Австралия – континент уникальных животных

Необычен и интересен животный мир Австралии, и для этого есть свои причины. Континент славится безоблачным синим небом, щедрым солнцем и вполне благоприятным мягким климатом. Резких перепадов температур на этой территории планеты практически не наблюдается.

Существует несколько природных зон Австралии. Животные и птицы, обитающие в них, несомненно обладают своими особенностями, ведь постоянно влажные, вечно зелёные леса, саваны и пустыни отличаются индивидуальными превратностями климата, характером почвы, рельефом местности и наличием пресной воды.

Сам материк расположен на стыке двух бескрайних океанов: Индийского и Тихого, а волны их бушуют в южной тропической зоне. Берега пятого континента от пространства водной стихии отделяют горы.

Именно поэтому неспокойный океан почти не вмешивается в жизнь этого благословенного края. Климат здесь сухой. Правда на комфорте существования органической жизнь нередко сказывается дефицит пресной воды: многие реки истощаются, озёра слишком солёные, а тропические пустыни захватили в свою власть около половины всей территории.

Мир австралийской природы на редкость уникален. Материк на протяжение длительного времени был скрыт от остальных частей света, отделённый от прочих континентов безграничной областью пространства океанской стихии.

Именно поэтому далёкий тропический материк не просто необычен, а, в некотором роде, фантастичен, ведь животные Австралии обладают своеобразием и уникальной неповторимостью.

В целом климат в описываемой части света весьма благоприятен для органической жизни, поэтому растительный мир очень богат. Что же касается фауны: количество видов её на этом континенте исчисляется десятками тысяч.

Описание животных Австралии, птиц и прочих живых организмов можно продолжать до бесконечности. Но пятый континент не только поэтому объявлен повсеместно материком-заповедником.

Примерно две три из представленных типов высокоразвитой жизни являются эндемиками, то есть обитателями ограниченного ареалы, жителями исключительно данного континента.

Какие животные живут в Австралии на сегодняшний день? Следует заметить, что с приходом цивилизации на этот, в прошлом дикий материк, на территорию его было завезено множество животных и птиц из других частей света, а многие виды местной фауны исчезли с лица пятого континента, и остаётся только вспоминать: какие животные в Австралии обитали на просторах материка в прошедшие, благословенные для дикой природы времена.

Но в настоящем первозданность австралийской природы охраняется в национальных парках и заповедниках. Вот некоторые представители фауны этого далёкого континента.

Утконос

Необычным созданием для прочих континентов, но вполне характерным для австралийской природы является утконос, относимый к разряду яйцекладущих млекопитающих.

Подобно всем представителям этого класса позвоночных, животное ведёт своё происхождение от рептилиеподобных предков. Такие создания, как будто собраны по частям из элементов различных представителей фауны.

Подобно птицам, утконос имеет утиный клюв, производит на свет потомство, откладывая яйца и высиживая их около десяти дней. Но при этом вскармливается детёнышей молоком, а позже матери, занимаясь их воспитанием, учат своих подопечных охотиться на мелкую рыбу. Чудо-зверьки имеют плоский хвост, словно у бобра, обладают мощными когтями на перепончатых лапах.

Ехидна

Рано отделившись от млекопитающих остальных частей света и продолжая эволюцию своим путём, ехидна – сумчатое млекопитающее, внешне оказалась похожей на ежа, и подобно ему обязана иглам своей неуязвимостью.

Однако, отличий у ехидны предостаточно. Детёнышей своих она выращивает, откладывая одно яйцо и вынашивая его, в доставшемся ей от природы, кармане на брюхе, называемом сумкой.

Такие животные прекрасно плавают, но нырять не умеют. Питаются термитам, муравьями и прочими насекомыми. Мясо ехидны местные аборигены считают деликатесом.

Рыжий кенгуру

Доказательством уникальности мира млекопитающих считается многообразие сумчатых животных Австралии. Ярким представителем подобных существ является кенгуру.

Внешность этого создания характеризуется короткими передними лапами, задние ноги его настолько крепкие, что дают возможность быстро передвигаться, совершая длинные прыжки.

Облик кенгуру дополняет внушительный хвост. Разновидностей таких животных существует достаточно. Но особенно славятся рыжие кенгуру. Существа активно общаются со своими сородичами, проживая группами, охотно вступая также в контакт с человеком. Большие рыжие кенгуру достигают роста около полутора метров.

Валлаби

Список редких животных Австралии более, чем обширен. Среди них валлаби или древесный кенгуру. Эти существа полуметрового роста с хвостом в длину своего тела. Ветви деревьев – их основное жизненное пространство. И они легко способны забираться на высоту более двух десятков метров. Питаются листьями и ягодами.

Короткомордые кенгуру

Среди видов кенгуру известны представители совсем небольшого размера (иногда менее 30 см). Короткомордые кенгуру – достаточно редкие животные. Они обладают длинным хвостом и проводят свою жизнь на земле. Мех их мягкий и густой, серо-бурого или красноватого цвета. Они объединяются в стаи и строят себе гнёзда из сухой травы.

Трехпалые крысиные кенгуру

Зверьки весом около килограмма. Большим хвостом и удлинённой мордочкой напоминают крыс. Окрас коричневый, каштановый или серый. Передвигаться с большой скоростью животному помогают мощные ноги.

Большой крысиный кенгуру

Обитает в полупустынях и австралийских степях. Рост млекопитающего составляет около полуметра. Окраска коричневая, красноватая или серая. Свою активность животные развивают по ночам. Питаются листьями травы, грибами и корнеплодами.

Короткохвостые кенгуру

Квокки – безобидные существа, способные легко стать добычей хищников. Эти животные Австралии, названием «короткохвостые кенгуру» обязаны своей внешней схожести с другими видами кенгуру.

Однако, имеют короткий хвост. Они размером с кошку, выходят погулять в ночное время, питаются травой, поэтому предпочитают обживать травянистые сухие местности.

Кузу

Сумчатое млекопитающее, представляющее семейство поссумов. Небольшой зверёк (длина не более 60 см), имеет уши треугольной формы и длинный хвост. Его мягкий мех может быть чёрного, коричневого или серовато-белого цвета.

Предпочитает ночью вести деятельный образ жизни, виртуозно лазая по ветвистым деревьям, а перемещаться такому существу помогает цепкий хвост. Кора, листья, цветы и птичьи яйца служат этим существам повседневным кормом.

Вомбат

Ещё одно сумчатое австралийского континента. Глядя на это животное, сложно понять, кто находится перед глазами: маленький медведь или крупный грызун. На самом деле, с упомянутыми животными у вомбата совсем немного общего.

Как грызуны, эти существа роют норы. Их толстая, твёрдая кожа является прекрасной защитой от нападений неприятеля. А с задней части предохраняет щиток, расположенный на тазовых костях, способный весьма пригодиться при атаке врагов сзади. Жидкость в теле животного сохраняется почти, как у верблюда, а процесс переработки пищи длится необычно долго.

Коала

Состоит в родстве с вомбатом, весьма миролюбивое животные, умиляющее наблюдателя своим внешним видом. Эти существа чрезвычайно доверчивы к людям, и позволяют им даже брать себя на руки.

Жизнь их проходит на деревьях, ветки которых они обвивают своими цепкими лапами, а пищей им служат листья эвкалипта. Существование этих животных в основном спокойное и размеренное.

Также, как вомбаты, коалы похожи на забавных медведей, способны длительное время не нуждаться в пополнении организма запасами воды, а потребляемая ими пища, богатая белком, переваривается чрезвычайно медленно.

Вонго

Сумчатое, обитающее в засушливой зоне, внешне напоминавшее безобидную мышь, но по размерам даже меньше. Тем не менее является хищником. Серьёзную опасность представляет только для насекомых, которые и служат для него добычей.

Зубы этих созданий, как у грызунов, спина сероватая, брюхо светлее, на хвосте куцая шерсть. Обладают интересной особенностью: если им не хватает питания, то они погружаются в спячку.

Намбат

Муравьед, имеющий длинный язык, помогающий ему добывать термитов. Эти хвостатые животные, отличающиеся острыми мордочками, не имеют сумки, но их детёныши вырастают, цепляясь за шерсть матери и крепко присосавшись к соскам.

Длина взрослой особи обычно не превышает 25 см. Живут намбаты в эвкалиптовых лесах, передвигаются по земле. А гнёзда свои обустраивают, найдя подходящее дупло в поваленном дереве.

Источник: givotniymir.ru

Наука про тварин » Тварини Австралії

Австралія — материк, унікальний у всьому, включаючи кліматичні умови. Це самий посушливий континент Землі, але при цьому тут представлені шість кліматичних зон, що забезпечує широке розмаїття природних умов — від пустель до морських узбереж, від тропічних лісів до засніжених вершин, від помірного клімату острова Тасманія до пустельної спеки центральній частині континенту . Зовсім неймовірно, але межа Австралії — це повністю узбережжі океану. Австралія не має меж ні з однією державою світу , її береги омиваються Індійським океаном на півдні і заході і Тихим океаном — на сході .

Тваринний світ Австралії воістину вражаючий . Довгі тисячоліття материк перебував у видаленні від решти світової суші, а тому тут збереглися найдавніші типи тварин, наприклад яйцекладущие — єхидна, качконіс, а також сумчасті — коала, кенгуру, вомбат, сумчастий диявол, бандикут.

Розглянемо деяких представників тваринного світу Австралії.

Кенгуру східний сірий

Зустрічаються тільки на сході, південному заході і півдні Австралії, а також на острові Тасманія. Дощові ліси і рівнини з рясною рослинністю — їх улюблені місця.

Самці можуть досягати 2-3 м у висоту. Хвіст служить тварині опорою, коли воно стоїть, і допомагає балансувати при швидких стрибках. Забарвлення варіює від сірого до бурого. Передні лапи порівняно маленькі і витончені, ними кенгуру викопує коріння і бульби рослин. Добре розвинені задні кінцівки допомагають бути чемпіоном зі стрибків серед всіх тварин. Він може долати перешкоди заввишки 3 м і стрибати на 9 м в довжину.

Сірі кенгуру живуть сімейними групами — мобами, що складаються з самця-лідера, який називається бумером, декількох самок і молодих самців. Бумер підтримує існуючу в мобі ієрархію, попереджає членів групи про небезпеку, барабанячи задніми лапами по землі. В одному місці можуть одночасно годуватися кілька мобів, абсолютно не заважаючи один одному. Сплять тварини в тіні дерев або в невеликих ямах, які спеціально виривають. Середня тривалість життя — 18 років.

До розмноження кенгуру приступають приблизно у віці двох років. Малюк народжується абсолютно безпорадним, важить всього лише 1 г, довжина тіла становить 2,5 див. Єдина життєво важливе завдання в цей момент для нього — дістатися до сумки матері. У сумці він проводить ще близько півтора років і тільки потім стає цілком самостійним.

Основа харчового раціону — зелене листя і соковита трава. Природний ворог — дика собака дінго.

Рожевий Какаду

Рожевий какаду — корінний житель Австралії. Улюблені місця перебування птиці — просторі поля і савани, евкаліптові ліси і фруктові сади.

Досить великий папуга: довжина тіла в середньому 37 см, маса — 350 р. Верхня частина голови світло-рожева, а щоки, шия, грудинка і вуздечка — лілово-червоні. Спина птиці світло-сірого відтінку. Навколо кожного ока є рубіново-червоне кільце, дзьоб — сірувато-білий. Самці і самки забарвлені однаково, відрізняються тільки кольором веселкової оболонки очей.

Соціальна птах. На відкритих просторах Австралії часто зустрічаються невеликі зграйки (до 20 особин). Втім, іноді в зграї налічується до 1000 пернатих. Веде осілий спосіб життя. Рожевий какаду — великий любитель дощів, в цей час він звисає з дерева вниз головою, міцно зачепившись за гілку і розставивши в бік крила. Доживає до 70 років.

У птахів красивий і специфічний ритуал залицяння. Гнізда влаштовує високо, житло старанно вистилає евкаліптовими листям. У кладці зазвичай 2-5 білих яєць. Їх насиджують обидва партнера.

Приблизно через місяць на світ з’являються пташенята. У рожевого какаду також є пташині «дитячі садки», в яких підростаючі пташенята разом навчаються необхідним навичкам дорослого життя.

Основу раціону складають насіння трав, зерно, фрукти і ягоди. Годуються птахи рано вранці і пізно увечері, збираючись великими зграями. Під час годування в зграї чергують «вартові», які стежать за безпекою навколишнього оточення. Вороги — хижі птахи, які нападають на дорослих какаду і пташенят.

Сумчастий мурахоїд

Сумчастий мурахоїд, або намбат, зустрічається виключно на південному заході Австралії. Раніше ареал поширення виду на континенті був значно ширше. Живе в евкаліптових і акацієвих лісах, сухому рідколісся.

Довжина тіла — 17-27 см, хвоста — 13-17 див. Максимальна зафіксована маса дорослої особини — 550 г, при цьому самці завжди більші за самок. Особливий інтерес представляє мову сумчастого мурахоїда. Він довгий (до 10 см) і липкий, з його допомогою тварина дістає мурах і термітів навіть із самих важкодоступних місць. Хвіст красивий і пухнастий. Незважаючи на назву, виводкові сумки у сумчастого мурахоїда немає.

За винятком шлюбного періоду веде одиночний спосіб життя. Дуже рухливий, добре лазить по деревах і спритно ховається від небезпеки. Спить в дуплах або неглибоких норах. Сон настільки міцний, що багато намбатов гине від пожеж, просто не встигаючи прокинутися. Статева зрілість настає на другому році життя. Через два тижні після спарювання народжуються 2-4 крихітних дитинча, довжина тіла яких сягає близько 10 мм. Приблизно чотири місяці малята висять на животі матері, прикріпившись до сосок, а потім вже одні залишаються на деякий час в норі. В цілому малюки проводять з самкою близько дев’яти місяців.

Їжа — переважно терміти, мурашки. В неволі споживає близько 20 000 термітів в день. Небезпеку представляють дикі собаки дінго, руді лисиці, денні хижі птахи.

Собака дінго

Дикий собака Австралії зустрічається повсюдно. Віддає перевагу відкриті рівнини, а іноді розріджені ліси. Дінго виглядає як середня за величиною собака сухорлявого статури. Максимальна висота в холці становить 67 см, довжина тіла — 86-122 см, маса — 10-20 кг Самки дрібніші за самців. Типовий колір — палево-рудий. Дика собака дінго — єдиний плацентарний хижак Австралії, який не має сумки і народжує повноцінних, готових до життя дитинчат.

Дінго веде нічний спосіб життя, в прохолодних воліє полювати днем. Більшу частину активного життя дінго зайнята або пошуком їжі, або дослідженням навколишнього оточення і встановленням різних контактів з представниками свого виду. Це соціальна тварина. Незважаючи на те що дінго часто можна зустріти в самоті, більшість з них належать до груп, у кожній з яких є охоронювана територія. Тривалість життя дінго в дикій природі коливається від 5 до 10 років.

Статевої зрілості тварини досягають до 2-3 років. Після тривалої вагітності, тривалістю 61-69 днів, народжується 4-6 цуценят. Основу харчового раціону складають дрібні ссавці, переважно кролики. Однак може напасти навіть на таке велике тварина, як валлабі. Іноді ласує рептиліями або падаллю. Головна загроза йде з боку людини.

Наука про тварин

Источник: tvaryny.pp.ua

Гірський кускус

Гірський кускус (Burramys parvus) — єдиний представник роду Burramys. Зустрічається він в австралійських штатах Вікторія і Новий Південний Уельс. З 1894 р. цей вид був відомий тільки за викопними рештками, які датувалися плейстоценом. Тільки в серпні 1966 живий поссум невідомого виду був знайдений на лижній базі Мельбурнського університету на горі Маунт Хотем (Вікторія). Ця тварина і отримала назву Burramys parvus.

Гірський карликовий поссум внесений до списку Міжнародної Червоної книги зі статусом «вид під загрозою» (Endangered). Його сучасна популяція невелика — всього 2600 дорослих особин. Основну загрозу для нього представляє розвиток лижних курортів, будівництво доріг і завезення хижаків (лисиць, котів). Щоб зменшити збитки, що наносяться їм людською активністю, будуються, наприклад, підземні тунелі під дорогами, що сполучають ділянки самців з виводковими ділянками.

Цукровий літаючий поссум

Цукровий літаючий поссум, або карликова сумчаста летяга (Petaurus breviceps), відноситься до ряду сумчастих. Мешкає в лісах Австралії, Тасманії та Індонезії, звичайно живе групами до дванадцяти особин, веде нічний, деревний спосіб життя. До раціону харчування входять комахи, солодкі фрукти, солодкий сік деяких видів евкаліптів. Цукровий поссум може робити надзвичайно довгі стрибки і при цьому довільно змінювати напрямок. Довжина стрибка може становити 50 метрів. На льоту звірки можуть ловити комах. Ще одне незвичайне вміння — здатність приносити матеріал для гнізда в дупло за допомогою хвоста. Цукрові поссуми здатні видавати звуки від подібних до щебету птахів до відданого гавкоту.

Єхидна

Австралійська єхидна (Tachyglossus aculeatus) — яйценосний ссавець сімейства єхидн. Це єдиний представник роду справжніх єхидн Tachyglossus; іноді її підвид, тасманійську єхидну, виділяють в окремий вид — Tachyglossus setosus. Австралійська єхидна водиться в Австралії, на Тасманії, у Новій Гвінеї та на островах у протоці Басса. Зокрема в Австралії і Тасманії вона звичайна і не відноситься до вимираючих видів. Її меншою мірою зачіпає розчищення земель, оскільки австралійська єхидна не пред’являє до місць перебування особливих вимог, крім достатньої кількості їжі. Основну небезпеку для неї представляє автотранспорт і руйнування середовища проживання, що веде до фрагментації ареалу. Завезені колоністами тварини полюють на єхидн, а інтродукований стрічковий черв’як-паразит Spirometra erinaceieuropaei для них смертельний. Єхидни добре переносять утримання в неволі, але не розмножуються. Отримати потомство австралійської єхидни вдалося тільки в п’яти зоопарках, але в жодному разі молодняк не дожив до зрілого віку.

Валабі

Валабі — група видів сумчастих ссавців з родини кенгурові (Macropodidae), як правило менших за розміром ніж кенгуру або валару. Власне, більшість представників сімейства кенгурових зветься австралійцями «валабі». Валабі широко поширені на території Австралії, Тасманії, Нової Гвінеї та архіпелагу Бісмарка. Живуть переважно в чагарниках і в лісах, але можуть зустрічатись і на відкритих просторах, в степах. Також валабі були завезені до Нової Зеландії і на Британські острови, де найбільш велика колонія знаходиться на острові Мен.

Великий білбі

Великий білбі (Macrotis lagotis) — вид сумчастих ссавців з родини бандікут(Peramelidae). Мешкає в Австралії. Живиться комахами, личинками та гризунами. Розмножується восени. Потомство нечисленне (1-2 дитинчати). Має гарне довге шовковисте хутро, торгівля яким, на додаток до низької плодючості, призвела до зменшення чисельність цього виду.

Великий рудий кенгуру

Великий рудий кенгуру (Macropus rufus) — найбільший з видів кенгуру, найбільший ссавець в Австралії, найбільше з сучасних сумчастих. Поширений по всьому континенту Австралія, за винятком родючих областей на півдні, східного узбережжя і тропічних лісів на півночі.

Дінго

Дінго (Canis lupus dingo) — повторно здичавілий домашній собака, єдиний плацентарний хижак в аборигенній фауні Австралії. Назва «дінго» виникла на початку європейської колонізації Нового Південного Уельсу і, ймовірно, походить від «тінго» — термін, що використовувався аборигенами Порт-Джексона для опису своїх собак. Дінго повсюдно поширений в Австралії, особливо численний в північній, західній і центральній її частинах; невеликі популяції збереглися у Південно-Східній Азії — в Таїланді, М’янмі, на південному сході Китаю, в Лаосі, Малайзії, Індонезії, на Борнео, Філіппінах і в Новій Гвінеї.

Дінго — основні хижі ссавці Австралії і займають важливе місце в екології континенту. При його заселенні вони витіснили місцевих хижаків, зайнявши біологічну нішу істоти, що регулює чисельність травоїдних тварин. Вони також перешкоджають зникненню деяких видів аборигенної фауни, знищуючи її ворогів — здичавілих кішок та лисиць, хоча самі стали причиною зникнення деяких видів сумчастих. Дінго також допомагають регулювати чисельність звичайних кроликів, що були завезені в Австралію і розплодилися тут у величезних кількостях.

Карликова сумчаста куниця

Карликова сумчаста куниця (Dasyurus hallucatus) — найменший вид роду сумчастих куниць, її самці важать не більше 900 г, а довжина їх тіла всього 25-35 см. Хутро коротке і грубе; забарвлення сіро-буре або сіре, з білими плямами на боках і спині; кінчик хвоста чорний. В минулому вони займали досить великий ареал від Пілбари в Західній Австралії до південно-східного Квінсленда; зараз він скоротився до декількох ізольованих ділянок на півночі Австралії. Селяться вони переважно в скелястих місцевостях або в евкаліптових лісах неподалік від узбережжя. Незважаючи на розміри, це агресивні ненажерливі хижаки, що харчуються, зокрема, сумчастими мишами, а також різними дрібними хребетними і безхребетними, медом і плодами. Від них самих хижаків відлякує неприємний запах. Карликова сумчаста куниця внесена до Червоної книги МСОП із статусом «понижений ризик» (Lower risk).

Качкодзьоб

Качкодзьоб (Ornithorhynchus anatinus) — водоплавний ссавець ряду однопрохідних, що проживає в Австралії. Це єдиний сучасний представник сімейства качкодзьобових (Ornithorhynchidae); разом з єхиднами утворює ряд однопрохідних (Monotremata) — тварин, за рядом ознак близьких до рептилій. Качкодзьоб — один з небагатьох отруйних ссавців. Качкодзьоби раніше служили об’єктом промислу через цінне хутро, однак на початку XX ст. полювання на них було заборонене. В даний час їх популяція вважається порівняно стабільною, хоча через забруднення води і деградацію середовища існування ареал качкодзьоба стає все більш мозаїчним. Певну шкоду йому завдали і завезені колоністами кролики, які, риючи нори, турбували качкодзьобів, примушуючи їх покидати обжиті місця. Спроби розводити качкодзьобів в неволі увінчалися успіхом лише кілька разів.

Квока

Квока або куцохвоста кенгуру (Setonix brachyurus) — єдиний представник роду Setonix сімейства кенгурові. Квока зовні нагадує кенгуру або валабі, але має короткий, навіть відносно розмірів тіла, хвіст. Розміром квока з велику домашню кішку або середню собаку. Довжина тіла — близько півметра, хвіст — близько 30 см. Квока також травоїдна і веде переважно нічний спосіб життя. Квока беззахисна перед хижаками, тому збереглася на невеликих островах Балда, Роттнест, Пінгвін і декількох ізольованих континентальних ділянок в районі Олбані (Західна Австралія), де відсутні лисиці і кішки. Віддає перевагу сухим трав’янистим районам, густо порослим чагарником, але при посухах часто зустрічається в болотистих місцях. Після спарювання народжується одне маля, але в разі його загибелі розвивається другий ембріон без нового спарювання.

Коала

Коала, або сумчастий ведмідь (Phascolarctos cinereus) — єдиний вид сімейства коал. Коали водяться на сході Австралії — від Аделаїди на півдні до півострова Кейп-Йорк на півночі. Коали Південної Австралії були знищені вже в історичний час — в 20-х роках XX століття, однак цей штат знову був заселений особинами зі штату Вікторія. До появи європейців основною причиною смертності коал були епізоотії, посухи та пожежі. У XIX-XX століттях коала стала об’єктом промислу через своє густе хутро. Тільки в 1924 році зі східних штатів було експортовано 2 млн шкурок. Довірливі до людей, ці ведмежата ставали легкою здобиччю для мисливців. Різке скорочення чисельності цього звіра змусило уряд Австралії спочатку обмежити, а в 1927 році і заборонити полювання на коал, але тільки до 1953-1954 років їх популяція почала потроху відновлюватися. Хоча коалам присвоєно статус lower risk (низький ризик), їм як і раніше загрожують пожежі, вирубка евкаліптових лісів, а також кліщі, завезені до Австралії з Японії та Індонезії. В Австралії створені коала-парки Лоун Пайн Коала під Сіднеєм і Коуну Коала Парк під Перт.

Мала летюча лисиця

Мала летюча лисиця (Pteropus hypomelanus) — вид тварин підряду криланів ряду кажанів. Мала летюча лисиця поширена в Австралії, Папуа — Новій Гвінеї, Індонезії, Малайзії, Бірмі, на Філіппінах, Соломонових та Мальдивських островах, у В’єтнамі і Таїланді. Населяють вони ці території аж до висот в 900 метрів над рівнем моря. Малі летючі лисиці живуть колоніями, які нараховують до 70 особин. Харчуються малі летючі лисиці фруктами та іншими плодами, зеленим листям, корою, квітковим нектаром.

Сумчастий мурахоїд

Тасманійський мурахоїд, намбат (Myrmecobius fasciatus) — ссавець сімейства сумчастих мурахоїдів; єдиний представник однойменного сімейства. У зв’язку з господарським освоєнням і розчищенням земель чисельність сумчастого мурахоїда різко скоротилася. Однак основна причина зменшення його чисельності — переслідування хижаків. Через денний спосіб життя намбати більш вразливі, ніж більшість дрібних сумчастих; на них полюють хижі птахи, дінго, дикі собаки і кішки і особливо руді лисиці, яких у XIX ст. завезли до Австралії. Лиси повністю знищили популяцію намбатів у Вікторії, Південній Австралії і Північній Території; вціліли вони лише у вигляді двох невеликих популяцій неподалік від Перта. Наприкінці 1970-х рр. намбатів налічувалося менше 1000 особин. В результаті інтенсивних охоронних заходів, знищення лисиць і реінтродукції намбатів популяцію вдалося збільшити. Однак цей звір як і раніше входить до списків Міжнародної Червоної книги зі статусом «зникає» (Endangered).

Тасманійський диявол

Тасманійський диявол (Sarcophilus laniarius) — ссавець сімейства хижих сумчастих; єдиний вид роду Sarcophilus. Його чорне забарвлення, величезна паща з гострими зубами, зловісні нічні крики та люта вдача дали першим європейським поселенцям підставу прозвати цього кремезного хижака «дияволом».

В даний час сумчастий диявол водиться тільки на острові Тасманія, хоча раніше він населяв і материкову Австралію. З материка він зник приблизно 600 років тому (за 400 років до появи в Австралії перших європейців), — імовірно, витиснений і винищений собаками дінго, завезеними аборигенами. У Тасманії європейські поселенці також безжально винищували сумчастих дияволів, оскільки ті вдирались до курників. Крім того, м’ясо сумчастого диявола виявилося їстівним і, за словами колоністів, на смак нагадувало телятину. В результаті по мірі освоєння острова сумчастий диявол відступав все далі в неосвоєні лісові і гірські райони Тасманії, і його чисельність неухильно скорочувалася, поки в 1941 р. полювання на нього не було офіційно забороненим. Зараз тасманійські дияволи є звичними у центральних, північних і західних частинах острова, на територіях, відведених під овечі пасовища, а також в національних парках Тасманії. Їх популяція схильна до сильних сезонних флуктуацій, оскільки щорічно влітку (у грудні-січні) молоді сумчасті дияволи залишають матерів і розсіюються по території у пошуках їжі. Однак 60% з них вмирають протягом перших декількох місяців, не витримавши харчової конкуренції.

Передостаннє різке скорочення чисельності сумчастих дияволів мало місце в 1950 р.; до початку епідемії DFTD їх популяція оцінювалася від 100 000 до 150 000 особин, з щільністю 20 особин на кожних 10-20 км². Вивіз тасманійського диявола на експорт заборонений; останній тасманійський диявол за межами Австралії помер в Каліфорнії в 2004 р. Зараз розглядається питання про присвоєння цим сумчастим хижакам статусу «вразливий» (Vulnerable) у Червоній книзі МСОП. Спільнота розробників ОС Linux вирішила звернути увагу громадськості до проблеми вимираючих видів. У версії Linux 2.6.29 отримала новий логотип: місце пінгвіна Tux тимчасово зайняв тасманійський диявол Tuz.

Вомбат

Вомбати (Vombatidae) — сімейство дворізцевих сумчастих, що мешкає в Австралії. Вомбати — риючі нори травоїдні тварини, що зовні нагадують маленьких ведмедів. Детальніше про вомбатів ви можете дізнатись в статті, присвяченій цим тваринам — "Вомбат — представник австралійської фауни", в якій ви також можете переглянути фото цієї тварини.

Источник: www.eco-live.com.ua

Список тварин Австралії

У цій країні існують багато видів, які мешкають як по всьому континенту, так і лише в деяких районах.

Тварини Австралії: список основних представників:

• кенгуру;
• кролик;
• молох;
• опосум;
• кускус;
• мурахоїд;
• тасманський диявол;
• білка-летяга;
• бандикут;
• вомбат;
• сумчастий кріт;
• змеиношейние черепаха;
• єхидна;
• гребенястий крокодил;
• гаттерия;
• УЛІС;
• короткохвостий сцинк;





• змії;
• лінивець.

Це перерахування далеко не повне, безліч видів занесено до Червоної книги і знаходяться на межі вимирання.

Сумчасті тварини Австралії — це основні мешканці

У цій країні понад 140 різноманітних видів таких тварин, найвідоміші — кенгуру, їх популяція налічує більше 60 млн. Всього їх 55 видів. Ці тварини Австралії бувають різних розмірів, вага їх — від 0,5 до 90 кг. За межами міста вони зустрічаються досить часто. Поспостерігати видали за ними можна на невеликому острівці «Кенгуру» та на хребті Флиндерс. Якщо хочеться розглянути їх ближче, то варто відвідати парки Косцюшко і Намаджі, а також острів Марії або пляж Пеббл-Біч. Якщо район малонаселен, то ці тварини можуть зустрічатися досить часто і прямо на дорогах.

Ще один частий вид — коала. Багато хто вважає, що це невеликий ведмідь, але це невірно. Поспостерігати за коалами можна на сході Австралії, переважно на узбережжі. Найпопулярніші місця проживання — це Порт-Стівенс і заповідники Тідбінбілла і Лоун-Пайн, парк Янчеп і острів Філліп-Айленд.

Вомбати — сумчасті тварини Австралії. Досить огрядні, що живуть у норах і нерідко досягають 36 кг. У звичайній середовищі існування знайти їх непросто, але все-таки можна. Для цього потрібно відвідати австралійські парки і півострів Вільсон-Промонторі. Їх ще називаю австралійськими кроликами. Хоча на останніх вомбат схожий тільки загальними обрисами. Але в порівнянні з кроликом, він дуже вже великий.

Ссавці

Великих хижаків на континенті немає. Найбільшим на суші вважається дінго — всесвітньо відома дика собака. Які ще є тварини Австралії: плямисті куниці, Тасманійський диявол і муравьеди. За розміром вони все не більше звичайної домашньої кішки.

Дінго населяють всю територію континенту, за винятком Тасманії. Вони водяться в Кімберлі, на Фрейзері (острів) і пустелях Північної і Південної Австралії. Тасманійський диявол зустрічаються виключно на однойменному острові. Це унікальний рідкісний звір, занесений до Червоної книги. На острові Тасманія, також мешкає декілька рідкісних видів папуг, яких можна побачити тільки там. Плямисті куниці — взагалі зникаючий вид, тому в звичайних умовах побачити їх практично неможливо. Єдине, де можна їх спробувати знайти — ліси Тасманії і Південь Австралії, зрідка — в Квінсленді. Дуже цікавий кролячий бандикут, якого можна відшукати в національному парку імені Франсуа Перона.

Однопрохідні

Тільки тваринний світ Австралії має цей вид. Інакше їх називають яйцекладущие. Наприклад, качконіс. Має дзьоб, як у качки, водонепроникний хутро і невеликі перетинчасті лапки. Живе в канавах, які самостійно і викопує. Сором’язливий, часто ховається. Мешкає це «чудо» в заповіднику Тідбінбілла, на озері Елізабет і парках Крейдл-Маунтіні і Грейт-Отвей. Або на півночі Південного Нового Уельсу та в Квінсленді.

Небезпечні тварини Австралії на землі і в морі

Живність, якої варто побоюватися в Австралії, мешкає не тільки на суші, але і у воді. Наприклад, укус географічного конуса (морського молюска) смертельний. Летальний результат наступає через одну хвилину. Його отрута складається з різних пептидів і вважається найбільш небезпечним і сильним у всьому світі.

Королівська мульга — одна з найбільш отруйних змій Австралії. Може досягати двох метрів у довжину, смертельний може бути навіть всього один її укус. Отрута виділяється у великих дозах і миттєво поширюється по організму.

Скорпіони — практично самі отруйні комахи країни. Скати-хвостоколи, з легкістю проколюють не лише людську шкіру, але навіть іноді днище човнів, якщо особина попадається велика. Шип риби встромляє в тіло людини, і отрута поширюється по всьому тілу. Тигрова акула увійшла до четвірки найбільш небезпечних у світі.

Найнебезпечніші тварини Австралії:

• біла акула — має сильні і величезні щелепи, і гострі, як бритва, зуби;
• птиці Казуари — здатні вбити одним ударом своїх ніг;
• дюбуа — морська змія — отруйна і представляє для людей смертельну загрозу;
• собаки Дінго — дуже агресивні тварини Австралії, і багато людей стали їх жертвами;
• гребенястий крокодил — один з найжорстокіших хижаків Австралії;
• сінекольчатий восьминіг — має отруйний дзьоб, після укусу у людини настає параліч і потім смерть;
• коричнева змія — дуже агресивна і отруйна;
• отруйний павук-птахоїд — його укуси іноді можуть викликати летальний результат у людини;
• бджоли — при численних укусах людина може померти;
• прибережний тайпан — неймовірно швидка і дуже отруйна змія;
• лейкопаутинного павук — один з найнебезпечніших в Австралії;
• морська оса — жаляча, отруйна морська медуза;
• вогненний мураха — атакує цілими мурашниками;
• комарі Кусакі — невеликі, але найнебезпечніші, іноді через них люди гинуть тисячами.

Небезпека у воді

Тепер трохи про морських мешканців. З найбільших виділяються: дюгонь, кити, косатка, дельфіни і, звичайно, акули. Китів завжди можна побачити, починаючи з травня і по листопад включно, на сході і заході Австралії. Турфірми навіть пропонують спільне плавання з ними. А ось помилуватися мирними морськими котиками туристи приїжджають на острів Кенгуру.

Источник: stylezhinki.ru