходить вісь обертання Землі, розташована в центральній частині Північного Льодовитого океану. Поряд з Південним полюсом це одна з двох знакових точок для нашої планети, практично верхівка світу. Поняття географічної довготи тут відсутня, адже на полюсі сходяться всі меридіани. А формальні координати Північного полюса, за яким і визначають туристичний «залік» – на полюсі постояв – 90 ° північної широти. Аналогічним чином тут немає ніякого часового поясу, так що прибулі на полюс мандрівники користуються винятковим привілеєм – жити по «домашньому» часу. І навіть якщо у вашого американського сусіда по наметі глибока ніч, ви можете продовжувати жити за московським часом.

З дивовижних особливостей Північного полюса – полярні день і ніч протягом півроку, коли сонце або зовсім не заходить за горизонт, або навпаки – не показується протягом шести місяців. А ще саме тут розумієш значення Полярної зірки для мандрівників всіх часів і народів – на Північному полюсі вона знаходиться якраз в зеніті.

Найближчий до полюса населений пункт знаходиться на відстані 817 км і належить Канаді, а найближча суша – крихітний острівець у північних берегів Гренландії, який від Північного полюса відокремлюють 707 км. Нагадаємо: полюс розташовується на льодах, під якими 4261 м океанської товщі.

Політика

Північний полюс і прилеглі до нього території Північного Льодовитого океану не належать жодній державі світу, так що можливості для туризму тут найширші – ні візових формальностей, ні митних правил. Однак територія Арктики поділена між п’ятьма прилеглими до неї країнами – США , Канадою , Данією , Норвегією і Росією , так що для того, щоб прибути на Північний полюс в якості туриста доведеться підкоритися імміграційним правилам країни в’їзду. Завдяки щасливому для вітчизняних мандрівників збігом обставин круїзи на Північний полюс відправляються з рідної Мурманська на російському атомному криголамі – і все, що від нас вимагається – оплатити тур і зібрати валізу. Втім, на саму північну точку Землі можна дістатися і через норвезький Шпіцберген, і через Гренландію  – в цьому випадку відповідні документи, звичайно, будуть необхідні.

Клімат Північного полюса

Відвідування Північного полюса можливо з квітня по вересень. Більшість круїзів відправляються туди в червні-липні. Квітня же найбільш підходящий місяць року для пішої подорожі – саме тоді російська дрейфу станція Барнео підходить ближче всього до легендарної точці, і звідти можна легко дістатися до полюса на вертольоті.

Температура повітря на Північному полюсі влітку (яке збігається з російським, так як це одне і те ж півкуля) становить близько 0 ° C, яким би дивним це не здавалося. Навколишній полюс Північний Льодовитий Океан не охолоджується нижче -2 ° C і служить терморегулятором для суші, так що в середині літа тут може бути тепліше січня в Москві. В окремі дні температура може підвищуватися і до +2 ° C або незначно опускатися – до -2 …- 4 ° С. Навіть навесні температура не опускається нижче -10 ° C.

Взимку ж тут від -25 ° C до -45 ° C, але туристам про це турбуватися не варто, так як зимові місяці «зайняті» професійними дослідниками і мандрівниками-екстремалами.

>Як відвідати Північний полюс

Варіантів відвідин Північного полюса кілька. Найкомфортніше – прибути на борту атомного криголама, що відправляється з Мурманська. Ціна підприємства починається від 21,5 тисяч USD, подорож триває близько 12 днів. Як тільки судно досягає точки Північного полюса (90 ° N), мандрівники зустрічаються на навігаційному містку «50 років Перемоги», щоб відсвяткувати цю подію. Досягнувши мети, щасливі полярники спускаються на лід, беруть участь в полярному пікніку на льоду, а найвідважніші можуть зануритися у води Північного Льодовитого океану.

За допомогою спеціальних засобів супутникового зв’язку туристи можуть навіть зв’язатися з цивілізацією, зробити так званий «дзвінок другу з Північного полюса».

Інший не менш комфортний спосіб – дістатися до Північного полюса на вертольоті і висадитися точно на самий «пуп Землі». У цій програмі туристи спочатку добираються на літаку зі Шпіцбергена до російського полярного табору Барнео (він працює тільки в квітні), після чого пересідають на вертоліт, який приблизно за 30 хвилин довозить їх до географічного Північного полюса. Фотографії на пам’ять, ночівля в Барнео і зворотний шлях на Шпіцберген.

Нарешті, існують і більш складні, а тому менш популярні способи підкорити полюс. Можна взяти приклад князя Монако Альбера і дістатися до місця «ікс» на собачих упряжках або пройти шлях на лижах під керівництвом досвідченого полярника. Чи потрібно говорити, що подібні екзотичні способи обійдуться як мінімум удвічі дорожче.

Що можна побачити на Північному полюсі

За словами одного дослідника Арктики, на Північному полюсі дивишся вглиб себе. І це дуже схоже на правду: одноманітний ландшафт вічної криги, що йдуть за горизонт снігові рівнини і жодного поселення на найближчі сімсот кілометрів – все це змушує по-філософськи поглянути на світ і місце людини в ньому.

Однак і для більш прагматично налаштованих туристів тут є «зачіпки» для очей. Найголовніша – єдині офіційні господарі цих територій – білі ведмеді. Безпосередньо на Північний полюс вони не заходять, але в радіусі 50 км цілком можна зустріти парочку. При відомої удачі можна також побачити нерпа, песців і полярних птахів.

А ще на Північному полюсі надзвичайно цікавий побут. Полярний табір Барнео, що складається з скромних наметів, легендарний стовп із зазначенням відстаней до популярних світових столиць, незвичайна, але відмінно налагоджена інфраструктура – їдальня, туалети і т. П. – Все це створює унікальну атмосферу виключного місця на планеті.

Источник: stranamira.com