• Напечатать
  • Спросить
  • Отправить другу
  • Поделиться
    • Facebook
    • Twitter
    • Google+
  • Подписаться на новости

Головний вододіл Африки — на сході, де розташовані найвищі підняття. Внаслідок загального нахилу Африки на захід найбільші показники стоку характерні для річок басейну Атлантичного океану, а найменші — для річок басейну Середземного моря

Кліматичні особливості та характер рельєфу Африки визначають розподіл стоку та гідрологічний режим річок. Майже 80% опадів випаровується і лише 20% формує стік (5400 км3 на рік) — більше лише в Євразії та Південній Америці. На області, які не мають стоку в океан, припадає 31% території материка.

Головний вододіл Африки — на сході, де розташовані найвищі підняття. Внаслідок загального нахилу Африки на захід найбільші показники стоку характерні для річок басейну Атлантичного океану, а найменші — для річок басейну Середземного моря, незважаючи на те, що сюди несе свої води одна з найбільших річок світу — Ніл. Формування та розвиток сучасної річкової сітки Африки відбувалося з кінця неогену, коли кліматичні умови стали близькими до сучасних. Материк тривалий час був переважно областю внутрішнього стоку.

Формуванню зовнішнього стоку сприяли підняття обширних ділянок платформи на сході материка. Ерозія схилів плато та плоскогір’їв, які звернуті в бік океану привела до формування нових річкових систем. Вони перехопили стік тих річок, що виникли раніше. Тому для сучасних річок Африки характерне чергування відрізків давніх, вироблених за тривалий час профілів русла, широких долин зі значною кількістю терас та молодих профілів з вузькими долинами, порогами та водоспадами (нижня течія Конго, Замбезі, Оранжева та ін.). Через це річки Африки часто непридатні для судноплавства, але мають значні запаси гідроенергоресурсів.

В Африці переважає дощове живлення. В засушливих районах важливе значення має підземне живлення.

За гідрологічним режимом річки материка відносяться до таких типів:

  • а) постійно повноводні річки екваторіального поясу з весняно-літньою повінню (басейн Конго);
  • б) постійно багатоводні річки в районах тропічного вологого типу клімату з літнім максимумом підняття рівня води (Руфіджі, Рувума, Лімпопо та ін.);
  • в) річки субекваторіального поясу з літньо-осінньою повінню та весняно-зимовою меженню (Сенегал та ін.);
  • г) річки субтропічного поясу із зимовою повінню та літньою меженню (Себу, Мулуя, що стікають з Атлаських гір та річки, що стікають в океан з Капських гір);
  • д) річки тропічних пустель, які живляться головним чином підземними водами, часто є сухими руслами (ваді) і стік мають не кожного року;
  • е) річки обширних піднять зі змішаним дощово-льодовиковим живленням, повінню влітку та меженню взимку (річки Східно-Африканського плоскогір’я);
  • є) річки найвищих масивів молодих гір зі змішаним дощово-сніговим живленням і зимово-весняною повінню (річки Атлаських, Капських та Драконових гір).

Водний режим великих річок обумовлений режимами їх приток, тому їм властиві складні гідрологічні режими. Як правило, ці річки протікають через декілька кліматичних поясів, тому режим у них складний і часто не прогнозований.

Озера Африки поширені нерівномірно. Найбільші з них знаходяться в пра-Долина річки Замбезі Східної Африки, де вони розміщуються в грабенах і є класичними озерами тектонічного походження.

Важливе значення в засушливих районах Африки мають підземні води. В Сахарі вони приурочені головним чином до континентальних пісковиків нижньої крейди — найчастіше вони прісні або слабо мінералізовані. В Південній Африці підземні води накопичуються. як правило, в розломах корінних порід та в закарстованих вапняках. На материку, в цілому, майже скрізь відчувається дефіцит води, крім улоговини Конго. Тому є великі труднощі з водопостачанням, зрошенням та обводненням. Крім того, в Африці дуже гострою є проблема забруднення і виснаження водних ресурсів.

Річка Конго

Конго – велика річка Африканського материка і одна з найбільших річок світу. За довжиною – 4320 км – вона поступається в Африці тільки перед Нілом, а за площею басейну – 3690 км2 – і водоносністю займає перше місце в Африці і друге в світі, поступаючись лише перед Амазонкою.

Басейн Конго, розташований в середньому на висоті 400 м над рівнем моря, має форму чаші. На півночі він відокремлений від басейнів Нілу і Шарі вододілом Азанде; гірські хребти висотою до 3000 м обмежують його на сході від річок Східно-Африканського плоскогір’я; вододіл Лунда – Катанга відокремлює його від басейнів Замбезі й Кубанго; з заходу над внутрішньою улоговиною басейну — днищем величезної чаші – підноситься Південно-Гвінейське плоскогір’я.

У Конго є два головних витоки – Луапула і Луалаба. Луапула, під назвою Чембеші, починається на південь від озера Танганьїка на висоті 2000 м, протікає через мілководне озеро Бангвеулу, майже заросле очеретом і папірусом, після чого дістає назву Луапули. Луапула повертає на північ і протікає через інше неглибоке озеро Мверу, після чого зливається з багатоводною Луалабою.

Луалаба бере початок на вододілі Лунда – Катанга поблизу витоків Замбезі і багатьма дослідниками вважається основним витоком Конго. Її права притока – р. Лукуга витікає з озера Танганьїка, яке, в свою чергу, приймає води озера Ківу. Отже, ці озера Східної Африки належать до басейну Конго. Періодами, коли рівень води в озері Танганьїка знижується, Лукуга майже пересихає і стік з озер в Конго припиняється. Тим часом Луалаба стає вже могутнім потоком, що сягає 600 м завширшки і 11 м завглибшки.

По той бік екватора річка спадає з крутого крайового уступу в центральну улоговину басейну сімома водоспадами Стенлі з 42-метрової висоти і нижче водоспадів дістає назву Конго. За водоспадами починається середня течія річки, яка охоплює майже весь величезний вигин, що надає такого химерного вигляду зображенню Конго на картах. Тут річка, що повільно тече серед чащоби екваторіального лісу, стає дуже широкою і обходить численні острови. Поблизу найдальшої північної точки течії її береги віддалені один від одного на 5,5 км, тоді як середній повздовжнього профілю становить лише 10 см на 1 км. У західній частині улоговини Конго тече серед широких і непрохідних боліт, але наприкінці середньої течії, перед входженням у гори, місцевість стає сухішою і ширина річки зменшується до 500 см.

Усі значні притоки Конго приймає в середній течії, і всі вони, спадаючи з країв улоговини, в своїх верхівях мають пороги. Найбільші праві притоки річки це — Арувімі, величезна Убангі і Санга, але лівих приток у Конго більше, ніж правих. Серед них довгі й багатоводні Ломамі і Рукі, а також Ква, що збирає води Санкуру і Касаї. Нижче від впадіння Ква Конго розширюється у вкриту численними островами озероподібну водойму Стенлі-Пул площею 555 км2 і глибиною до 25 м.

Проривається Конго до узбережжя через Південно-Гвінейське плоскогір’я по чудовому каньйону, багатому водоспадами і порогами. При цьому на ділянці в 350 км спад повздовжнього профілю русла становить 270 м. Стенлі дуже точно описав цю частину річки: "Ревучи і пінячись, вода круто падає донизу. Пороги і величезні стіни скель, що перегороджують їй шлях, заганяють викривлене русло в глибокі ущелини, вирвавшись з яких вона знову, утворюючи високі водоспади та бистрини, спадає величезними уступами все нижче і нижче". Ця частина річки не може використовуватись для судноплавства, і тому між Матаді – портом у нижній течії, куди заходять океанські судна, і містом Кіншаса прокладено залізницю. Те саме зроблено і вздовж інших порожистих відрізків річки.

Після виходу з каньйону починається порівняно коротка, всіяна островами, нижня течія. Річка розливається тут місцями до 1,5 км, глибина потужного потоку досягає 40-70 м. Від Боми починається естуарій Конго, що продовжується по дну океану підводною долиною ще на 150 км.

На площі басейну випадає від 1000 до 2000 мм опадів. У центральній улоговині, в екваторіальних широтах басейну, вони розподіляються рівномірно впродовж цілого року, а на північній і південній його окраїнах випадають у літню пору. Багатство дощів зумовлює потужний стік Конго: в середньому щосекунди річка віддає в океан 39 км3 води, а середній річний стік досягає 1230 км3. Ця цифра величезна, але не треба забувати, що стік Амазонки ще більший – 3800 км3.

Положення басейну Конго в обох півкулях зумовлює рівномірно потужний стік цілий рік, але північні притоки приносять в річку менше води, ніж південні, бо більша частина (дві третини) розгалуженої системи річки лежить на південь від екватора.

26.08.2011

Источник: ru.osvita.ua

Африканская речная система характеризуется относительной молодостью. В древности материк имел совсем иной внешний вид, ведь всяческих водоёмов здесь было намного больше, однако постоянно сток был в основном внутренним.

В далёкие времена в районах нынешних пустынь имелись озёра и даже моря. Однако климат менялся, равно как и земная поверхность, плато на окраинах всё больше поднимались, в результате на их склонах образовались современные реки Африки, которые захватили ранее существующие системы. Эти водоёмы отличаются от предыдущих небольшой длиной и полноводностью.

Так как речные русла не выработанные, то многие реки имеют участки с порогами и водоёмами. Эта особенность отрицательно влияет на возможность судоходства, однако даёт огромнейший потенциал для гидроэнергетики. Считается, что гидроэнергетический ресурс Африки составляет 20 % от мирового.

Современные реки Африки очень сильно зависят от климатической зоны, а именно от количества годовых осадков и сезонности, также важны:

  • рельеф;
  • почвы.

Основная часть рек наполняется дождями, понятно, что иные способы питания (снег, лёд) доступны лишь немногим горным водоёмам. В пределах экваториального пояса, где расположились вечнозелёные леса реки полноводны круглогодично, ведь для этого сложились наилучшие условия.

Распределение площади всего речного бассейна такое:Реки Африки - карта

  • Атлантический океан – более 1/3;
  • внутренний сток – где-то 1/3;
  • Индийский океан и Средиземное море – менее 1/3.

Так как материк наклонён, то существенная часть стока относится к Атлантическому океану, большая площадь также формирует внутренний сток (Сахара, часть Восточной Африки, впадина Араф, Абис-лшский грабен, участок впадины Калахари).

А вот основные реки Африки относятся к внешнему стоку:

  • Нил;
  • Конго;
  • Нигер;
  • Замбези;
  • Оранжевая.

Источник: afrika-raj.ru

Общая информация

Реки распределены на материке неравномерно. Характерной чертой для рек Африки является наличие порогов и водопадов. Именно поэтому эти водные пространства практически непригодны для судоходства. Полноводность рек зависит и от климатических поясов, в которых они располагаются. В экваториальном климатическом поясе реки полноводны практически весь год и образуют густую речную сеть. В субэкваториальном поясе реки наполняются только в сезон дождей, а в тропическом жарком климате нет поверхностных водоемов, но зато распространены артезианские бассейны. Крупными реками африканского континента являются Нил, Конго, Нигер, Замбези.

Нил

Нил – самая длинная река Африки. Ее протяженность составляет 6852 км. Он впадает в Средиземное море, беря свое начало на Восточно-африканском плоскогорье. Нил совсем не равнинная река, на пути к северу воды реки стремятся вниз, поэтому в этих местах часто встречаются пороги и водопады. Самым крупным является водопад Мерчисон, который впадает в озеро Альберт. Нил протекает по территории многих государств, например, Уганды, Руанды, Кении, Танзании, Египта.

Река Нил

Рис. 1. Река Нил.

Конго

Река Конго по размерам бассейна занимает второе место после Нила. Ее второе название – Заир, и впадает она в Атлантический океан. Река протекает в Центральной Африке по территории Анголы и Республике Конго.

Река Конго

Рис. 2. Река Конго.

Нигер

Данная река протекает по территории Западной Африки. по длине и площади бассейна занимает третье место после Нила и Конго. Нигер имеет множество притоков, крупнейший из которых – река Бенуэ. Также притоками реки являются Мило, Бани, Сокото, Кадуна.

По сравнению с мутными водами Нила Нигер считается рекой с достаточно прозрачной водой, так как протекает в основном по скалистой местности и не несет много ила. Нигер пролегает в экваториальном и субэкваториальном поясе, для которых характерно сухие полупустынные области и наличие муссонов.

Озера Африки

На африканском континенте выделяют 14 озер, семь из которых относятся к Великим Африканским озерам. К ним относятся Виктория, Альберт и Эдуард, впадающие в Белый Нил, Таганьику и Киву, впадающие в Конго. Озеро Ньяса впадает в Замбези, а озеро Рудольф является бессточным.

Самым большим озером Африки является Виктория. Оно расположено одновременно на территории нескольких стран: Уганды, Танзании и Кении. Площадь водного пространства составляет 68 тысяч кв. км.

В настоящее время озеро является водохранилищем, а на его территории находится множество парков и заповедников.

Озеро Виктория

Рис. 3. Озеро Виктория.

Источник: obrazovaka.ru